СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
14.10.2008 Справа № 22-а-87/08
Попередня справа № 2а-209/2008
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Щепанської О.А.,
суддів Ілюхіної Г.П. ,
Санакоєвої М.А.
секретар судового засідання Шелемет'єва О.В.
за участю представників сторін:
позивач: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1, виданий Будьонівським РВ ДМУ УМВС України в Донецький області 27.10.1995;
представника відповідача: не з'явився, Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної державної адміністрації міста Севастополя;
представника третьої особи: не з'явився, Головного управління Державного казначейства України у місті Севастополі;
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Управління праці та соціального захисту населення Ленінської райдержадміністрації міста Севастополя на постанову Ленінського районного суду м. Севастополь (суддя Проценко О.І.) від 14.05.08 у справі № 2а-209/2008 (№22а-87/08),
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської райдержадміністрації міста Севастополя (вул. Леніна, 66, Севастополь, 99011)
3-тя особа Головне управління Державного казначейства України у м. Севастополі (Балаклавська, 9,Севастополь,99011)
про визнання неправомірною бездіяльність по невиплаті щорічної допомоги на оздоровлення, визнання противоправним рішення, зобов'язання провести донарахування та довиплату щорічної разової допомоги на оздоровлення, відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Ленінського районного суду міста Севастополя від 14 травня 2008 року (суддя Проценко О.І.) у справі №2а-209/08 (№22а-87/08) частково задоволено позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної державної адміністрації міста Севастополя, 3-тя особа Головне управління Державного казначейства України у місті Севастополі про визнання неправомірною бездіяльність по невиплаті щорічної допомоги на оздоровлення, визнання протиправним рішення, зобов'язання провести донарахування та довиплату щорічної разової допомоги на оздоровлення, відшкодування моральної шкоди.
Суд визнав неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної державної адміністрації міста Севастополя, пов'язані з відмовою виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, як інваліду третьої групи, у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат та виплатою на його користь щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, як інваліду третьої групи, у розмірі 90,00грн.
Суд зобов'язав Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної державної адміністрації міста Севастополя виплатити на користь ОСОБА_1 недораховану та недовиплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік, як інваліду третьої групи, у розмірі 1750,00грн.
У задоволенні решти вимог позову було відмовлено. Судові витрати були віднесені за рахунок державного бюджету України.
Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить змінити постанову суду першої інстанції, а саме визнати бездіяльність відповідача станом 31.12.2007 року, тобто після опублікування Рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року, по невиплаті щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, як інваліду ІІІ групи - особи, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни у розмірі саме чотирьох мінімальних заробітних плат згідно діючого впродовж усього 2007 року, статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; відшкодувати з Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної державної адміністрації міста Севастополя завдану моральну шкоду станом на 14 травня 2008 року у розмірі 875,00грн.
Також, не погодившись з постановою суду, Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної державної адміністрації міста Севастополя звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції.
Апеляційні скарги були мотивовані порушенням норм матеріального та процесуального права.
Представник відповідача та третьої особи у судові засідання призначені на 09.09.2008 та на 14.10.08 не з'являлись, про причини неприбуття у судове засідання суд не повідомляли, про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.
Відповідно до пункту 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, розглянувши справу, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, позивач - ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської райдержадміністрації міста Севастополя, в якому просив визнати за ним право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, як інвалідом 3-ої групи, у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Згідно з уточненнями адміністративного позову, позивач просив прийняти постанову суду, в якій визнати бездіяльність відповідача станом на 31.12.2007 року, тобто після опублікування Рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року, по невиплаті позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, як інваліду ІІІ групи - особі, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни у розмірі саме чотирьох мінімальних заробітних плат, згідно діючої впродовж усього 2007 року статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - неправомірною бездіяльністю; визнати протиправним рішення відповідача станом на 24.12.2007 року виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік у розмірі усього 90,00грн., на підставі підзаконного акту - Постанови Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005 року, тоді як мала юридичну силу стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов'язати відповідача у встановленому законом порядку донарахувати та довиплатити позивачу, згідно з вищевказаним Законом (пунктом 2), щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік у розмірі 1750,00грн., тобто стягнути дану заборгованість; відшкодувати з відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Ленінської райдержадміністрації міста Севастополя на користь позивача завдану моральну шкоду станом на 14 травня 2008 року у розмірі 875,00грн.
Позовні вимоги позивача були мотивовані тим, що позивач є інвалідом третьої групи, як учасник ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, та відповідно до вимог вищезазначеного закону має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, проте відповідачем, у порушення вимог діючого законодавства, виплачено позивачу щорічну допомогу за 2007 рік лише у розмірі 90,00грн. Позивач вказував, що загальна сума недоплати, з урахуванням встановленого Законом України "Про державний бюджет на 2007 рік" розміру мінімальної заробітної платні, складає 1705,00грн., а посилання відповідача при невиплаті у повному обсязі вказаної допомоги на Закон України "Про державний бюджет за 2007 рік", за яким дію статті 48 Закону було зупинено, на думку позивача, є неспроможними, оскільки Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007, це положення визнано таким, що не відповідає Конституції України, а тому на дату нарахування та виплати йому щорічної допомоги, а саме на 24.12.2007 року, стаття 48 Закону мала чинність.
Матеріалами справи встановлено, що позивач - ОСОБА_1 є учасником ліквідації на Чорнобильській атомній електростанції, інвалідом ІІІ групи, що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_2, виданим 13.05.1997 Донецькою облрайдержадміністрацією та свідоцтвом НОМЕР_3, виданим 30.05.2001 Севастопольською міською державною адміністрацією.
Відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, що діяла до 28.12.2007, щорічна допомога на оздоровлення виплачувалась учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції інвалідам ІІІ групи у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Пунктом 30 статті 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік", було призупинено дію ряду статей Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту", у томі числі частину 4 статті 48.
Водночас, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №б-рп/2007 пункт 30 статті 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" №489-У від 19 грудня 2006 року із наступними змінами та доповненнями, яким дію положень статті 48 Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту" щодо надання допомоги на оздоровлення зупинено, визнано таким, що не відповідає Конституції України - неконституційним, оскільки зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статям 1, З частині 2 статі 6, частині 2 статті 8, частині 2 статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини 2 статті 92, частинам 1 та 2, 3 статті 95 Конституції України. Тобто, Верховна Рада України не уповноважена при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права та пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними. Звуження змісту та обсягу конституційного права на забезпечення достатнього життєвого рівня (стаття 48) Конституції України (254к/96-ВР) шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Відповідно до статті 152 Конституції України, ухвалення рішення Конституційним Судом України про визнання неконституційними законів, інших правових актів або їх окремих положень зумовлює втрату ними чинності з дня ухвалення рішення, рішення Конституційного Суду є обов'язковим до виконання на території України, та має преюдиціальне значення.
Таким чином, на момент здійснення виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення , 18.12.2007 року, стаття 48 Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту" була чинною.
Згідно з діючим у 2007 році законодавства України, щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, яка визначається на момент виплати відповідно до вимог частини 4 і частини 7 статті 48 цього Закону, позивач мав право отримати у розмірі: 4*460,00грн.= 1840,00грн., тому на користь позивача підлягає стягненню 1750,00грн.
Колегія суддів вважає, що недоплачена ОСОБА_1 щорічна допомога на оздоровлення підлягає нарахуванню та виплаті, враховуючи те, що право на отримання допомоги не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Разом з тим, судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано вийшов за межі позовних вимог та визнав неправомірними дії відповідача, а не бездіяльність відповідача як протиправну бездіяльність, тому що фактично після прийняття рішення Конституційним Судом України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, яким визнані неконституційними ряд статей Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", в тому числі пункту 30 статті 71 - додаткового фінансування на виплату допомоги не поступало.
У пункті 8 статті 7 Бюджетного кодексу України передбачено цільове використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються лише на цілі, які визначені бюджетними призначеннями. Нецільове використання бюджетних коштів, тобто використання їх на цілі, які не відповідають бюджетним призначенням, які встановлені Законом України про Державний бюджет України на поточний рік тягне за собою зменшення асигнувань розпорядникам бюджетних коштів та притягнення відповідних посадових осіб до кримінальної та адміністративної відповідальності за бюджетне правопорушення (статті 116, 119 Бюджетного кодексу України).
Частина 1 статті 210 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за використання службовою особою бюджетних коштів не за цільовим призначенням або в об'ємах, які перевищують затверджені межі видатків.
Таким чином, при здійсненні виплати щорічної допомоги на оздоровлення, Управління праці та соціального захисту населення Ленінської райдержадміністрації міста Севастополя діяло відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України - відповідно до законодавства в межах бюджетних повноважень та в діях відповідача була відсутня протиправна бездіяльність.
Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У позовній заяві позивачем щодо вимог про відшкодування моральної шкоди не зазначено, в чому полягала ця шкода, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується, тому вимоги стосовно відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.
При викладених обставинах, судова колегія Севастопольського апеляційного адміністративного суду вважає, що постанову Ленінського районного суду міста Севастополя (суддя Проценко О.І.) від 14.05.08 у справі № 2а-209/2008 (№22а-87/08) було прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова Ленінського районного суду міста Севастополя (суддя Проценко О.І.) від 14.05.08 у справі № 2а-209/2008 (№22а-87/08) підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2.Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ленінської райдержадміністрації міста Севастополя залишити без задоволення.
3.Постанову Ленінського районного суду міста Севастополя (суддя Проценко О.І.) від 14.05.08 у справі № 2а-209/2008 (№22а-87/08) залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя О.А.Щепанська
Судді Г.П.Ілюхіна
М.А.Санакоєва