Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 серпня 2013 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого - Ігнатюк Б.Ю.

суддів - Кеміня М.П., Бисаги Т.Ю.

при секретарі - Свіда Г.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Воловецького районного суду від 04 липня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням, обґрунтувавши свої вимоги тим, що 25 листопада 1999 року між ним та відповідачкою було укладено шлюб, яким був розірваний 31 липня 2012 року. За період шлюбу ним разом з відповідачкою був збудований магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» в АДРЕСА_1 в якому вони здійснювали підприємницьку діяльність. Після розгляду в Міжгірському районному суді цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного нажитого майна, відповідачка звільнила з роботи працівника, який працював на першому поверсі, який знаходився у володінні і користуванні позивача, заволоділа майном, яке знаходилося в магазині, зачинила магазин, внаслідок чого створила перешкоди позивачу у здійсненні підприємницької діяльності. Просив суд зобов'язати відповідачку не чинити йому перешкоди у користуванні приміщенням магазину.

До початку розгляду справи по суті позивач доповнив позов вимогою про визнання неправомірними дій позивачки, негайного забезпечення йому вільного доступу до торгового приміщення на першому поверсі та передачу йому наявних товарно-матеріальних цінностей за актом приймання-передачі; про стягнення 30 000 гривень, які втрачені ним після закриття доступу в магазин та 30 тис. грн. моральної шкоди./а.с.180/.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково, а саме: визнано дії ОСОБА_1, внаслідок яких позивачу ОСОБА_2 з 26 січня 2013 року було створено перешкоди у здійсненні підприємницької діяльності на першому поверсі магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» в АДРЕСА_1 через недопущення його в приміщення магазину, неправомірними; зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у здійсненні підприємницької діяльності ОСОБА_2 на першому поверсі магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» в АДРЕСА_1, шляхом забезпечення йому вільного доступу до торговельного приміщення та передати йому всі наявні в цьому приміщенні товарно-матеріальні цінності за письмовим актом прийому-передачі. Також, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 30 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Відповідачка ОСОБА_1 порушила питання про скасування цього рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права.

В судовому засіданні представник апелянта скаргу з наведених підстав підтримав.

Позивач вважав, що підстав для задоволення скарги немає.

Заслухавши осіб, які приймали участь в судовому засіданні та дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ОСОБА_1 не мала правових підстав для того, щоб закрити позивачеві доступ до магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», оскільки станом на 25 січня 2013 року рішення Міжгірського районного суду про поділ майна подружжя не набрало законної сили.

Доводи апелянта зводяться до того, що вимога про стягнення 30 тисяч гривень моральної шкоди не підлягає до задоволення, оскільки позивачем жодним чином не доведено завдання йому моральних чи будь-яких інших страждань; крім того апелянтка вказує, що саме вона є власником спірної будівлі та на момент розгляду справи не перебуває в жодних відносинах з позивачем; здійснення позивачем підприємницької діяльності в приміщенні апелянтки нічим не мотивовано, ним не надано жодних документів, які б надавали йому право на користування даним приміщенням для цілей використання в процесі підприємницької діяльності.

З такими доводами апеляційної скарги погодитись не можна, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що шлюб між позивачем та відповідачкою розірвано. За час перебування у шлюбі вони збудували в АДРЕСА_1 магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», який використовувався ними для здійснення підприємницької діяльності, позивачем на першому поверсі, а відповідачкою - на другому.

25 січня 2013 року рішенням Міжгірського районного суду було частково задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Спільно придбане майно подружжя було поділене таким чином: квартиру АДРЕСА_2 залишено у власності ОСОБА_2, а нежитлову будівлю - магазин - у АДРЕСА_1 залишено у власності ОСОБА_1

Того ж дня, тобто до набрання вищевказаного рішення законної сили, відповідачка зачинила магазин, де знаходився товар позивача на першому поверсі, закривши таким чином позивачу доступ до магазину і до здійснення ним підприємницької діяльності.

Посилання апелянта на те, що саме вона є власником спірної будівлі та на момент розгляду справи не перебуває в жодних відносинах з позивачем не може бути прийнято до уваги, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що це був сімейний бізнес і кожен з подружжя здійснював торгівлю за взаємною згодою на першому і другому поверсі. Тобто позивачем здійснювалась підприємницька діяльність на першому поверсі магазину, з якої він отримував дохід. Закривши йому доступ до магазину, відповідачка тим самим створила йому перешкоди в здійсненні підприємницької діяльності.

Крім цього, як вбачається з рішення апеляційного суду від 18 червня 2013 року, яке набрало законної сили, майно, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вказане вище рішення Міжгірського районного суду скасовано і прийнято нове рішення, яким спільне майно сторін, в тому числі і зазначений магазин, поділено по 1/2 частині кожному.

Щодо посилання апелянтки на те, що позивачем не доведено завдання йому моральної шкоди, колегія суддів констатує наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених статтею 61 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає, що спричинення моральної шкоди позивачу доведено фактом неправомірних дій відповідачки щодо перешкоджання позивачу займатись своєю діяльністю в магазині, тривалістю цього порушення його прав, що призвело до певних труднощів в життєдіяльності позивача. Разом з цим, вирішуючи питання розміру відшкодування моральної шкоди, суд виходить з вимог ч.3 ст.23 ЦК України, відповідно до якої при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди враховуються вимоги розумності та справедливості і вважає, що її слід визначити у 5000 гривень.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст.307, 309, 315 ЦПК України, судова колегія

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Воловецького районного суду від 04 липня 2013 року - в частині стягнення моральної шкоди змінити, виклавши в такій редакції «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок неправомірних дій відповідачки в сумі 5 000 (п'ять тисяч) гривень».

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді :