СПРАВА 2-а-34/2007 рік
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 листопада 2007 року Тростянецький районний суд Сумської області в складі: головуючого судді - Янової Л.М.
при секретарі - Голубничій О.В.
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до УМВС України в Сумській області про зобов»язання до вчинення певних дій,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду 16 липня 2007 року з позовом про зобов»язання до вчинення певних дій мотивуючи свої вимоги тим, що він працював в органах внутрішніх справ з серпня 1977 року по січень 1994 року і з 06 січня 1994 року був звільнений. В 2006 році йому стало відомо, що він хворий на онкологію крові і хвороба виникла під час служби в МВС. Медслужба задовольнила його претензії, видавши необхідні висновки по хворобі, а відділ кадрів не бажає відміняти наказ на звільнення, мотивуючи пропуском терміну на оскарження. Позивач вважав, що вказаний термін розпочався з моменту, коли йому стало відомо про хворобу, тобто з 2006 року. Просив скасувати наказ №1 о/с1994 року про його звільнення і зобов»язати виплатити компенсацію за всі роки.
13 серпня 2007 року позивач уточнив позовні вимоги і просив скасувати наказ №1 по о/с від 10.01.94р., як незаконний, що суперечить ст. 40 Кодексу Законів про працю. Виплатити гроші за 12 років з 06.01.94р. по 23.08.2006 року в сумі 36 тис. грн. з розрахунку 250 грн. за місяць та стягнути моральну шкоду в сумі 2.000 грн.
29 серпня 2007 року позивач знову уточнив свої позовні вимоги, і просив скасувати наказ №1 від 10.01.94 року, поновити його на роботі з виплатою заробітку за період з 06.01.94р по 06.07.2006 року в сумі 36 тис грн., визначити термін рахування позовної давності з липня 2006 року, а не з січня 1994 року, виплатити одноразову допомогу за 4 роки в сумі 12 тис. грн., відшкодувати моральну шкоду в сумі 20.000 грн.
06 листопада 2007 року позивач доповнив свої позовні вимоги і просив включити освітянський стаж і перерахувати розмір пенсії за вислугу років як спеціалісту, а не за змішаним стажем.
26 листопада 2007 року остаточно уточнив свої вимоги, просив вимоги по включенню освітянського стажу та перерахунку пенсії залишити без розгляду, а в іншій частині підтримав.
В судовому засіданні позивач підтримав вимоги та пояснив, що з 1977 року по грудень 1993 року він працював в органах МВД. В грудні 1993 року стан його здоров»я погіршився і він особисто без примусу написав рапорт на звільнення з посади в зв»язку з погіршенням стану здоров»я. Як передбаченого відомчими актами перед звільненням його направили на проходження медогляду і надання висновку. Він з лікарняного був виписаний спочатку 5 січня, але потім термін продовжили до 8 січня 1994 року, а шостим січня по наказу від 10.01.94 року його рапорт був задоволений і він був звільнений, але фактично він на той час хворів, лікарі по невідомим для нього причинам закрили лікарняний, який знову був відкритий вже 11 січня і він продовжував хворіти по травень місяць включно. Він не ставить питання про поновлення його на роботі, так як за станом здоров»я і за віком він не зможе працювати на раніше займаній посаді. Позивач хотів би при наявності можливості і при наявності до того юридичних підстав аби йому виплатили компенсацію, так як на його думку керівництво відділу кадрів поставились до нього неуважно, не прийняли мір для належного його лікування і отримання вихідного пособія та правильного нарахування пенсії. В даний час медичні працівники свої помилки усунули, визнали, що він мав захворювання, пов»язане з проходженням служби в взв»язку з цим йому підвищили розмір пенсії на 10%, але несправедливість до кінця не усунута. Він розуміє, що рапорт він написав особисто, без примусу, що він мав можливість його відкликати, але в той час його хвилював стан здоров»я і він не надав значення подальшому розвитку подій, що призвели його до 2-ї групи інвалідності. Просить при можливості задовольнити його вимоги.
Представник відповідача ОСОБА_2 пояснив, що позовні вимоги визнати не може, т.я. відповідно до роз»яснень Верховного Суду України від 23.03.1998 року №1-4/83, а також Міністерства праці та соціальної політики України від 17.04.1998 року №22-1558 проходження служби рядового та начальницького складу органів МВД регулюється не Кодексом про працю України, а Законом України «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ та ін., а тому посилання позивача на вимоги КзпП є безпідставними.
Звільнений позивач був за його рапортом і в день звільнення на лікарняному він не перебував. Позивач мав можливість і право оскаржити наказ про звільнення, але з 1994 року по 2007 рік не звертався з такою заявою. На час звільнення з посади позивача дія ЦПК 1963 року, глава 31-А, якою передбачено строки звернення до суду за захистом своїх інтересів, але позивач не скористався цим правом.
При звільненні позивача йому було встановлено 3 групу інвалідності і в той час йому була нарахована одноразова виплата в сумі 3.600.000 (три мільйони шістсот тисяч карб.) які він отримав.
У відповідності з роз»ясненнями Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 спір по відшкодуванню моральної шкоди розглядається у випадку, коли право на її відшкодування передбачено спеціальним законодавством. Щодо працівників міліції у відповідності до ст. 21 ч.5 Закону України «Про міліцію» - працівники міліції мають право оскаржити до суду прийняті щодо них рішення службових осіб органів внутрішніх справ, якщо вважає, що вони ущемлюють його гідність і особисті права, які не пов»язані з службовою діяльністю. А тому просить в позові відмовити в повному обсязі.
Суд вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази надані сторонами на обгрунтування та заперечень, приходить до висновку про відмову в позові.
Судом встановлено, що позивач дійсно працював в органах МВД з 1977 і звільнений з січня 1994 року, наказом від 10 січня 1994 року, що підтверджується записом в трудовій книжці позивача (а.с. 7)
10 січня 1994 року позивач на лікарняному не був. Рапорт, як сам позивач пояснив в судовому засіданні, написав сам без стороннього примусу. Після написання рапорту був направлений на медичне обстеження і йому була встановлена 3 група інвалідності, в зв»язку з чим направлена документація в страхову компанію «Оранта» для нарахування і виплати суми страхової допомоги і вказана сума була виплачена.
Будучи на пенсії - позивачу встановлена 2 група інвалідності і зроблений перерахунок пенсії і претензій до лікувального закладу УВД він не має.
У відповідності з роз»ясненнями Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 спір по відшкодуванню моральної шкоди розглядається у випадку, коли право на її відшкодування передбачено спеціальним законодавством. Щодо працівників міліції у відповідності до ст. 21 ч.5 Закону України «Про міліцію» - працівники міліції мають право оскаржити до суду прийняті щодо них рішення службових осіб органів внутрішніх справ, якщо вважає, що вони ущемлюють його гідність і особисті права, які не пов»язані з службовою діяльністю. Наказом про звільнення не ущімлюється гідність та особисті права позивача, так як він був звільнений з посади за власним бажанням по його рапорту, а не з ініціативи керівництва УВД, а тому підстав для задоволення даної вимоги суд не вбачає.
Позивач звернувся до суду після звільнення через 13 років і 6 місяців, тобто далеко поза межами терміну оскарження наказу.
У разі пропуску з поважних причин строків, установлених законодавством, суд може поновити ці строки. У строки, передбачені законодавством позивач до суду не звертався, після його звільнення пройшло тринадцять років і шість місяців, а тому суд вважає, що у позивача була можливість своєчасно звернутись з позовом до суду, у судовому засіданні позивач не навів поважних причин пропуску строку, через що суд вважає неможливим поновити пропущений строк.
На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про міліцію», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4, ст. ст. 2, 17, 60, 61, 104, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до УМВС України в Сумській області про зобов»язання до вчинення певних дій, а саме про скасування наказу №1 по о/с від 10.01.94р., як незаконного, що суперечить ст. 40 Кодексу Законів про працю, поновленні його на посаді, виплату компенсації за 12 років з 06.01.94р. по 23.08.2006 року в сумі 36 тис. грн. з розрахунку 250 грн. за місяць та стягнення моральної шкоду в сумі 20.000 грн., виплату одноразової допомоги за 4 роки в сумі 12 тис. грн. - відмовити в зв»язку з пропуском звернення до суду.
Постанова може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції протягом 10 днів з дня її проголошення і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.