ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

04.12.06 р.                                                                               Справа № 44/18                               

Господарський суд Донецької області у складі судді О.М. Сковородіної при секретарі судового засідання: Бахмет А.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Ширяєва О.О. довіреність від 21.10.05р.

від відповідача: Сагін М.В. довіреність від 15.12.05р.

за позовом: Державного підприємства „Донецька залізниця” м. Донецьк

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства „Єнакієвський металургійний завод” м. Єнакієве

про стягнення 13672,80грн.

                                                                                        в судовому засіданні оголошена

                                                                                             перерва з 23.11.-04.12.06р.                                                               

Позивач, Державне підприємство „Донецька залізниця” м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства „Єнакієвський металургійний завод” м. Єнакієве про стягнення плати за зберігання вантажу в сумі 13672,80грн.

В обгрунтування  позовних вимог позивач посилається на претензію від 06.05.05р., рахунок-фактуру № 138 від 26.04.05р., акт загальної форми № 10 від 30.12.04р., накопичувальні картки № 22-04-703, № 22-04-704, застереження до них, договір на експлуатацію залізничної під’їзної колії ВАТ „Єнакієвський металургійний завод” № 7/139 від 31.07.00р.

15.02.06р. позивачем була подана заява про уточнення позовних вимог, в якій він просить стягнути з відповідача плату за користування вагонами в сумі 13672,80грн., нарахованої у зв’язку з затримкою вагонів на підходах до станції Єнакієве в грудні 2004р. 22.03.06р. позивачем був наданий лист від 17.03.06р. № 45/6, в якому він просить заяву про уточнення позовних вимог, подану 15.02.06р., вважати недійсною.

22.03.06р. позивачем була подана заява про уточнення позовних вимог, в якій він просить стягнути з відповідача плату за збереження вантажу у вагонах в сумі 13672,80грн.

Відповідач позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Заперечуючи проти позову, вказував на те, що: 1) позивачем недоведена вина відповідача в затриманні  вагонів; 2) у позивача відсутнє право нарахування та стягнення збору за збереження вантажів у вагонах, затриманих на підходах до станції призначення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд встановив наступне. Відповідач позовні вимоги не визнав через те, що недоведеність позивачем вини відповідача у затриманні вагонів; відсутність належних доказів наявності обставин, що можуть бути підставою для майнової відповідальності відповідача, а саме – актів загальної форми, які мають складатися згідно ст. 129 Статуту та п. 8 Правил.

Представники позивача проти необхідності засвідчення затримки вагонів додатково актами загальної форми заперечують з посиланням на Правила. На думку позивачів, приписи п. 8 Правил щодо необхідності складання актів загальної форми стосуються виключно випадків затримки вагонів на станції призначення. Для підтвердження факту затримки вагонів на підходах до станції призначення достатньо видачі відповідного наказу (п. 9 Правил) та акту про затримку (п. 10 Правил).

Рішенням господарського суду Донецької області у справі № 12/414 від 19.10.06р., яке набрало законної сили, встановлений факт відсутності вини відповідача у затримки вагонів, плата за збереження яких є предметом розгляду цієї справи.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно ч.1 ст. 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. За ч. 2 ст. 129 Статуту комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Згідно ч. 4 ст. 129 Статуту в усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Плата за збереження вантажу у вагонах в розумінні Статуту є мірою відповідальності відповідних осіб перед залізницею.

Виходячи з п. 8 Правил у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери. При цьому, у даному пункті приписи про те, що такий акт має складатися при затриманні вагонів лише на станції призначення – відсутні. Тобто, передбачений п. 8 Правил акт загальної форми за підписами представників станції та вантажовласника має складатися як при затриманні вагонів на станції призначення, так і на підходах до неї.

Наполягаючи на стягненні з відповідача плати за збереження вантажу, у зв’язку з їх затриманням на станції Вуглегірськ, позивач посилається на відповідний акт про затримання поїзду. Проте виходячи з умов ч. 2 ст. 34 ГПК України, згідно якої обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування – згаданий акт не може бути належним доказом підтверджуючим позовні вимоги. У даному випадку ним могли б бути лише оформлені відповідно до вимог п. 8 Правил акти загальної форми (форми ГУ-23), які позивачем не складались.

Таким чином, факт того, що вагони  були затримані та простоювали на підходах до станції призначення саме з вини відповідача позивачем недоведений.

          Вимога щодо стягнення ПДВ – 2278,80грн. додатково нарахованого на зазначену суму плати, безпідставні, оскільки:

-          плата за збереження вантажу в розумінні Статуту залізниць України, не може вважатися послугою. Плата за збереження вантажу, виходячи зі Статуту, є – мірою відповідальності відповідної особи перед залізницею у зв’язку із знаходженням вагонів у цієї особи під вантажними операціями; у зв’язку із затримкою вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від зазначених осіб та у зв’язку з затримкою вагонів, пов’язаною з митним оформленням;

-          „Державний класифікатор продукції та послуг”, затверджений наказом Держстандарту України № 822 від 30.12.1997р. не містить такого виду послуги, як плата за збереження вантажу;

-          за змістом п. 3.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі – «Закон») об’єктом оподаткування ПДВ є товари, роботи та послуги, а плата за збереження вантажу будучи мірою відповідальності не відноситься ні до товару, ні до роботи, ані до послуги;

-          база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг), що встановлена п. 4.1 ст. 4 Закону визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку;

плата за збереження вантажу, як міра відповідальності, не може вважатися базою оподаткування в розумінні Закону.

          Крім того, виходячи з вимог ст. 3 Закону України «Про залізничний транспорт» законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України «Про транспорт», цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

За приписами п. «а» ст. 5 Статуту Правила перевезень вантажів, одним із складових яких є «Правила зберігання вантажів», мають затверджуватись на підставі цього Статуту.

Жодна з норм Статуту не надає права залізниці нараховувати та стягувати збір за зберігання вантажів у вагонах, затриманих на підходах до станцій призначення.

Таким чином, п. 8 «Правил зберігання вантажів» внесений до цих правил наказом Міністерства транспорту України від 31.01.2004 р. № 54, не відповідає вимогам Статуту, у зв’язку з чим з урахуванням приписів ч. 2 ст. 4 (за яким господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України) при прийнятті судом рішення взагалі застосовуватись не може.

Також, судом при розгляді цієї справи, на виконання вказівки Вищого господарського суду України (постанова від 19.09.2006р., прийнята в межах цієї справи), було встановлено, що ані вивантаження засобами залізниці, ані подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача при затримці вагонів – не відбувалось.

Як слід, момент, з якого починається відлік терміну для нарахування плати за збереження (п. 4, 5, 6 Правил зберігання вантажів, ст. 46 Статуту залізниць) – взагалі не настав.

Враховуючи викладене, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають віднесенню на позивача в порядку, що передбачений ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі Закону України «Про залізничний транспорт», Закону України «Про транспорт», Статуту залізниць України, Закону України «Про податок на додану вартість», Правил зберігання вантажів, керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 35, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд, -          

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог Державного підприємства „Донецька залізниця” м. Донецьк до Відкритого акціонерного товариства „Єнакієвський металургійний завод” м. Єнакієве про стягнення плати за зберігання вантажу в сумі 13672,80грн.

Повний текст рішення підписаний 11.12.06р.

Рішення набирає законної сили  22.12.06р.

Рішення може бути оскаржено в Донецький апеляційний господарський суд  згідно розділу XII ГПК України.

          

Суддя                                                                         Сковородіна О.М.