ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2013 р. Справа № 14658/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Дяковича В.П.,

суддів - Сапіги В.П., Яворського І. О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ратнівському районі Волинської області на постанову Ратнівського районного суду Волинської області від 02 серпня 2011 року у справі № 2а-1987/11/0313 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ратнівському районі Волинської області про зобов'язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії дитині війни, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 20.07.2011 року звернулася до суду із адміністративним позовом, яким просила зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Ратнівському районі Волинської області нарахувати та виплатити на її користь не виплачене як дитині війни підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.12.2010 року, з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року.

Ухвалою Ратнівського районного суду Волинської області від 25 липня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ратнівському районі Волинської області в частині нарахування та виплати щомісячного підвищення до пенсії, як дитині війни за період з 01.12.2010 року по 19.01.2011 року відповідно до ст. 100 КАС України залишено без розгляду в зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

Постановою Ратнівського районного суду Волинської області від 02 серпня 2011 року позов задоволено: зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Ратнівському районі Волинської області нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 20.01.2011 року по 18.06.2011 року на підставі положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

З таким рішенням суду не погодився відповідач, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивує тим, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснювалось в розмірах передбачених Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік та в межах передбачених на це видатків. Законодавством не визначено, з якого саме розміру мінімальної пенсії за віком слід визначати розмір підвищення до пенсії дітям війни. Крім того, зазначає, що позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений ст. 99 КАС України.

Оскільки апеляційну скаргу подано на постанову суду першої інстанції, яка прийнята в порядку скороченого провадження за результатами розгляду справи, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 1832 КАС України, колегія суддів відповідно до ч. 1 п. 2 ст.197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, суд приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно застосував вимоги ч. 1 ст. 100 КАС України, згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Оскільки позивач звернулася до суду 20.07.2011 року та не навела жодних поважних причин пропуску нею строку звернення до суду, суд першої інстанції правильно залишив без розгляду позовні вимоги за період з 01.12.2010 року по 19.01.2011 року.

Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо здійснення позивачу нарахування та виплати недоплаченого підвищення до пенсії дитині війни за період з 20.01.2011 року по 18.06.2011 року, оскільки 14 червня 2011 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", який набрав чинності 19 червня 2011 року. Пунктом 7 частини I зазначеного Закону Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" доповнено пунктом 4, яким встановлено, що у 2011 році норми і положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

Враховуючи, що відповідно до законодавства держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в його систему, але вони не вчинили необхідних дій для нарахування цих коштів та їх виплати, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

Наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).

Крім того, згідно із законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Тому правильними є висновки суду першої інстанції щодо неприйняття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни.

Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ратнівському районі Волинської області залишити без задоволення.

Постанову Ратнівського районного суду Волинської області від 02 серпня 2011 року у справі № 2а-1987/11/0313 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ратнівському районі Волинської області про зобов'язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії дитині війни - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П. Дякович

Судді В.П. Сапіга

І.О. Яворський