08.08.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 22ц-797/1840/13р. Головуючий у першій

інстанції Лугвіщик А.М.

Категорія 45 Доповідач у апеляційній

інстанції Лівінський С.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого судді - Лівінського С.В.,

суддів - Алєєвої Н.Г., Козуб О.В.,

при секретарі - Мазневі Ю.М.,

за участю прокурора - Кожаріна Є.М., представника ГО «Дачне

товариство «Планета Плюс» - Перекрестова Ф.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу прокурора Ленінського району м. Севастополя на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 24 грудня 2013 року по цивільній справі за позовом прокурора Ленінського району м. Севастополя в інтересах Севастопольської міської Ради до ОСОБА_4, третя особа - Громадська організація «Дачне товариство(далі ГО «ДТ) «Планета Плюс», про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2010 року прокурор Ленінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради звернувся до суду зі вказаним позовом до ОСОБА_4, третя особа - ГО «ДТ «Планета Плюс».

Вимоги позову мотивовані тим, що на підставі Розпорядженням Голови Севастопольської міської державної адміністрації (далі-СМДА) № 1028-р від 06 квітня 2010 року відповідачу був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1

Однак, на думку прокурора спірна земельна ділянка вибула з державної власності всупереч земельному законодавству, оскільки ОСОБА_4 із заявою про одержання її у власність не зверталася, рішення відповідної місцевою радою про виділення у власність відповідачу земельної ділянки не приймалося, а розпорядження, на підставі якого видано спірний державний акт на право власності на земельну ділянку, скасовано.

Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 24 грудня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, прокурор Ленінського району м. Севастополя подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування вказаного рішення, як такого, що постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права та просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Сторони у судове засідання не з'явилися, про дату та час розгляду справи сповіщалися належним чином, що відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення прокурора в обгрунтування апеляційної скарги, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання державного акту недійсним з підстав, визначених ст. ст. 203, 215 ЦПК України, а також спосіб, передбачений ст. 387 ЦК України не можуть бути застосовані, порушень з боку відповідача при отриманні оскаржуваного державного акту не встановлено, а розпорядження Голови СМДА № 1793-р від 13 вересня 2010 року скасовано.

З такими висновками суду першої інстанції у повному обсязі не може погодитися колегія суддів, оскільки вони зроблені за не правильного застосування норм матеріального права.

Поняття, зміст права власності на землю та підстави його набуття визначено у ст. ст. 78, 81, 116 ЗК України.

За змістом ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (ст. 126 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Отже, рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки є необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право власності має абсолютний характер та є непорушним.

Забезпечуючи усім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Рівність умов захисту прав власності на землю випливає з норм ст. ст. 21, 55 Конституції України та ст. 152 ЗК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Згідно зі ст. 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Таким чином, за змістом ст. ст. 152 і 155 ЗК України, визнання недійсним державного акта на право власності на землю як самого по собі правовстановлюючого документа не передбачено зазначеними нормами, тому вимога про скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року № 6-53 цс 12, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для застосування у практиці загальних судів.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, і орган місцевого самоврядування, і місцева державна адміністрація при розгляді питання про передачу земельної ділянки у власність повинні діяти у межах своїх повноважень.

Повноваження міської ради у галузі земельних правовідносин передбачені ст. 12 Земельного кодексу України у п. «б» якої вказано, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно цього Кодексу.

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин відповідно до п. «а» ст. 17 ЗК України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗК України в редакції від 2001 року, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Тобто, для вирішення вказаного спору необхідно визначити, яким органом мало здійснюватися розпорядження спірною земельною ділянкою.

Оскільки у п. 12 Перехідних положень ЗК України в редакції від 2001 року, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин зазначено, що орган місцевого самоврядування (сільська, селищна, міська рада) має повноваження щодо розпорядження землями у межах населеного пункту (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) необхідно встановити, чи перебувала спірна земельна ділянка у межах населеного пункту - м. Севастополя.

У ч. 2 ст. 2 ЦПК України законодавець надає рівні права обом сторонам, а також іншим особам, які беруть участь у справі, щодо подання доказів, їх дослідження і доведення перед судом їх переконливості. Законодавець покладає обов'язок на заінтересованих у вирішенні справи осіб довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, що передбачено у ч. 3 ст. 10 та ст. 60 ЦПК України. Цей обов'язок має позитивно впливати на справедливість судового рішення.

Судом першої інстанції встановлено наступне.

6 квітня 2010 року Головою СМДА видано розпорядження № 1028-р «Про затвердження матеріалів вибору та надання згоди ГО «ДТ «Планета Плюс» на розробку проекту землеустрою по відводу земельної ділянки в районі бухти «Соляної» для індивідуального дачного будівництва, розташованоїї по АДРЕСА_1(а.с.а.с. 7-11).

Відповідно до вказаного розпорядження ГО «ДТ «Планета Плюс» затверджено проект землеустрою та передано у власність громадян відповідно до списку-додатку до розпорядження, у якому під № 30 значиться ОСОБА_5, земельні ділянки загальною площею 13 га по 0,1000 га, кожному, для індивідуального дачного будівництва.

На підставі даного розпорядження відповідачу, як члену вказаної громадської організації, видано державний акт серії ЯИ № 069489 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер № 8536400000:04:001:0493, з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 Державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011088400965(а.с. 6).

Позивачем у справі є Севастопольська міська рада, тобто орган місцевого самоврядування, який наділений владними повноваженнями та має штат фахових правознавців, обов'язком яких є захист прав та інтересів органу місцевого самоврядування.

Інтереси Севастопольської міської ради представляє прокурор Ленінського району м. Севастополя - керівник органу, що складається з фахових правників.

І Севастопольська міська рада, і прокурор Ленінського району м. Севастополя наділені владними повноваженнями та мають змогу отримати землевпорядну документацію щодо місця розташування спірної земельної ділянки та землевпорядну документацію щодо встановлених меж м. Севастополя, як населеного пункту адміністративно-територіальної одиниці.

Разом з тим, всупереч твердження апеляційної скарги, ні позивач, ні прокурор належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вказана земельна ділянка перебувала у межах м. Севастополя та у складі комунальної власності не надали і не спростували посилання третьої особи, що вказана земельна ділянка перебувала у державній власності і повноваженнями щодо розпорядження нею була наділена СМДА.

Зазначений висновок районного суду підтверджується відповіддю Головного управління Держкомзему у м. Севастополі від 12 листопада 2010 року за № 8-1-1/5722, у якій вказано, що роботи по розмежуванню земель державної і комунальної форм власності адміністративно-територіального утворення м. Севастополь не виконані, у Головному управлінні Держкомзему у м. Севастополі відсутня інформація про зареєстровані правовстановлюючі документи на земельні ділянки, що перебувають у власності чи користуванні Севастопольської міської ради, проект встановлення меж адміністративно-територіального утворення м. Севастополь не затверджений і межі міста в натурі ( на місцевості) не встановлені. Земельні ділянки, що знаходяться по вул. Епроновській 13, до передачі у власність громадянам - членам ГО «ДТ «Планета Плюс» перебували у державній власності (а. с. а. с. 55-56).

Вказаний доказ, на думку колегії суддів, відповідно до ст. ст. 58, 59 ЦПК України, є належним і допустимим, оскільки у п. 3 Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах, затвердженого Указом Президента України від 14 серпня 2000 року № 970/2000, що було чинним на час надання відповіді, основними завданнями Держкомзему України були координація проведення земельної реформи в Україні; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель; організація і забезпечення ведення державного земельного кадастру, здійснення землеустрою, а згідно до п. п. 11 п. 4 Положення Держкомзем і його органи здійснювали у складі державного земельного кадастру реєстрацію земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок, вели Державний реєстр прав на землю та нерухоме майно, організовували в установленому законодавством порядку в єдиній системі державних органів земельних ресурсів надання громадянам і юридичним особам додаткових платних послуг у сфері землеустрою та використання даних державного земельного кадастру за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Крім того, не зважаючи на доводи прокурора у апеляційній скарзі, належних та допустимих доказів того, що СМДА при вирішенні питання про передачу у власність членам ГО «ДТ «Планета Плюс» земельних ділянок діяла поза межами повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, ні позивачем, ні прокурором, теж не надано.

Також не підтверджено право Севастопольської міської ради розпоряджатися спірною земельною ділянкою, і, як наслідок, не підтверджено, що Севастопольська міська рада має будь-яке право чи інтерес щодо спірної земельної ділянки, тому розгляд питання щодо дотримання чи недотримання порядку набуття права власності на земельну ділянку відповідно до ст. ст. 116, 118 ЗК України, як зазначено у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року № 6-33цс13, не може бути предметом розгляду, оскільки з цих підстав прокурором позов не заявлявся.

Колегія суддів також вважає, що прокурором в даній справі не доведено у чому виявилися порушеними інтереси держави в реалізації відповідачем права на отримання земельної ділянки в порядку пункту "в"ч. 3 ст. 116 ЗК України.

Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, зібраних у ній доказів та з врахуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що позов прокурора є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Суд першої інстанції хоча й правильно відмовив у задоволенні позову, однак, неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин та невірно визначився з підставами для цієї відмови.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням у справі нового рішення про відмову в позові.

Доводи апелянта про те, що рішення про надання земельної ділянки у власність безпосередньо відповідачу прийнято СМДА без належних повноважень та з порушенням вимог земельного законодавства, що на його думку є порушенням з боку ОСОБА_4 вимог Закону та підставою для витребування у неї земельної ділянки не відповідає наведеним вище обставинам справи та нормам права.

Всупереч твердженням прокурора, ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Більше того, розпорядження від 6 квітня 2010 року № 1028-р, на підставі якого відповідачу виданий державний акт, є чинним.

Тому, керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Севастополя, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора Ленінського району м. Севастополя - задовольнити частково.

Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 24 грудня 2013 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову прокурора Ленінського району м. Севастополя в інтересах Севастопольської міської Ради до ОСОБА_4, третя особа - Громадська організація «Дачне товариство «Планета Плюс», про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя: С.В. Лівінський

Судді: Н.Г. Алєєва

О.В. Козуб