АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 545/2249/13-ц
Номер провадження 22-ц/786/3044/2013
Головуючий у 1-й інстанції Кіндяк І.С.
Доповідач Карнаух П. М.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 серпня 2013 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого - судді: Карнауха П.М.
Суддів: Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Кредитної спілки «Аккорд»
на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 04 липня 2013 року
по справі за позовом Кредитної спілки «Аккорд» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду Полтавської області Карнауха П.М., -
в с т а н о в и л а :
Позивач 04 червня 2013 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних на загальну суму 5830,34 грн. грн. та судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 26.01.2008 року між КС «Аккорд» та ОСОБА_1, відповідно до якого відповідачу було надано у кредит грошові кошти для ремонту житла в сумі 2200 грн. строком на 12 місяців по 26 січня 2009 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,14795 % за кожен день користування кредитом з наступного дня після надання кредиту. Відповідно до умов договору, боржник зобов'язувався щомісячно здійснювати погашення заборгованості за кредитом, яка складається з заборгованості за кредитом та відсотками. Оскільки зобов'язання не виконується боржником належним чином, то станом на 27 травня 2013 року утворилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних на загальну суму 5830,34 грн.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 04 липня 2013 року відмовлено в задоволенні позовних вимог Кредитної спілки «Аккорд» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у зв'язку із закінченням строку позовної давності.
В апеляційній скарзі КС «Аккорд» просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Посилається на те, що при ухваленні рішення судом дана неправильна оцінка встановленим обставинам справи, порушені норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Згідно ч. 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши межі апеляційного оскарження, колегія суддів приходить до необхідності задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового рішення з підстав, визначених п.3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України - невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального права.
У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин.
Як убачається з матеріалів справи, 26.01.2008 року між КС «Аккорд» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № П4399оф, відповідно до якого відповідачу було надано у кредит грошові кошти для ремонту житла в сумі 2200 грн. строком на 12 місяців по 26 січня 2009 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,14795 % за кожен день користування кредитом з наступного дня після надання кредиту (а.с.10-11).
Кредитний договір викладено в письмовій формі, умови договору погоджені та підписані сторонами.
Відповідно до розділів 4 та 5 Договору визначено порядок розрахунків та відповідальність сторін.
Згідно п. 9.1. розділу 9 Договору визначено, що сторони погоджують строк позовної давності за спорами, які виникають із цього договору, протягом п'яти років (а.с.11).
При порушенні строків сплати кредиту нараховується пеня в розмірі 0,5 % від суми остаточної заборгованості за кожний день прострочення (п.5.1. Договору).
Внаслідок невиконання умов договору ОСОБА_1, утворилась заборгованість в сумі 5830,34 грн., яка складається з: 1030,89 грн. - заборгованість за кредитом; 2544,74 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1030,89 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також інфляційні втрати та 3 % річних в розмірі 1223,82 грн. Відповідні розрахунки проведені Кредитною спілкою та містяться в матеріалах справи (а.с.6-8).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений загальний строк позовної давності в три роки, на застосуванні якого наполягала відповідач.
Однак, з таким висновком суду колегія суддів погодитись не може, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та грубо порушують норми матеріального та процесуального права.
При розгляді даної справи було достовірно встановлено, що при укладенні договору про надання кредиту сторонами було збільшено строк позовної давності, що знайшло своє закріплення в п. 9.1. Договору.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Статтею 259 ЦК України визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
З пунктом 9.1. та іншими умовами Договору боржник погодився, про що свідчить його особистий підпис на договорі.
Доводи позивача, які мають значення для правильного вирішення справи, місцевий суд належним чином не перевірив та не врахував діючі норми матеріального права, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги пред'явлені в межах строку позовної давності.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до норм статей 629, 610, 612, 625 ЦК України - договір є обов'язковим до виконання; порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором та не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору у встановлений договором строк, як закріплено нормами статей 526, 530 ЦК України.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які борж ник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невикона ного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Розмір пені сторонами погоджено та закріплено в пункті 5.1. Договору.
Розрахунок заборгованості за кредитом, заборгованості за процентами за користування кредитом та пені позивачем проведено вірно.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відтак, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
З урахуванням викладеного положення статті 625 ЦК регулюють зобов'язальні правовідносини, тобто поширюються на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.
Таким чином, виходячи з юридичної природи правовідносин, як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини 2 статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Окрім того, слід зауважити, що аналіз правових норм статей 549 та 625 ЦК України дає підстави до висновку про те, що неустойка (пеня) та відповідальність за порушення грошового зобов'язання (інфляційні втрати та 3% річних) є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлено.
Розрахунок інфляційних втрат та 3% річних позивачем проведено вірно та їх розмір становить 1223,82 грн.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до принципу диспозитивності розгляду цивільної справи, суд має вирішувати справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів.
Будь-яких доказів на підтвердження стягнення заборгованості за кредитним договором іншими судовими рішеннями, які набрали законної сили, матеріали справи не містять та сторони не посилаються на наявність таких обставин.
Рішення суду повинно ґрунтуватись на нормах закону та доказах, досліджених при розгляді справи.
А тому, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції суперечать встановленим обставинам справи, не ґрунтуються на нормах закону та грубо порушують норми матеріального та процесуального права.
Викладені в апеляційних скаргах доводи є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
За таких обставин, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення заявлених позовних вимог.
Судові витрати понесені позивачем по оплаті судового збору при подачі позову до суду в сумі 229,40 грн. (а.с.1) та судового збору при подачі апеляційної скарги в сумі 114,70 грн. (а.с.40) документально підтвердженні та складають загальну суму 344,10 грн. Зазначена сума судових витрат, відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 303, 309 ч.1 п.3,4, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу Кредитної спілки «Аккорд» - задовольнити.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 04 липня 2013 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Кредитної спілки «Аккорд» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Аккорд» (03055, м. Київ, вул. В.Ярмоли, 38, корп. 75А, п/рахунок № 26503052600260 у ПАТ КБ «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 22871103, МФО 320649) заборгованість за договором № П4399оф від 26.01.2008 року: - 1030,89 грн. - заборгованість за кредитом; - 2544,74 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 1030,89 пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також інфляційні втрати та 3 % річних в розмірі 1223,82 грн., а всього 5830,34 грн. (п'ять тисяч вісімсот тридцять гривень 34 копійки).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Аккорд» в рахунок відшкодування понесених судових витрат 344,10 грн. (триста сорок чотири гривні 10 копійок).
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Карнаух П.М.
Судді: Дряниця Ю.В.
Кривчун Т.О.
З оригіналом згідно:
Суддя Апеляційного суду
Полтавської області Карнаух П.М.