Справа 2-213/2007 рік

Р І Ш Е Н Н Я

  І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

 11 квітня 2007 року  Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:    головуючої судді                                                Петешенкової М.Ю.             

                   при секретарі                                                    Яговкіні С.Ю.    

                   за участю позивача                                          ОСОБА_1

                   за участю відповідача                                      ОСОБА_2

                   за участю представника третьої особи          ОСОБА_3                             

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляції та 3 % річних за порушення за прострочення платежу, суд -

В С Т А Н О В И В:

  26 жовтня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляції від простроченої суми заборгованості за договорами позики в розмірі 17 885 грн. 46 коп., 3 процента річних від простроченої суми в сумі 4 521 грн. 60 коп., посилаючись на те, що рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2002 року, яке набрало законної сили 20 липня 2002 року, з відповідачки ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто суму боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 50 656  грн. 35 коп., 3% річних від простроченої суми в розмірі 3 314 грн. 20 коп., а всього 53 970 грн. 55 коп. Відділом державної виконавчої служби Самарського районного управління юстиції м. Дніпропетровська відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2002 року. 11 квітня 2003 року в рахунок погашення боргу йому було передано майно, що належало ОСОБА_2. на суму 3 730 грн. 50 коп. Залишок невідшкодованої суми боргу станом на 12 квітня 2003 року становить 50 240 грн. 05 коп. У зв”язку з простроченням платежу в сумі 50 240 грн. 05 коп., позивач просить стягнути з відповідачки суму з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення платежу в розмірі 17 799 грн. 42 коп., а також три проценти річних від простроченої суми в розмірі 4 711 грн. 45 коп., а всього 22 510 грн. 87 коп. Просив визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити строк у зв”язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні внаслідок постійного страху та переживання щодо неповернення боргу. 

  20 грудня 2006 року позивач уточнив позовні вимоги, залучив до участі у справі в якості третьої особи Державну виконавчу службу у Самарському районі м. Дніпропетровська.

  20 лютого 2007 року позивач повторно уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідачки суму з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення платежу в розмірі 19 496 грн. 90 коп., а також три проценти річних від простроченої суми в розмірі 4 889 грн. 74 коп., а всього 24 386 грн. 64 коп.         

  В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав і просив задовольнити в повному обсязі на підставі обставин, зазначених у позовній заяві. Він  зазначив, що рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2002 року станом на теперішній час не виконане. Прийняти державним виконавцем заходи щодо примусового виконання рішення суду, виявилися недостатніми для стягнення суми боргу.   

         Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, вважала причини пропуску позивачем позовної давності не є поважними, оскільки його справами міг займатися представник. Вона пояснила, що рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2002 року набрало законної сили. Станом на теперішній час щомісячно з її заробітної плати проводяться утримання в розмірі 20% на користь позивача. Крім того у квітні 2003 року в рахунок погашення боргу позивачу було передано її майно, загальною вартістю 3 730 грн. 50 коп. Посилаючись на ст. 205 ЦПК України, просила відмовити у задоволенні позовних вимог, закрив провадження у справі.

          Представник третьої особи Державної виконавчої служби у Самарському районі м. Дніпропетровська вважав позовні вимоги не обґрунтованими, оскільки рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська знаходиться на стадії примусового  виконання. Просив постановити рішення відповідно до діючого законодавства України. 

          Вислухавши сторін, представника третьої особи, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.

          Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2002 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто суму боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 50 656  грн. 35 коп., 3% річних від простроченої суми в розмірі 3 314 грн. 20 коп., а всього 53 970 грн. 55 коп. (а.с. а.с. 4-6).

           Постановою державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Самарського районного управління юстиції м. Дніпропетровська Приновой С.Г. від 14 серпня 2002 року, відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2- 1014, виданого 05 серпня 2002 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 а користь ОСОБА_1 боргу в сумі 53 970 грн. 55 коп. Боржниці було запропоновано виконати рішення суду у добровільному порядку в строк до 20 серпня 2002 року.

           Державним виконавцем ДВС Самарського районного управління юстиції Софієнко Д.Г. від 9 вересня 2002 року винесено постанова про арешт майна ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження, про що 11 жовтня 2002 року та 18 жовтня 2002 року було складені відповідні акти опису і арешту майна боржниці ОСОБА_2

           9 квітня 2003 року відділом ДВС запропоновано ОСОБА_1 отримати описане і арештоване майно, що належить ОСОБА_2. в рахунок погашення боргу, що підтверджується відповідним актом.

           Із матеріалів справи вбачається, що станом на 23 жовтня 2006 року залишок нестягнутої з ОСОБА_2 суми боргу на користь ОСОБА_1 становить 50 240 грн. 05 коп. (а.с. 8).

           Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року, визначена частка квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2. на праві приватної власності, для звернення на неї стягнення з метою виконання рішення суду від 19 червня 2002 року (а.с. 46).  

  В судовому засіданні було встановлено, що станом на теперішній час рішення Самарського районного суду від 19 червня 2002 року не виконане в повному обсязі. Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

            В грудні 2006 року позивач подав до Державної виконавчої служби у Самарському районі м. Дніпропетровська заяву з проханням передати виконавчий лист про стягнення з відповідачки боргу за місцем її роботи.

            Починаючи з 1 січня 2007 року на користь позивача ОСОБА_1 на виконання рішення суду поступали такі грошові кошти: в січні 140 грн. 62 коп; в лютому 140 грн. 62; березні  229 грн. 37 коп. Цей факт підтверджується довідкою централізованої бухгалтерії Дніпропетровської облсанепідстанції для обслуговування установ санітарно-епідеміологічної служби області, тобто за місцем роботи відповідачки ОСОБА_2

           Судом встановлено, що між сторонами склалися відносини щодо порядку примусового виконання рішення суду.

            Згідно діючого законодавства, зокрема ст. 1 ЗУ „Про виконавче провадження”,  виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів, які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

           Відповідно до ст. 33 ЗУ „Про виконавче провадження, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також встановлення чи про зміну способу і порядку виконання.   які виникають при вирішенні питань щодо порядку виконання рішення суду, регулюються Законом України „Про державну виконавчу службу”.

           Відносини, які виникають при вирішенні питань щодо порядку виконання рішення суду регулюються ЗУ „Про виконавче провадження” та іншими  відповідними актами і дія цивільного законодавства на них не поширюється.

           Суд вважає надуманими посилання позивача на порушення відповідачем грошового зобов”язання відповідно до норм цивільного законодавства, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Виконавчий лист № 2-1014/02, виданий 05 серпня 2002 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 а користь ОСОБА_1 боргу в сумі 53 970 грн. 55 коп. з серпня 2002 року перебуває на примусовому виконанні у Державній виконавчий служби у Самарському районі м. Дніпропетровська в провадженні державного виконавця Куземченко А.С.

           Судом роз”яснювались позивачу положення ст.ст. 10,11,18,57-60 ЦПК України та наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, а також те, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь справі доказами, при цьому суд приймає до розгляду тільки ті докази, які мають значення по справі.

            Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача суми інфляції та 3 річних за прострочення виконання грошового зобов”язання відповідно до ст. 625 ЦК України та 214 ЦК УРСР.   

       Згідно зі ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред”явлення позову є підставою для відмови у в позові.

 З огляду на зміст статей 71, 80 ЦК УРСР їх положення про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб”єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивача немає суб”єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.      На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 1, 33 ЗУ „Про виконавче провадження України”,  ст.ст. 71, 80, ЦК Української РСР, ст.ст. 4-8, 10, 18, 57-60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2, з участю третьої особи Державної виконавчої служби у самарському районі м. Дніпропетровська про стягнення суми інфляції та річних.

  Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

      Головуючий суддя:                                                                      М.Ю. Петешенкова