Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
Іменем України
Справа № 827/1327/13-а
13.08.13 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Щепанської О.А.,
суддів Кондрак Н.Й. ,
Кобаля М.І.
секретар судового засідання Міщенко М.М.
за участю сторін:
представник позивача, ОСОБА_2 - ОСОБА_3, довіреність № 648 від 12.04.13,
представник позивача, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 - ОСОБА_3, довіреність № 648 від 12.04.13,
представник відповідача, Управління державної міграційної служби України в м. Севастополі - Хістов Вадим Юрійович, довіреність № 51/05 від 04.01.13,
розглянувши апеляційну скаргу Управління державної міграційної служби України в м. Севастополі на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Майсак О.І.) від 20.06.13 у справі № 827/1327/13-а,
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 (АДРЕСА_1
до Управління державної міграційної служби України в м. Севастополі (вул. Пушкіна, 2, м. Севастополь, 99011)
про визнання незаконним і протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 20.06.2013 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано незаконним та протиправним дії Управління державної міграційної служби України в м. Севастополі щодо відмови ОСОБА_2 у реєстрації з неповнолітньою дитиною ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1.
Зобов'язано Управління державної міграційної служби України в м. Севастополі зареєструвати ОСОБА_2 та неповнолітню дитину ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1.
В решті задоволення позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 20.06.2013 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління державної міграційної служби України в м. Севастополі, проведено необхідні підготовчі дії, передбачені статтею 190 Кодексу адміністративного судочинства України, які достатні для закінчення підготовки та призначення справи до апеляційного розгляду.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 закінчено підготовку та призначено справу до апеляційного розгляду.
Розпорядженням голови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013 у складі судової колегії було здійснено заміну судді Горошко Н.П. на суддю Кобаля М.І.
У судовому засіданні, призначеному до розгляду на 13.08.2013, представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову про відмову у задоволенні позову. Позивач та представник позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Судова колегія, розглянувши справу в порядку статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 (що діє від свого імені та від імені та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_7) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби України в м. Севастополі про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії. Вказує, що 01 квітня 2009 року між позивачем та балансоутримувачем будинку -Товариством з обмеженою відповідальністю «Нефіда» був укладений договір найму житлового приміщення №246. 01 квітня 2009 року позивачу був виданий ордер на житлову площу у гуртожитку № 6 серія 03-н на право зайняття житлової площі за адресою - АДРЕСА_1. На підставі договору найму та ордеру позивач вселився у кімнату АДРЕСА_1, де мешкає і по цей час. Позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою встановленого зразка з проханням про реєстрацію за місцем проживання, на що отримав відмову, викладену у листі за вих. № 2947/02 від 15.05.2013 року з посиланням на те, що реєстрація позивача не може бути проведена на підставі ордеру № 6 від 01.04.2009 року та договору найму житлового приміщення №246 від 01.04.2009 року. Свою відмову відповідач обґрунтував судовим рішенням по справі № 5020-1079/2012 та повідомленням Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради- гуртожиток за адресою АДРЕСА_1-передається на баланс Комунального підприємства «Житлосервіс №15». Позивач вважає лист відповідача вих. № 2947/02 від 15.05.2013 року відмовою у реєстрації за місцем проживання, а дії відповідача стосовно не проведення реєстрації у встановлені ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» строки, незаконними та протиправними. Просив визнати протиправними дій та зобов'язати вчинити певні дії.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.04.2009 року між ОСОБА_2 (далі - Наймач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нефтида» (далі - Наймодавець) було укладено договір найму № 246 (а.с.9-10) (далі - Договір № 246).
Згідно з п.п.1.1. п. 1 Договір № 246, Наймодавець надає наймачу відповідно до заяви у користування житлову площу (койко-місце у кількості 3) у гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до додатку № 9 від 01.04.2013 року до Договору № 246, даний договір укладений на строк з 01.04.2013 року по 31.12.2013 року (а.с.12).
Так, 01.04.2009 року ОСОБА_2 отримав ордер № 6 на житлову площу у вказаному гуртожитку (а.с.8).
ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 від 04.01.2011 року (а.с.13).
Отже, 29.03.2013 року ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_7 звернувся до Управління державної міграційної служби України в місті Севастополі із заявою про реєстрацію місця проживання ОСОБА_7 (а.с.15, 82).
Проте, 15.05.2013 року за вих. № 2947/02 Управління державної міграційної служби України в місті Севастополі направило на адресу ОСОБА_2 лист з відомостями про те, що його заява не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до рішення Господарського суду м. Севастополя від 10.12.2012 року (справа № 5020/1079/2012), рішення Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013 року (справа № 5020-1079/2012), повідомлення Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради від 11.04.2013 року № 01-15/1160 балансоутримувачем гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 є комунальне підприємство «Жилсервіс № 15», а ордер на житлову площу у цьому гуртожитку та договір найму видані (укладені) з товариством з обмеженою відповідальністю «Нефтида», яке не є балансоутримувачем гуртожитку (а.с.14).
В статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382) передбачено, що місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 1382, громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 6 Закону № 1382, для реєстрації особа або її законний представник подає: письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; талон зняття з реєстрації (у разі зміни місця проживання в межах України). Талон зняття з реєстрації не подається у разі оформлення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
У разі подачі заяви законним представником особи додатково подаються: документ, що посвідчує особу законного представника; документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, крім випадків, коли законними представниками є батьки (усиновлювачі).
У відповідності до ст. 11 Закону № 1382, реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері реєстрації фізичних осіб, затверджує відповідно до закону порядок реєстрації місця проживання та місця перебування осіб в Україні, зразки документів, необхідних для реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та місця перебування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 № 985 "Про затвердження зразків документів, необхідних для реєстрації місця проживання в Україні" затверджено форму заяви про реєстрацію місця проживання. Така заява повинна містити відомості про підстави для реєстрації місця проживання заявника за зазначеною ним адресою (ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи) або згоду власника житла на реєстрацію місця проживання заявника у разі відсутності документів, зазначених як підстава для реєстрації вище. У зразку заяви, який встановлений вищезазначеною Постановою КМУ встановлено, що заявник має вказати, що є підставою для реєстрації місця проживання заявника.
Зокрема, серед підстав зазначено ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи. В даному випадку, підставою для реєстрації позивача є договір найму, який є правочином і у встановленому Цивільним кодексом України порядку недійсним не визнавався. Доказів іншого відповідачем всупереч ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надано. Таким чином, відмова відповідача в реєстрації позивача з наведених в листі відповідача від 15.05.2013 року №2947/02 підстав не відповідає вимогам закону і висновок суду щодо формального характеру наданого позивачем ордеру та договору найму при відсутності у ТОВ «Нефтіда» права розпорядження гуртожитком не заснований на законі та суперечить вимогам частини 1 статті 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину.
Колегія суддів також зазначає, що наявність спору щодо гуртожитку, в якому проживає позивач та в який вселився на законних підставах, оскільки судовими рішеннями не встановлено інше, не може бути відмовою в його реєстрації за місцем проживання.
Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Матеріали справ свідчать про те, що відповідачем не доведено на підставі належних та допустимих доказів правомірності своїх дій.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 КАС України).
Також, на думку судової колегії, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги щодо визнання незаконною та протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення реєстрації позивача із неповнолітньою дитиною ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 в день подання (надходження до відповідача) заяви про реєстрацію місця проживання, не підлягають задоволенню. Відповідно до матеріалів справи, позивач вперше звернувся до відповідача з заявою 25 березня 20113 року (а.с.82) але відповідно до листа та змісту заяви на надав відповідачу документи у повному обсязі, зокрема не сплатив державне мито (а.с.81).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Все вищенаведене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
1.Апеляційну скаргу Управління державної міграційної служби України в м. Севастополі - залишити без задоволення.
2.Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 20.06.13 у справі № 827/1327/13-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 19 серпня 2013 р.
Головуючий суддя підпис О.А.Щепанська
Судді підпис Н.Й. Кондрак
підпис М.І. Кобаль
З оригіналом згідно
Головуючий суддя О.А.Щепанська