СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
|
14.10.2008 |
Справа № 22-а-1/08 Попередній № справи 2а-330/2008 (22 |
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Щепанської О.А.,
суддів Ілюхіної Г.П. ,
Санакоєвої М.А.
секретар судового засідання Шелемет'єва О.В.
за участю представників сторін:
позивач: не з'явився, ОСОБА_1;
представника відповідача: не з'явився, військової частини А-0936;
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Гагарінського районного суду міста Севастополя (суддя Полівод С.В.) від 07.02.08 у справі № 2а-330/2008 (22-а-1/08),
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до військової частини А-0936 (вул. Ревякіна, 26, Севастополь, 99000)
про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Гагарінського районного суду міста Севастополя від 07 лютого 2008 року (суддя Полівод С.В.) у справі №2а-330/2008 (№22-а-1/08) відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини А-0936 про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно.
Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь держави держмито у сумі 51,00грн., та на користь ІТЗ судів 30,00грн.
Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Гагарінського районного суду міста Севастополя від 07 лютого 2008 року (суддя Полівод С.В.) у справі №2а-330/2008 скасувати, позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована порушенням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляції мотивовані тим, що суд проігнорував норми статті 16 Закону України "Про Збройні Сили України" в редакції від 05.10.2000, в частині забезпечення соціального захисту військовослужбовців, статті 22 Конституції України, згідно з якою не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів. Заявник апеляційної скарги посилається на те, що при ухваленні постанови суд не вірно застосував Закон України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 № 1459-Ш.
Розгляд справи відкладався в порядку статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач та відповідач явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 14.10.2008, не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомили.
Проте, до початку судового засідання позивач надав клопотання про розгляду справи у його відсутності.
Судова колегія, порадившись на місці, ухвалила можливим задовольнити клопотання позивача та розглянути справу по суті.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, що беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач проходив дійсну військову службу та знаходився на речовому забезпеченні у військовій частині А-0936.
На підставі наказу командуючого ВМС ВС України №206 від 12.10.2007 позивача було звільнено з військової служби в запас.
При звільненні відповідачем не було проведено з позивачем остаточного розрахунку за період його служби, а саме - не видано компенсацію за речове майно, яке підлягало видачі позивачу на протязі військової служби в Збройних силах України, проте видано його не було.
Сума компенсації, згідно з довідкою №56 від 01.11.2007 складає 3120,42грн., яку позивач просив стягнути з відповідача.
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991, військовослужбовці - громадяни України, які проходять службу на території України, вправі оскаржити в суд незаконні дії військових посадових осіб і органів військового управління.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991, продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991 в редакції що діяла до 01.01.2007, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
З 11.03.2000 Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 №1459-Ш призупинена дія частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991 в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (пункт 2).
Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" до пункту 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" після слів "замість речового майна" доповнений словами "(за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців)".
Частина перша статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991, гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, тому призупинення дії частини другої цієї статті не скасовує гарантій по забезпеченню військовослужбовців, встановлених цим Законом.
Відповідно до статей 1-2, 2, 4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991 нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
У рішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" суд дійшов висновку, що відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (пункти 3.1, 3.2 Рішення).
Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив і у рішенні від 20.03.2002 №5-рп /2007 у справі за конституційними поданнями 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 58, 60 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 2, 3, 4, 5, 8, 9 частини першої статті 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" і підпункту 1 пункту 1 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини Рішення).
Враховуючи вищевказане, безпідставно порушено право позивача, гарантоване державою, на отримання речового забезпечення за рахунок держави, внаслідок чого відповідач має перед ним заборгованість по виплаті грошової компенсації за речове забезпечення у сумі 3120,42грн.
Згідно статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Враховуючи, що позивачем були надані суду документи, що підтверджують наявність права на отримання грошової компенсації замість неодержаного речового майна під час служби, судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Таким чином, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції -скасуванню. Керуючись статтями 195, 196, пунктом 3 статті 198, статтею 202, частиною 2 статті 205, статтями 207, , 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2.Постанову Гагарінського районного суду міста Севастополя (суддя Полівод С.В.) від 07.02.08 у справі № 2а-330/2008 (22-а-1/08) скасувати.
3.Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до військової частини А-0936 про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно задовольнити.
4.Стягнути з військової частини А-0936 (вул. Ревякіна, 26, Севастополь, 99000) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) грошову компенсацію натомість неотриманого речового майна на загальну суму 3120,42грн.
5.Повернути з Державного бюджету України ОСОБА_1 державне мито у сумі 51,00грн.
6.Повернути з Центру інформаційно-технічного забезпечення 30,00грн. інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя О.А.Щепанська
Судді Г.П.Ілюхіна
М.А.Санакоєва