Справа №784/3232/13 13.08.2013 13.08.2013 13.08.2013

Провадження №22-ц/784/2618/13 Головуючий у 1-й інстанції Орленко Л.О.

Категорія 27 Доповідач апеляційного суду Яворська Ж.М.

У Х В А Л А

Іменем України

13 серпня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Базовкіної Т.М.,

суддів: Колосовського С.Ю, Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання - Рудніку Є.М.,

за участю позивача - ОСОБА_2,

представника відповідачки - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

представника відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_3

на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2013 року

за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.

Позивач зазначав, що 25 лютого 2010 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір позики за умовами якого він надав останній в борг кошти в розмірі 12000 грн., а та в свою чергу зобов'язалася їх повернути через три місяці, а саме 25 травня 2010 року. Факт передачі грошової суми підтверджується розпискою, яку власноруч написала ОСОБА_4

Однак свої зобов'язання відповідачка до цього часу не виконала.

Посилаючись на викладені обставини та змінивши позовні вимоги, позивач остаточно просив стягнути з відповідачки на його користь суму боргу з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення в сумі -13188 грн.34 коп.; три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення -1 118 грн. 66 коп., пеню за весь час прострочення в межах позовної давності в сумі 9628 грн.70 коп., в всього - 23 935 грн. 70 коп. та судовий збір.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2013 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суму боргу з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 13140 грн.; три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення - 1017 грн. 86 коп.; пеню за весь час прострочення в сумі - 8 760 грн.86 коп., в всього - 22 917 грн.86 коп. та судовий збір у розмірі 229 грн.18 коп.

Додатковим рішенням цього ж суду від 18 червня 2013 року накладено арешт на майно або грошові кошти, що належать ОСОБА_4 в межах ціни позову 22 917 грн. 86 коп.

В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_3, посилаючись на необґрунтованість рішення суду, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення пені скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у їх задоволенні.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачки, позивача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 25 лютого 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, за умовами якого, остання отримала в борг кошти в розмірі 12000 грн. та зобов'язалася в строк до 25 травня 2010 року їх повернути. На підтвердження отримання коштів позичальниця власноруч написала розписку.

Відповідно до п.6 договору, він набрав чинності з моменту надання позики позичальникові і є дійсним до повного його остаточного виконання.

Між тим, у зазначений строк ОСОБА_4 зобов'язання за договором позики не виконала, кошти в сумі 12000 грн. не повернула.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позика вважається повернутою в момент передачі позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок( ч.3 ст.1049 ЦК України).

За приписами ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Доказів виконання своїх зобов'язань відповідачкою до суду не надано.

Статтею 611 ЦК України встановлено такий правовий наслідок порушення зобов'язання як сплата неустойки.

Відповідно до п.5 договору позики при порушенні позичальником строку повернення позики вказаного в п.3.2 цього Договору він повинен сплатити позикодавцю пеню в розмірі 0.2% від розміру позики за кожен день прострочення повернення позики.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня (у цьому спорі - з першого місяця) прострочення й доти, доки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ч. 2 ст. 258 ЦК України).

За правилами ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Правова природа пені така, що строк позовної давності щодо її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

При вирішенні вищевказаної справи судом зроблені правильні висновки про застосування строку позовної давності в один рік згідно зі ст. 258 ЦК України, який щодо стягнення неустойки обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду, а починається окремо за кожен день, за який вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. А тому доводи апеляційної скарги щодо відмови у задоволені цих вимог в зв'язку з перебігом строку позовної давності є необґрунтованими.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене у відповідності до вимог чинного законодавства, підстав для його скасування в оскаржуваній частині не вбачається.

В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржувалося і в апеляційному порядку не переглядалося.

Керуючись ст. ст. 303, 314,315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідачки ОСОБА_5 - ОСОБА_3 відхилити, а рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: