Справа № 410/1123/13-ц

Провадження № 22ц/782/3108/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі

головуючого - судді Авалян Н.М.

суддів - Максюти І.О., Туренка С.І.

при секретарі - Аліханян Г.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Луганської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Брянківського міського суду Луганської області від 17 червня 2013 року по цивільній справі ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини, -

ВСТАНОВИЛА :

Позивачка звернулась до суду з вказаним позвоом 02 квітня 2013 року та просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини в розмірі 800 грн. щомісячно, посилаючись на те, що відповідач пішов із сім'ї та добровільно матеріальної допомоги на утримання дитини не надає,. Відповідач постійно працює по найму без оформлення відповідних договорів. Але його дохід є високим та стабільним. Крім того, просила стягнути заборгованість по аліментам з розрахунку 800 грн. на місяць за сім місяців, що передують даті пред'явлення позову в розмірі 5 600 грн.

Суд задовольнив позов частково. Стягнув заборгованість по аліментам за період з 15 вересня 2012 року по 01 квітня 2013 року в розмірі 4 550 грн. Стягнув аліменти з відповідача на користь позивачки на утримання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 700 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 02 квітня 2013 року. Вирішив питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про стягнення з нього аліментів на користь позивачки в розмірі 400 грн., в задоволенні інших позовних вимог відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на необ'єктивність розгляду справи, неповноту з'ясування обставин, які мають значення для вирішення справи. Вважає, що суд при визначенні розміру аліментів виходив виключно з пояснень позивачки, які не підтверджені доказами та безпідставно стягнув заборгованість по аліментам за минулий час. При цьому судом проігноровані його пояснення про те, що він вживає заходів для працевлаштування та не заперечує проти стягнення з нього 400 грн. аліментів. Крім того, суд не прийняв до уваги, що згідно з рішенням суду з нього також стягнуті аліменти на користь позивачки в розмірі 250 грн. щомісячно до досягнення дитиною трирічного віку.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, позивачку та її представників, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, приходить до наступного.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суді першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суду першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'яязковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до п.п.1,2,3 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити рішення його без змін, скасувати рішення і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог або змінити рішення.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.309 ЦПК України підставами для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Відповідно до вимог ст.ст.11,213 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають з встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Судом встановлено, що позивачка та відповідач з 27 квітня 2012 року перебувають у зареєстрованому шлюбі та є батьками дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Сторони проживають окремо, дитина сторін проживає з позивачкою, яка не працює та перебуває не обліку в Брянківському міському центрі зайнятості, на утримання дитини вона отримує соціальну допомогу. Відповідач не отримує офіційних доходів у вигляді заробітної плати або підприємницької діяльності. Позивачка пояснила, що дохід відповідача складає в середньому 5 000 - 8000 грн. на місяць. Відповідач проти цього заперечував, посилаючись на те, що його щомісячний дохід приблизно складає 1 500 грн.

Задовольняючи позов про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, суд першої інстанції виходив з того, що такий порядок утримання дитини передбачений ч. 1ст.184, з урахуванням вимог ст.150, ч.1, ч.2 ст.182 СК України. При визначенні розміру аліментів суд першої інстанції виходив з того, що вимога про стягнення 800 грн. не доведена в суді належними доказами, а розмір аліментів в 700 грн. є цілком достатнім та справедливим, оскільки буде забезпечувати розвиток дитини та інтереси батька.

Проте, з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони не відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.

Суд помилково застосував до правовідносин сторін ст.150 СК України, яка регулює особисті немайнові права і обов'язки батьків та дітей та не регулює правовідносин по матеріальному утриманню батьками неповнолітньої дитини.

Суд першої інстанції правильно застосував до правовідносин сторін ст.ст.182, 184 СК України, які регламентують права та обов'язки батьків по утриманню дітей, однак дійшов помилкового висновку про можливість стягнення аліментів з відповідача на утримання дитини в твердій грошовій сумі.

Відповідно до ч.1 ст.184 СК України суд може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі виключно у тому випадку, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Така ж позиція викладена й у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Виходячи зі змісту вказаної правової норми, для її застосування суду необхідно було встановити, що відповідач має нерегулярний мінливий дохід, або одержує частину заробітку в натурі, або інші істотні обставини.

Такою обставиною, виходячи з конституційного принципу верховенства права, може бути отримання відповідачем неофіційного доходу, але при визначенні розміру аліментів, суд повинен був встановити розмір щомісячного доходу відповідача.

Проте, належних і допустимих доказів про розмір доходів платника аліментів сторони суду не надали. В матеріалах справи відсутні докази, які б давали підстави для встановлення розміру аліментів в твердій грошовій сумі в заявленому позивачкою розмірі. А відповідач, заперечуючи проти заявленого в позові розміру аліментів, не надав доказів, які б суд міг використати, визначаючись з їх іншим розміром.

Таким чином, з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів про розмір щомісячного доходу відповідача, це не дозволяє визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

У зв'язку з цим рішення суду в зазначеній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.1. ч.2, ч.3 ст.181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст.184 цього Кодексу (визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі).

Колегія суддів вважає, що за встановлених обставин з відповідача підлягають стягненню аліменти на утримання дитини в розмірі ? частки від його заробітку (доходу), але не менш, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

При визначенні розміру аліментів колегія суддів враховує, що дитина сторін має задовільний стан здоров'я; власних доходів не має, знаходиться на утриманні позивачки; відповідач має задовільний стан здоров'я; інших дітей не має; з 19 червня 2013 року відповідач працевлаштувався на постійне місце роботи; за законом (ч.2, ч.4 ст.84 СК України) зобов'язаний також надавати утримання позивачці до досягнення дитиною трьох років (рішенням Брянківського міського суду Луганської області від 21 червня 2013 року з відповідача стягнуто аліменти на утримання позивачки до досягнення дитиною трирічного віку, в розмірі 250 грн. щомісячно, починаючи з 02 квітня 2013 року).

Задовольняючи позов про стягнення заборгованості по аліментів за минулий час, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем був визнаний факт, що він надавав допомогу на утримання дитини до 15 вересня 2013 року, проти чого не заперечувала позивачка. Суд розцінив таку поведінку позивача як ухилення від сплати аліментів та застосував до правовідносин сторін правила ч.2 ст.191 СК України.

Проте, з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він не відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.

За загальним правилом аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову (ч.1 ст.191 СК України).

Разом з тим ч.2 ст.191 СК України передбачає можливість стягнення аліментів за минулий час, але не більш як за три роки виключно у тому випадку, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати.

В позовній заяві позивачка не посилається на такі докази. Не були представлені такі докази позивачкою і під час розгляду справи. Та обставина, що позивачка сама утримувала дитину, не пред'являючи до відповідача жодних претензій, не є підставою для присудження аліментів за минулий час.

За таких обставин застосування судом першої інстанції до правовідносин сторін правила ч.2 ст.191 СК України є помилковим, у зв'язку з чим рішення суду в зазначеній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

У зв'язку із скасуванням рішення суду в частині вирішення спору також підлягає скасуванню рішення суду в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до ст.88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки понесені нею витрати на правовому допомогу в розмірі 250 грн., які документально підтверджені, а також на користь держави судовий збір в розмірі 229, 40 грн. за ставкою, встановленою п.п.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.4, 313-317, 319, 323-325, 327 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Брянківського міського суду Луганської області від 17 червня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячно у розмірі ? частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття дитини, починаючи з 02 квітня 2013 року.

В задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по аліментам відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування судових витрат 250 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 229 гривень 40 копійок.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції - Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя:

Судді: