Справа № 739/996/13-ц Провадження № 22-ц/795/1849/2013 Головуючий у I інстанції -Наполов М. І. Доповідач - Горобець Т. В.
Категорія - цивільна
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 серпня 2013 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
Головуючого - судді Горобець Т.В.,
суддів - Хромець Н.С., Ішутко В.І.
при секретарі - Рудик І.І.
за участі представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщення апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житлом та встановлення порядку користування ,
В С Т А Н О В И В :
В апеляційній скарзі на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08 липня 2013 року ОСОБА_2 просить зазначене рішення змінити, відмовивши ОСОБА_4 у задоволенні її позову повністю.
Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 було задоволено частково-зобов"язано відповідача не чинити перешкод ОСОБА_4 у користуванні належною їй частиною будинку АДРЕСА_1 та зобов"язано надати ключ від дверей огорожі навколо спірного будинку, а також зобов"язано відповідача забезпечити ОСОБА_4 можливість постійного вільного потрапляння до будинку, розташованого по АДРЕСА_1 .
Не погодившись з рішенням в частині задоволених вимог, ОСОБА_2 зазначає, що суд, вирішуючи спір, припустився порушень норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вважає, що незаконним є рішення тому, що його неможливо ні зрозуміти ні виконати, та зазначає, що зміст резолютивної частини є не конкретним, отже, суперечить вимогам ст. 215 ЦПК України, а також роз"ясненням пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року „ Про судове рішення у цивільній справі".
Крім того, на думку апелянта, суд , пославшись на ст. 357 ЦК України, не вирішив спір, згідно зазначеної норми матеріального закону.
В скарзі йдеться також про те, що суд не звернув уваги , що на час виникнення спору відповідач здійснив перебудову та прибудову до спільного з позивачкою будинку і являється одноосібним власником тієї частини, яку перебудував та прибудував. Зазначені обставини, на думку апелянта, являються підставою для відмови у позові, який заявлений позивачкою саме з такими вимогами, які викладені в її позовній заяві. Без вирішення питання про виділення її частки в натурі та без встановлення сервітуту спір, вважає відповідач, вирішити неможливо. В цілому, позиція апелянта зводиться до того, що суд мав вирішувати спір відповідно до приписів ст. 358,364 ЦК України.
У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_4 посилаючись на ст.41 Конституції України, ст.ст.317,319,361,391,357 ЦК України зазначає, що позиція відповідача щодо неможливості задоволення її позовних вимог є безпідставною, оскільки саме ОСОБА_2 порушив її права - самовільно здійснив перебудову їх спільної часткової власності та прибудову до неї, чим позбавив можливості взагалі користуватись своєю власністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи в апеляційному суді, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
По справі встановлено, що сторони є співвласниками будинку АДРЕСА_1 : ОСОБА_4 - 11/15 частин , а ОСОБА_2 4/15 частин ( а.с.9-11). Виділ часток та поділ будинку в натурі не проведено. В спірному будинку проживає відповідач ОСОБА_2, він же користується одноосібно спірним будинком. Позивачка за вказаною адресою не проживає, але також має намір користуватись своєю власністю. У 2012 році ОСОБА_2 здійснив перебудову частини спільного з позивачкою будинку, а також, здійснив до неї прибудову. На підстав рішення виконкому Новгород Сіверської міської ради від 22.11.2012 року став власником 35,4 м2 перебудованої части спільного будинку та прибудови до нього, про що свідчить технічний паспорт будинку та витяг з державного реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.27). Позивачку до будинку не пускає, мотивуючи, що та частина, де знаходиться вхід у будинок, тепер є його власністю.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, здійснивши самовільно перебудову та прибудову до спільного з позивачкою будинку, протиправно позбавив таким чином ОСОБА_4 вільно користуватись своєю власністю.
Доводи апелянта щодо єдиного можливого способу вирішення спору, а саме , через позов про виділення частки в натурі та ( або) про встановлення сервітуту, суд першої інстанції визнав такими, що є безпідставними.
З таким рішенням погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.
Права власника жилого приміщення, визначені у ст.383 ЦК України передбачають, у тому числі, право власника житлового будинку використовувати його для власного проживання, проживання членів своєї сім"ї та інших осіб.
Згідно ст.ст.316,317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно) яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч.1,2 ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, яке є їхньою спільною власністю.
Посилання апелянта на те, що в 2012 році він став одноосібним власником тієї частини будинку та прибудови до нього, у якій знаходиться вхід до спільної з позивачкою частини будинку, на думку апеляційного суду не заслуговує на увагу, так як така перебудова була також здійснена без згоди позивачки, отже, є додатковим свідченням неправомірного порушення її прав.
Твердження ОСОБА_2 у скарзі про неконкретність резолютивної частини рішення, яким суд зобов"язав його не чинити перешкод ОСОБА_4 вільно користуватись своєю власністю та забезпечити вільний безперешкодний доступ до власності, надавши ключ для входу через огорожу подвір"я, також є необґрунтованими і не свідчать про існування обставин, які, відповідно до ст. 309 ЦПК України можуть бути підставою для скасування чи зміни апеляційним судом рішення суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд оскаржуваним рішенням фактично вийшов за межі позовних вимог та з власної ініціативи приховано встановив сервітут, є надуманим, з огляду на те тлумачення поняття "сервітут", яке дається у ст.401,403 ЦК України. Такими ж безпідставними є доводи про неможливість вирішення позовних вимог ОСОБА_4 без вирішення питання виділу часток співвласників у натурі відповідно до ст.ст. 358,364 ЦК України, оскільки , у конкретному випадку суперечать положенням ч.ч.1 та 2 ст.10 ЦПК України .
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо дійде висновку, що воно ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст.ст.303, 304,307,308,313,315,317,319,324 ЦПК України, апеляційний суд ,-
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08 липня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:Судді: