ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 серпня 2013 року 14:05 № 826/10947/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К. Ю., при секретарі судового засідання Непомнящій А. О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд"

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000234050, №0000224050 від 23.04.2013

В С Т А Н О В И В:

12 липня 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією «Сантрейд» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд: визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби від 23 квітня 2013 року № 0000234050 та № 0000224050.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження відсутності реальної можливості здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Саноіл Торг», реальність господарської операції із закупівлі сої та її подальше використання позивачем підтверджується належним чином оформленими документами.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав з посиланням на їх безпідставність, просив суд відмовити у їх задоволенні. Доводи відповідача, викладені в письмових запереченнях, співпадають з висновками акта від 10 квітня 2013 року № 380/40-50/25394566 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ДП «Сантрейд» (код ЄДРПОУ 25394566) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Саноіл Торг» за період з 01.03.2011 по 30.09.2012 року (далі по тексту - Акт перевірки).

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічного і повного встановивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією «Сантрейд» (код за ЄДРЮОФОП 25394566) перебуває на податковому обліку в Міжрегіональному головному управлінні Міндоходів - Центральному офісі з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби як платник податку на додану вартість.

У період з 04 квітня 2012 року по 08 квітня 2013 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Сантрейд» (код ЄДРПОУ 25394566) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Саноіл Торг» за період з 01 березня 2011 року по 30 вересня 2012 року, за результатами якої складено акт від 10 квітня 2013 року № 380/40-50/25394566 (а. с. 20 - 34).

Як висновок проведеної перевірки, податковим органом встановлено наступні порушення:

- пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, згідно якого позивачем завищено валові витрати та витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), яке проведено на підставі нікчемного правочину, за 1 квартал 2011 року на суму 355680 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за 1 квартал 2011 року в сумі 88920 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, згідно якого позивачем завищено кредит за березень 2011 року на суму ПДВ 71136 грн.;

- пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, згідно якого позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень 2011 року на суму 71136 грн.

На думку податкового органу, відсутня реальна можливість здійснення господарських операцій у позивача з контрагентом ТОВ «Саноіл Торг», оскільки не встановлено передачу ТМЦ (надання робіт/послуг) між ТОВ «Саноіл Торг» та його контрагентами-постачальниками.

Податковим повідомленням - рішенням Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби від 23 квітня 2013 року № 0000234050 згідно з підпунктом 54.3.2. пункту 54.3. статті 54 та пункту 123.1. статті 123 Податкового кодексу України за порушення пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів на суму 88921грн., у тому числі за основним платежем - 88920 грн. та за штрафними санкціями - 1 грн.

Податковим повідомленням - рішенням Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби від 23 квітня 2013 року № 0000224050 згідно з пунктом 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58, підпункту 20.1.4, пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України за порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 71136 грн. та застосовано штрафні санкції - 1 грн.

На думку позивача, висновок акту перевірки спростовуються первинною документацією, наявною в матеріалах справи, а спірні податкові повідомлення - рішення є неправомірними та підлягають скасуванню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши встановлені обставини справи, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Саноіл Торг», обставини використання придбаних товарів, послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Як вбачається з матеріалів справи, господарська діяльність між позивачем та контрагентом ТОВ «Саноіл Торг» здійснювалась на підставі укладеного між ними письмового договору та складання первинних документів у відповідності до вимог діючого на момент їх складення законодавства.

Між позивачем (Покупець) та ТОВ «Саноіл Торг» (Продавець) укладено договір поставки від 22 березня 2011 року № 4500571154 (т. 1, а. с. 56-59), відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати та поставити, а Покупець зобов'язується оплатити і прийняти товар «Соя» урожаю 2010 року (далі - Товар), насипом, у відповідності до умов даного договору. Поставка товару здійснювалась автомобільним транспортом на умовах СРТ (доставлено до) (відповідно до правил Інкотермс-2000), надалі - Миколаївський МТП - Пункт поставки. Датою поставки вважається дата підписання Сторонами Акту прийому-передачі Товару або дата товарно-транспортної накладної на Товар. На виконання укладеного договору ТОВ «Саноіл Торг» здійснило поставку сої Позивачеві в кількості 109,44 тонн в ММТП.

При цьому, ТОВ «Саноіл Торг» виписало позивачу податкову накладну, що стала підставою для включення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту та витрат (т. 1, а. с. 69).

ТОВ «Саноіл Торг» доставляло сою до місця поставки (ММТП), на підтвердження чого в матеріалах справи містяться копії товарно-транспортних накладних, реєстру автомобілів, прийнятих на Миколаївський МТП, карток обліку експортного вантажу, погашена складська квитанція № 708 від 23 березня 2011 року (т. 1, а. с. 62-68, 139-149).

На підтвердження наявності складських приміщень позивачем надано копію договору від 10 лютого 2011 року № FS 10022011 про надання позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю «Грінтур Екс» послуг зі зберігання товару на складі ММТП (т. 1, а. с. 150-156).

Оплата за надані послуги здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рахунку-фактури на оплату та платіжних доручень.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивачем задекларовано податок на додану вартість за перевіряємий період на підставі податкових накладних, виписаних його контрагентом ТОВ «Саноіл Торг», у зв'язку з отриманням товарів.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Саноіл Торг» - було зареєстроване як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, про що свідчать наявні в матеріалах справи свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, довідка про взяття на облік платника податків, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ (т. 1, а. с. 38-40), а тому позивач мав право на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту в березні 2011 року за господарськими операціями з ТОВ «Саноіл Торг». Останнє ж, в свою чергу, мало право складати податкові накладні на кожну поставку товарів. Податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Стосовно правомірності заявлення сум ПДВ до бюджетного відшкодування, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Позивачем у відповідності до вимог п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України розраховано суму бюджетного відшкодування як різницю між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за періоди, в яких були отримані податкові накладні. Отримане від'ємне значення позивач зараховано до складу податкового кредиту в наступних податкових періодах. У зв'язку з тим, що в наступних податкових періодах позивач знову отримав від'ємне значення з ПДВ, у відповідності до вимог п. 200.1, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України позивачем заявлено до бюджетного відшкодування частину від'ємного значення суми ПДВ, що була фактично сплачена позивачем у попередніх податкових періодах контрагентам.

Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки товару та робіт й питання використання їх у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Саноіл Торг» в матеріалах справи містяться докази подальшого використання отриманої сої, дослідивши які судом встановлено, що в подальшому придбана у ТОВ «Саноіл Торг» соя була реалізована позивачем, про що свідчать наявні в матеріалах справи договір від 10 лютого 2011 року № ТО Н-01С, укладений між позивачем та ТОВ «Мар-Шиппінг» про надання послуг з перевалки вантажу на судна для подальшого експорту, актом прийому-передачі виконаних робіт, рахунком-фактурою, коносаментами, фіто санітарними сертифікатами, зовнішньоекономічним контрактом, укладеним між позивачем та компанією Bunge SA, Швейцарія на продаж товару позивачем на експорт, митною декларацією, згідно якої позивач експортував товар за кордон (т. 1, а. с. 147-189).

Таким чином, суд приходить до висновку, що господарські операції позивача з контрагентом ТОВ «Саноіл Торг» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом також враховано вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Саноіл Торг» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, на підтвердження чого позивачем долучені до матеріалів справи свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, довідка про взяття на облік платника податків, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, а також вважає неправомірним заявлення позивачем до відшкодування сум ПДВ, хоча постачальник був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

На думку суду, позивач, як Замовник товару, не може нести відповідальність ні за несплату податків виконавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Суд звертає увагу на те, що дані, які містяться в акті перевірки контрагента стосовно не підтвердження наявності поставок товарів від ТОВ «ИНФИНИТИ» до контрагента позивача ТОВ «Саноіл Торг» не може бути підставою для обмеження права позивача на податковий кредит за умови реальності здійснення господарської операції.

Аналогічні за змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 31 грудня 2011 року у справі № 21-47а10, від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, які, в свою чергу, узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини, згідно якої у справі «Булвес АД» проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Саноіл Торг», а також заявлено до відшкодування від'ємного значення з ПДВ, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби від 23 квітня 2013 року № 0000224050, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 71136 грн. та застосовано штрафні санкції - 1 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо обґрунтованості прийняття податкового повідомлення-рішення відповідача від 23 квітня 2013 року № 0000234050, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів на суму 88921грн., у тому числі за основним платежем - 88920 грн. та за штрафними санкціями - 1 грн., суд зазначає наступне.

У відповідності до частини 2 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV) питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В свою чергу, стаття 135 Податкового кодексу України встановлює порядок визначення доходів та їх склад, який є основою класифікації доходів платника податку, відображається у розрахунках до декларації з податку на прибуток підприємства і є уніфікованим переліком, яким керуються як платники податку, так і податкові органи. До числа доходів, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування, відносяться доходи від операційної діяльності та інші доходи. Вони визначаються на основі первинних документів, що підтверджують отримання платником доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, визначених Податковим кодексом у розділі II.

Пунктом 135.2. статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що доходи платника податків визначаються на основі первинних документів, завданням яких у податкових відносинах є підтвердження факту отримання доходів. Порядок ведення та зберігання таких документів визначається правилами ведення бухгалтерського обліку. Головними документами при цьому виступають рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, акти виконання робіт, виписки із банківських рахунків, прибуткові касові ордери та ін. Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 17 червня 1999 р. № 996 встановлює, що первинним документом є «документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення». Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та звітність несе власник або уповноважений орган (посадова особа), що здійснює керівництво підприємством. Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статті 9 Закону № 996-XIV.

Суд зазначає, що матеріали справи містять копії документів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Саноіл Торг», яким вже була надана оцінка.

За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про безпідставність винесення податкового повідомлення-рішення від 23 квітня 2013 року № 0000234050.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень, а тому, з урахуванням вимог встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд» підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд» задовольнити.

2. Визнати недійсним та скасувати податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків від 23 квітня 2013 року № 0000234050 та № 0000224050.

3. Судові витрати в сумі 1600, 58 грн. присудити на користь Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник

Повний текст постанови виготовлено 13.08.2013 року.