Головуючий суду 1 інстанції - Шаргоровська В.І.

Доповідач - Коновалова В.А.

Справа № 1231/5365/2012

Провадження № 22ц/782/2942/13

УХВАЛА

Іменем України

12 серпня 2013 року м. Луганськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів - Cтупіної Я.Ю., Медведєва А.М.

при секретарі: Сидоровій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Луганської області справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Стахановського міського суду Луганської області від 28 травня 2013 року

у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого вказав, що відповідно до укладеного договору № LGS1AN02000030 від 22.06.2006 року відповідач отримав кредит у розмірі 54885 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення 22.06.2013 року. Згідно умов зазначеного договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати відповідач повинен надавати позивачу грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.

В порушення вимог закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 02.01.2013 року за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 113559,73 грн., яка складається з: 23519,13 грн. - заборгованість за кредитом, 36567,21 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 7546,55 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 45926,84 грн. - пеня.

Під час судового розгляду позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість у розмірі 113559,73 грн. та судові витрати.

Рішенням Стахановського міського суду Луганської області від 28 травня 2013 року позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволені частково. Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № LGS1AN02000030 від 22.06.2006 року у розмірі 33378,77 грн., з яких: 23519,13 - заборгованість за кредитом, 2313,09 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 7546,55 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Представник публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав.

В судовому засіданні відповідач доводи апеляційної скарги підтримав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

На даний час відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2, який не згоден з рішенням суду в частині стягнення з нього заборгованості за кредитним договором № LGS1AN02000030 від 22.06.2006 року у розмірі 33378,77 грн., а відповідно до положень ч. 1 ст. 303 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" № 12 від 24.10.2008 року, згідно яких у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, тому в цих межах здійснюється перевірка законності та обґрунтованості рішення суду.

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановленні факти про те, що відповідно до укладеного між сторонами договору № LGS1AN02000030 від 22.06.2006 року відповідач отримав кредит у розмірі 54885 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом. Позивач свої обов'язки перед відповідачем з приводу передачі грошей виконав у повному обсязі. Підписавши кредитний договір, відповідач прийняв на себе зобов'язання погашати кредит у порядку та строки відповідно до умов договору.

В забезпечення виконання зобов'язання, 22.06.2006 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір застави рухомого майна № LGS1AN02000030, предметом якого є надання заставодавцем в заставу транспортного засобу DAEWOO Nexia, реєстраційний номер НОМЕР_1.

06.12.2007 року відповідач передав позивачу для реалізації та погашення заборгованості за кредитним договором заставлене рухоме майно у вигляді автомобіля DAEWOO Nexia, реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується копією акту приймання на зберігання та надав позивачу право користуватися та продати зазначений автомобіль, оформивши довіреність.

Також судом встановлено, що предмет застави - автомобіль DAEWOO Nexia, реєстраційний номер НОМЕР_1, був реалізований і кошти, отримані від його продажу зараховані в рахунок погашення заборгованості відповідача за кредитним договором наступним чином: 1436,86 грн. - пеня, 1097,68 грн. - прострочена комісія, 6087,84 грн. - прострочені проценти, 137,21 грн. - поточна комісія, 585,32 грн. - поточні проценти, 6258,56 грн. - прострочене тіло, 21291,73 грн. - поточне тіло. Відповідачем на спростування цих відомостей доказів суду надано не було.

Сума, одержана позивачем після реалізації заставного майна, не покрила вимог заставодержателя.

Згідно копії реєстру відправлених листів 14.10.2009 року позивач направив на адресу відповідача повідомлення-вимогу № Р16000010010/7331 від 10.09.2009 року, в якій зазначалося, що заставлене майно реалізовано банком за 40586 грн. та ці кошти спрямовані на погашення заборгованості по кредитному договору, однак цієї суми недостатньо для повного погашення всієї заборгованості, тому заборгованість відповідача за кредитним договором складає 30950,33 грн.

Відповідач зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 02.01.2013 року за відповідачем утворилася заборгованість.

Тому суд першої інстанції з урахуванням зазначених обставин, керуючись ст. ст. 610, 612, 623, 641, 642, 1054 - 1056-1 ЦК України, дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 33378,77 грн.

Висновки суду та встановлені ним обставини в оскаржуваній частині відповідають матеріалам справи та законодавству, яке регулює правовідносини, які склалися між сторонами.

Доводи апеляційної скарги про те, що 06.12.2007 року передавши банку предмет застави автомобіль, який в подальшому був реалізований, відповідач виконав свої договірні зобов'язання перед банком не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

22.06.2006 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № LGS1AN02000030, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 54885 грн. у вигляді не поновлюваної кредитної лінії строком по 22.06.2013 року для придбання автомобіля марки DAEWOO Nexia, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,23 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 22.06.2006 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір застави рухомого майна № LGS1AN02000030, предметом якого є надання заставодавцем в заставу транспортного засобу DAEWOO Nexia, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Пунктом 25 договору застави рухомого майна від 22.06.2013 року, укладеного між публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_2, передбачено, що у випадку, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, останній має право одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення своїх вимог з іншого майна заставодавця, у першу чергу перед іншими кредиторами.

В п. 5.1 кредитного договору № LGS1AN02000030 від 22.06.2006 року зазначено, що договір діє до повного виконання сторонами зобов'язання за цим договором.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам визначити умови такого договору.

Кредитний договір № LGS1AN02000030 від 22.06.2006 року та договір застави від 22.06.2006 року між сторонами були укладені з урахуванням волевиявлення відповідача, оскільки підписи на договорах є доказом того, що сторони погодилися з його умовами. Зазначені договори в судовому порядку не визнано недійсними.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме заяви ОСОБА_2 від 06.12.2007 року із якою він звертався до ПАТ КБ «ПриватБанк», він просив прийняти на реалізацію належний йому автомобіль DAEWOO Nexia. Грошові кошти, виручені від реалізації просив перерахувати на рахунок Приватбанку для погашення заборгованості по кредитному договору № LGS1AN02000030 від 22.06.2006 року. У разі неостаточності коштів від реалізації зобов'язався погасити залишок заборгованості.

06.12.2007 року відповідач передав позивачу для реалізації та погашення заборгованості за кредитним договором заставлене рухоме майно у вигляді автомобіля DAEWOO Nexia, реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується актом приймання на зберігання та надав працівникам позивача право користуватися та продати зазначений автомобіль, оформивши 11 грудня 2007 року довіреність.

Із матеріалів справи вбачається, що предмет застави - автомобіль DAEWOO Nexia, реєстраційний номер НОМЕР_1, був реалізований і кошти, отримані від його продажу зараховані в рахунок погашення заборгованості відповідача за кредитним договором наступним чином: 1436,86 грн. - пеня, 1097,68 грн. - прострочена комісія, 6087,84 грн. - прострочені проценти, 137,21 грн. - поточна комісія, 585,32 грн. - поточні проценти, 6258,56 грн. - прострочене тіло, 21291,73 грн. - поточне тіло.

Відповідачем на спростування цих відомостей доказів суду надано не було.

Доказів того, що заборгованість за кредитним договором погашена у повному обсязі відповідачем не надано. Отже, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором виконано належним чином, тому посилання відповідача на те, що кредит погашений повністю є голослівним.

Як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ні відповідачем, ні його представником доказів погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі, або доказів сплати іншої суми ніж зазначено банком, суду надано не було.

Як вбачається з апеляційної скарги, розрахунок стягнутих судом сум відповідачем не оскаржується.

За таких обставин, суд дійшов правильного висновку щодо наявності права позивача на стягнення заборгованості за кредитним договором від 22.06.2006 року.

Посилання апелянта на те, що в 2008 році він звертався до банку, де його повідомили про реалізацію автомобіля і відсутністю заборгованість перед банком не заслуговує на увагу, оскільки дані обставини та докази про наявність таких обставин, не зважаючи на вимоги ст. 60 ЦПК України про те, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, не були надані відповідачем до суду, суд же згідно ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Доводи апеляційної скарги про те, що повідомлення про наявність заборгованості від 10.09.2009 року, яке направлялося банком простою кореспонденцією, він не отримував, тому суд не міг приймати його до уваги не заслуговують на увагу, оскільки не ґрунтуються на законі та матеріалах справи. Крім того, суд надав цим доводам відповідача належну оцінку при ухвалені рішення.

Посилання апелянта на те, що згідно п. 2.1.4 кредитного договору позивач повинен був повідомити позичальника про наявну заборгованість не заслуговує на увагу, оскільки згідно п. 2.1.4 банк зобов'язується забезпечувати позичальника консультаційними послугами з питань виконання договору. Отже, даний пункт договору не передбачає обов'язок банку повідомляти позичальника про наявну заборгованість, як це не передбачено і діючим законодавством.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки відповідач 06.12.2007 року виконав зобов'язання перед банком, а останній звернувся до суду лише 20.06.2011 року не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність згідно ст. 257 ЦК України встановлена тривалістю у три роки.

Згідно п. 1.1. кредитного договору банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти на строк з 22.06.2006 року по 22.06.2013 року.

Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) в сумі 1195,23 грн. для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

В п. 5.1 кредитного договору № LGS1AN02000030 від 22.06.2013 року зазначено, що договір діє до повного виконання сторонами зобов'язання за цим договором.

Доказів того, що заборгованість за кредитним договором погашена у повному обсязі відповідачем суду не надано, тому відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором виконано належним чином.

Оскільки кредит надавався відповідачу з 22.06.2006 року по 22.06.2013 року, отже він є зобов'язанням з визначеним строком виконання, тому строк позовної давності починається з 22.06.2013 року, з позовом публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду 05.07.2011 року, то це свідчить про те, що позивачем позовна давність за вказаними вище вимогами пропущена не була.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку, що позивачем строк позовної давності тривалістю у три роки, як це передбачено ст. 257 ЦК України, за основним зобов'язанням не пропущений.

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Стахановського міського суду Луганської області від 28 травня 2013 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення у касаційному порядку.

Головуючий :

Судді: