Головуючий суду 1 інстанції - Мирошинкова О.Ш.
Доповідач - Коновалова В.А.
Справа № 425/797/13-ц
Провадження № 22ц/782/3415/13
УХВАЛА
Іменем України
12 серпня 2013 року м. Луганськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів - Ступіної Я.Ю., Медведєва А.М.
при секретарі: Сидоровій А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Луганської області справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 10 липня 2013 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права на частину садиби, -
в с т а н о в и л а:
У березні 2013 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину садиби, в обґрунтування якого вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її та відповідача батько ОСОБА_4. За життя батько склав спадковий договір, про який позивачці не було відомо. Після смерті батька за цим спадковим договором у власність відповідача перейшов будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 в якому по теперішній час мешкає відповідач зі своєю родиною.
Після смерті батька вона як спадкоємець першої черги у шестимісячний строк прийняла спадщину, звернувшись із заявою до нотаріальної контори.
Позивачка вважає, що має право на обов'язкову частку у спадщині після смерті батька, оскільки на момент його смерті вона була непрацездатною.
Під час розгляду справи позивачка уточнила позовні вимоги та просила суд визнати за нею право власності на ? частину садиби (земельна ділянка з розташованими на ній жилим будинком, господарсько-побутовими спорудами, наземними та підземними комунікаціями, насадженнями), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 10 липня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на ? частину садиби відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушенням судом норм матеріального права.
В судовому засіданні позивачка апеляційну скаргу підтримала.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час і місце повідомлений належним чином і в установленому законом порядку.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що правила статті 1241 ЦК України, на яку посилається позивачка, передбачають обов'язкову частку у спадкуванні лише у випадку спадкуванням за заповітом, а батьком сторін за життя заповіт не складався, а укладений між спадкодавцем ОСОБА_4 та ОСОБА_3 спадковий договір від 18.07.2006 року, будь-яких прав позивачки не порушує.
Вказані обставини та висновки суду першої інстанції підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваного рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки
спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Із системного аналізу даної норми права вбачається, що у разі складення заповіту на обов'язкову частку у спадщині незалежно від змісту цього заповіту мають повнолітні непрацездатні діти спадкодавця. Правила щодо обов'язкової частки застосовуються лише тоді коли порушуються права спадкоємця - він не зазначений у заповіті або спадкодавець в заповіті зменшив розмір його частки.
Так, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_1.
ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
Із листа № 115/02-14 від 25.03.2013 року та інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 25.03.2013 року вбачається, що після смерті ОСОБА_4 до нотаріальної контори звернулася донька померлого - ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини, було заведено спадкову справу № 270/2010 від 09.09.2010 року, свідоцтво про право на спадщину не видавалося.
Судом встановлено, що за життя ОСОБА_4 заповіт не складав.
Отже, у позивачки відсутнє право на обов'язкову частку у спадщині, оскільки особа має право на обов'язкову частку у спадщини лише у разі складання спадкодавцем заповіту, а спадкодавцем ОСОБА_4 заповіт не складався.
Статтею 1302 ЦК України передбачено, що за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Відповідно до ст. 1304 ЦК України спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
В п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року зазначено, що перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування, в тому числі право на обов'язкову частку.
Із системного аналізу вказаних норм права вбачається, що спадковий договір не є різновидом спадкування, а є різновидом договору, тобто домовленістю двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тому, правила статті ст. 1241 ЦК України, які передбачають обов'язкову частку у спадщині при спадкуванні за заповітом, не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли внаслідок укладення спадкового договору.
Судом встановлено, що 18.07.2006 року між ОСОБА_4, як відчужувачем, і ОСОБА_3, як набувачем, укладено спадковий договір, який посвідчений приватним нотаріусом Рубіжанського міського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстровий № 852. Відповідно до умов цього договору ОСОБА_4 передає після своєї смерті у власність ОСОБА_3 належний йому житловий будинок зі службовими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1. За згодою сторін на набувача майна покладаються обов'язки за життя відчужувача: забезпечення належного догляду за відчужувачем, забезпечення згідно з рецептами лікарів лікарськими засобами незалежно від їх вартості, в разі необхідності надання грошової допомоги, виконання дрібного ремонту житла, також в разі смерті відчужувача набувач зобов'язаний здійснити комплекс заходів та обрядових дій з поховання відчужувача. Право власності на вказаний будинок переходить до набувача в разі виконання ним умов цього договору та після смерті відчужувача.
Згідно довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно від 22.05.2013 року право власності на зазначений вище будинок зареєстровано 25.03.2010 року за ОСОБА_3 на підставі спадкового договору.
Отже, після смерті ОСОБА_4 власником житлового будинку зі службовими будівлями, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_3.
Як вбачається із матеріалів справи та пояснень позивачки під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, з вимогою про визнання недійсним спадкового договору від 18.07.2006 року позивачка в установленому законом порядку не зверталася, суд же згідно ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні права в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
За таких обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у зв'язку з укладенням спадкового договору, який не є різновидом спадкування за заповітом, та відсутності заповіту спадкодавця у позивачки відсутнє право на обов'язкову частку у спадщині, а саме: житловому будинку зі службовими будівлями, розташованими за адресою: АДРЕСА_1.
Доводи апеляційної скарги фактично є суб'єктивним тлумаченням позивачем як обставин по справі, так і діючого законодавства.
Всі надані сторонами докази були оцінені судом в їх сукупності і виходячи з оцінки наданих суду доказів та повідомлених сторонами обставин по справі, суд першої інстанції в межах заявлених позовних вимог дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.1241,1302,1304 ЦК України, ст.ст. 303,307,308,319 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 10 липня 2013 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення у касаційному порядку.
Головуючий :
Судді: