ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

16 серпня 2013 року Справа № 813/6328/13-а

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Кузан Р.І., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Миколаївської районної державної адміністрації, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Миколаївської районної державної адміністрації, третя особа ОСОБА_2 з вимогою визнати протиправною бездіяльність відповідача. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що Миколаївською районною державною адміністрацією не надано належного висновку, щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та стягнення з такого аліментів на утримання кожної дитини до їх повноліття.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно - правових відносинах.

Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно - правові спори, зокрема:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір".

Разом з цим, Пленум Вищого адміністративного суду України у Постанові від 20.05.2013р. № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" роз'яснив, що для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії.

Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів, спірні правовідносини виникли між сторонами у зв'язку з бажанням позивачки отримати у відповідача позитивний висновок про позбавлення третьої особи - ОСОБА_2 батьківських прав та призначення аліментів на утримання його неповнолітніх дітей.

При прийнятті рішення про відмову у відкритті провадження у даній адміністративній справі суд керувався тим, що особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання регулюються Сімейним кодексом України (стаття 2 Сімейного кодексу України).

Сімейний кодекс України визначає спільні права та обов'язки як матері так і батька щодо виховання та розвитку дитини, рівно ж як і обов'язки повнолітніх дітей піклуватися про батьків та надавати їм допомогу. При цьому, кодекс визначає виключний перелік підстав, процедуру позбавлення батьківських прав та осіб, які можуть звертатись з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. З огляду на це, питання позбавлення батьківських прав є питанням приватноправового характеру, вирішення якого полягає у доведенні зацікавленими сторонами наявності чи відсутності підстав для позбавлення батьківських прав шляхом подання доказів на підтвердження своїх доводів.

Згідно з п. 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 30.03.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

У відповідності до статті 17 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування надає допомогу особі у здійсненні нею своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов'язків в обсязі та в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866, органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад (далі - органи опіки та піклування), які відповідно до законодавства провадять діяльність із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей.

Згідно з Типовим положенням про комісію з питань захисту прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, комісія з питань захисту прав дитини (далі - комісія) є консультативно-дорадчим органом, що утворюється головою районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради.

Статтею 19 Сімейного кодексу України визначено способи участі органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів як самостійно, так і в суді.

Нормами вказаної статті передбачено, що особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.

Участь органу опіки та піклування є обов'язковою при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним.

Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 19 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Таким чином, оцінка висновку органу опіки та піклування повинна надаватися судом при вирішенні конкретного спору.

Зокрема, оцінка висновку органу опіки та піклування про доцільність чи недоцільність позбавлення особи батьківських прав на предмет його відповідності інтересам дитини повинна надаватися судом, який вирішує спір про позбавлення особи батьківських прав, в сукупності з іншими доказами та обставинами конкретної справи.

Це стосується і оцінки рішення комісії з питань захисту прав дитини та розпорядження голови РДА про визначення способу участі батька (матері) у вихованні дитини (дітей).

Оскільки оспорювана позивачем бездіяльність у наданні позитивного висновку про наявність підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 чи оскарження дій по наданню негативного висновку з цього приводу, за своєю суттю ґрунтується на дослідженні сімейних правовідносин, то, не зважаючи на те, що відповідачем у справі є Миколаївська РДА, даний спір є приватноправовим, а не публічно-правовим, відтак його розгляд повинен здійснюватися в порядку цивільного судочинства.

Статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України визначено компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ, відповідно до пункту 1 частини першої якої суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, про що постановляє відповідну ухвалу.

З урахуванням викладеного, оскільки позовні вимоги даної позовної заяви не є вимогами публічно-правового характеру та носять цивільно-правовий характер суд приходить до висновку, що даний позов підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства, з урахуванням правил територіальної підсудності.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сума сплаченого збору підлягає поверненню позивачу.

В додатках до позовної заяви, яка була надіслана поштовим відправленням до Львівського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 зазначено докази сплати судового збору, проте при розкриванні поштового відправлення вищезазначених доказів не виявлено, про що складено відповідний акт.

Відсутність доказів сплати судового збору не дає можливості суду вирішити питання щодо повернення судового збору позивачеві.

Керуючись ст. ст. 109, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської районної державної адміністрації, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності.

Роз'яснити позивачеві, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства з урахуванням правил територіальної підсудності.

Повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили в строк та в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Суддя Кузан Р.І.