КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2013 р. Справа№ 910/4431/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Гончарова С.А.

Зубець Л.П.

при секретарі судового засідання - Гордовій Г.Л.

від позивача: Чепурін В.О., довіреність № б/н від 13.05.2013;

від відповідача 1: Гриценюк А.С., довіреність № 062/2/1-535 від 18.01.2013 ;

від відповідача 2: не з'явився;

від відповідача 3: не з'явився;

від відповідача 4: не з'явився;

від третьої особи: Козаченко Т.А., довіреність № 1937 від 10.08.2013;

Васильєв М.О., довіреність № 667 від 02.04.2013;

від прокуратури: Філоненко Т.М., довіреність № 004766 від 20.09.2012;

Розглянувши апеляційну скаргу Світовенко Наталії Миколаївни та Заступника прокурора Печерського району міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2013 (головуючий суддя: Босий В.П. судді: Бойко Р.В., Мандичев Д.В.)

у справі №910/4431/13

за позовом Організації орендарів орендної фірми "Екста"

до 1. Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

2. Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна"

3. Фонду державного майна України

4. Закритого акціонерного товариства "Центр моди "Екста"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів

Світовенко Наталія Миколаївна

за участю прокурора прокуратури Печерського району міста Києва

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Організації орендарів орендної фірми "Екста" (далі - позивач, ОООФ "Екста") до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач 1), Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" (далі - відповідач 2), Фонду державного майна України (далі - відповідач 3) та Закритого акціонерного товариства "Центр моди "Екста" (далі - відповідач4, ЗАТ «Центр моди «Екста») за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Світовенко Наталії Миколаївни та за участю прокуратури Печерського району міста Києва про визнання позивача власником майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нерухоме майно - нежитлова будівля загальною площею 3333,0кв.м., розташована за адресою: м.Київ, вул.Шота Руставелі/Рогнідинська, 11/7 (літ. А), неправомірно було відчужене ЗАТ «Центр моди «Екста» іншим особам, а тому ОООФ «Екста» просить визнати ОООФ «Екста» власником такого нерухомого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, від представника позивача надійшли доповнення до позовної заяви, які в розумінні положень ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) є заявою про зміну предмету позову, в яких позивач просив суд розглянути позовні вимоги в наступній редакції: визнати за ОООФ «Екста» право власності на нежитлову будівлю загальною площею 3333,0кв.м., розташовану за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі/Рогнідинська, 11/7 (літ. А). Дана заява була прийнята судом першої інстанції до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2013 у справі №910/4431/13 провадження у справі в частині позовних вимог до Закритого акціонерного товариства «Центр моди «Екста» припинено. Позовні вимоги Організації орендарів орендної фірми «Екста» до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задоволено. Визнано за Організацією орендарів орендної фірми «Екста» право власності на нежитлову будівлю загальною площею 3333,0кв.м., розташовану за адресою: м.Київ, вул.Шота Руставелі/Рогнідинська,11/7 (літера А). У задоволенні позовних вимог Організації орендарів орендної фірми «Екста» до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» та Фонду державного майна України відмовлено. Стягнуто з Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Організації орендарів орендної фірми «Екста» судовий збір у сумі 68820грн. 00коп.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Світовенко Наталія Миколаївна звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2013 у справі №910/4431/13 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заступник прокурора Печерського району міста Києва, не погоджуючись з прийнятим рішенням, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2013 у справі №910/4431/13 скасувати та припинити провадження у справі.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційні скарги Світовенко Наталії Миколаївни та Заступника прокурора Печерського району міста Києва передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Тарасенко К.В.

Розпорядженнями Голови Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2013 для розгляду справи №910/4431/13 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Тарасенко К.В., суддів: Гончарова С.А., СмірновоїЛ.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2013, апеляційну скаргу Світовенко Наталії Миколаївни прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.08.2013.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2013, апеляційну скаргу Заступника Печерського району міста Києва прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.08.2013.

Через загальний відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшли пояснення на апеляційну скаргу, в яких останній виклав свої заперечення на рішення суду в частині задоволення позовних вимог до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2013 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2013 у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці для розгляду справи №910/4431/13 призначено колегію суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Гончарова С.А., Зубець Л.П.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2013 прийнято справу №910/4431/13 для здійснення апеляційного провадження у наступному складі: головуючий суддя - Смірнова Л.Г., суддів Гончаров С.А., Зубець Л.П., апеляційні скарги Світовенко Наталії Миколаївни на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2013 та Заступника прокурора Печерського району міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2013 у справі №910/4431/13 об'єднано в єдине апеляційне провадження.

Через загальний відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від Організації орендарів орендної фірми "Екста" надійшло заперечення на апеляційні скарги прокурора та третьої особи, в яких останній просив відмовити в задоволенні апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судове засідання 12.08.2013 з'явились представники прокуратури, позивача, відповідача 1 та третьої особи.

Представники відповідачів 2,3,4 в судове засідання не з'явились про причини неявки суд не повідомили. Крім того, колегією суддів встановлено, що відповідач 4 - ЗАТ «Центр моди «Екста» відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ліквідований.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідачі 2,3 не скористались своїми правами, передбаченими ст. 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалася, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційних скарг за відсутності представників відповідачів 2,3.

Від третьої особи надійшло клопотання про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В судовому засіданні 12.08.2013 здійснено фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Через відділ документального забезпечення суду від редактора програми «Бізнес:час» Телекомпанії «5 канал» надійшло клопотання про здійснення відеозйомки судового засідання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2013 клопотання редактора програми «Бізнес:час» Телекомпанії «5 канал» відхилено, з метою уникнення ситуації, за якою здійснення відеозапису на вимогу ЗМІ могло б тлумачитися учасниками процесу як здійснення тиску на суд.

Від представника третьої особи надійшло клопотання про перенесення розгляду даної справи для ознайомлення з матеріалами справи.

Зазначене клопотання третьої особи обґрунтовано тим, що представник Лошаков Д.С., який був присутній у судових засіданнях суду першої інстанції у даній справі, перебуває у відпустці, а довіреність на представника КозаченкоТ.А. була видана лише 10.08.2013.

Відповідно до статті 28 ГПК України громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

Колегія суддів зазначає, що в судове засідання крім представника Козаченко Т.А., з'явився Васильєв М.О., який брав участь у судових засіданнях суду першої інстанції у даній справі, а також підписував апеляційну скаргу третьої особи, що свідчить про обізнаність останнього з обставинами справи.

Крім того, представник третьої особи Козаченко Т.А. звернулася з клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи 12.08.2013 о 10:52, що підтверджується вхідним штампом Київського апеляційного господарського суду, тобто за 8 хвилин до початку судового засідання. Будь-яких обставин, які б перешкоджали представнику завчасно звернутися до суду для ознайомлення з матеріалами справи, в клопотанні про перенесення розгляду справи представником не зазначені.

Відповідно до приписів статті 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 -69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

З огляду на зазначене, відповідно до статті 77 ГПК України, враховуючи відсутність підстав, які б свідчили про неможливість розгляду справи у даному судовому засіданні, колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотання представника третьої особи про перенесення розгляду справи для ознайомлення з матеріалами справи.

В судовому засіданні від представника третьої особи надійшла заяви про відвід складу суду.

Відповідно до вимог статті 20 ГПК України колегією суддів вирішено питання про відвід складу суду, про що винесено ухвалу, якою відмовлено у задоволенні заяви третьої особи про відвід складу суду.

Від представника третьої особи надійшла заяви про відвід колегії суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., судді Гончарова С.А., Зубець Л.П.

Відповідно до вимог статті 20 ГПК України колегією суддів вирішено питання про відвід колегії суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., судді Гончарова С.А., Зубець Л.П, про що винесено ухвалу, якою відмовлено у задоволенні заяви третьої особи про відвід колегії суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., судді Гончарова С.А., Зубець Л.П.

В судовому засіданні від представника прокуратури надійшло клопотання про зупинення провадження у справі та надіслання матеріалів справи до Печерського РУ ГУМВС України в м.Києві для долучення до матеріалів кримінального провадження №42013110060000478.

Приписами статей 79, 90 ГПК України не передбачено надіслання матеріалів справи господарського суду для долучення до матеріалів кримінального провадження

З огляду на те, що підстави для направлення матеріалів справи №910/4431/13 до Печерського РУ ГУМВС України в м.Києва для долучення до матеріалів кримінального провадження №42013110060000478 відсутні, у даній справі бере участь прокурор прокуратури Печерського району м. Києва, а відтак і відсутні підстави для зупинення провадження у справі на підставі ст.79 Господарського процесуального кодексу України.

Від представника третьої особи надійшла заяви про відвід колегії суддів.

Відповідно до вимог статті 20 ГПК України колегією суддів вирішено питання про відвід колегії суддів, про що винесено ухвалу, якою відмовлено у задоволенні заяви третьої особи про відвід колегії суддів.

Крім того, від представника третьої особи надійшла заява про відвід судді Смірнової Л.Г.

Відповідно до вимог статті 20 ГПК України колегією суддів вирішено питання про відвід судді Смірнової Л.Г., про що винесено ухвалу, якою відмовлено у задоволенні заяви третьої особи про відвід судді Смірнової Л.Г.

Від представника прокуратури у судовому засіданні надійшло усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до статті 77 ГПК України, враховуючи відсутність підстав, які б свідчили про неможливість розгляду справи у даному судовому засіданні, колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотання представника прокуратури.

Від Козаченко Т.А. надійшло клопотання про залучення останньої в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Дане клопотання обґрунтоване тим, що між Козаченко Т.А. та третьою особою був укладений договір іпотеки, відповідно до якого третя особа передала в іпотеку Козаченко Т.А. майно, вимога про визнання права власності на яке, є предметом позову у дані справі.

Відповідно до статті 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Приписами статті 21 ГПК України визначено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.

Відповідно до вимог процесуального законодавства третя особа не є стороною у судовому процесі, в свою чергу стаття 27 ГПК України містить вимогу, що третя особа, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору, може вступити у справу, якщо рішення з господарського спору може вплинути на її права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Колегія суддів не вбачає підстав для залучення Козаченко Т.А. в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, з огляду на те, що рішення у даній справі не може вплинути на її права або обов'язки щодо позивача або відповідачів у даній справі. Оскільки договір іпотеки укладено з третьою особою, то рішення у даній справі може вплинути лише на права та обов'язки Козаченко Т.А. щодо третьої особи, яка не є стороною у даній справі.

Від представника третьої особи надійшла заява про відвід судді Гончарова С.А.

Відповідно до вимог статті 20 ГПК України колегією суддів вирішено питання про відвід судді Гончарова С.А., про що винесено ухвалу, якою відмовлено у задоволенні заяви третьої особи про відвід судді Гончарова С.А.

Крім того, від представника третьої особи надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, а саме з документами, що підтверджують підстави зміни складу суду.

Як зазначалося вище, відповідно до приписів ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Третя особа не була позбавлена права ознайомитись з матеріалами справи до початку судового засідання у справі. Для реалізації даного права представники третьої особи мали звернутися до відповідальної особи апарату суду для отримання матеріалів справи для ознайомлення. Такого звернення від представників третьої особи не надходило. Крім того, представники третьої особи не позбавлені права ознайомитись з матеріалами справи після судового засідання у даній справі.

Також, представником третьої особи подана заява про відвід судді Смірнової Л.Г. з тих же підстав, що і заява про відвід судді Гончарова С.А., яка була розглінута колегією суддів

Відповідно до вимог статті 20 ГПК України колегією суддів вирішено питання про відвід судді Смірнової Л.Г., про що винесено ухвалу, якою відмовлено у задоволенні заяви третьої особи про відвід судді Смірнової Л.Г.

Колегія суддів також зазначає, що відповідно до п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» від 15.03.2010 №01-08/140 у випадку якщо на порушення приписів частини третьої статті 22 ГПК учасник судового процесу вдається до відвертого зловживання своїми правами шляхом заявлення численних відводів судді (суддям), явно спрямованих на свідоме затягування судового процесу, господарський суд не позбавлений права і можливості продовжити розгляд справи, в якій заявлено відвід, у тому ж засіданні з обов'язковим зазначенням про це в судовому рішенні.

Аналогічну правову позицію було викладено в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 03.08.2007 N 01-8/622 "Про деякі питання практики застосування статті 20 Господарського процесуального кодексу України".

Від представника третьої особи надійшло клопотання про припинення провадження у справі з огляду на те, що на думку третьої особи, позивач не є юридичною особою.

Крім того, представники третьої особи доводи, викладені в апеляційній скарзі підтримали, просили суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, для вирішення даного питання необхідним є встановлення, обставин, що входять до предмету доказування у даній справі. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд даного клопотання під час вирішення спору по суті.

Представник прокуратури доводи, викладені в апеляційній скарзі підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та припинити провадження у справі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив, проти вимог, викладених в апеляційних скаргах, просив рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Представник відповідача 1 просив апеляційні скарги задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до відповідача 1.

Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційних скарг, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

19.02.1992 колективом Українського центру розвитку асортименту товарів легкої промисловості, моди та культури одягу Київського виробничо-торгового об'єднання «Мода» на загальних зборах прийнято рішення про створення Орендної фірми «Екста», оформлене протоколом №30.

25.02.1992 між Фондом державного майна України і колективом Орендної фірми «Екста» було укладено договір оренди №734 (далі - «Договір оренди»), відповідно до п. 1.1 якого Фонд державного майна України передає, а Орендна фірма «Екста» приймає в оренду будівлі, споруди та устаткування початковою вартістю 1377тис. крб., залишковою вартістю 1125тис. крб., а також нормовані оборотні кошти у складі та за станом на 01.01.1992 на період з 01.01.1992 по 31.12.1996.

25.03.1992 рішенням №205 виконавчого комітету Старокиївської районної Ради народних депутатів міста Києва було здійснено державну реєстрацію Орендної фірми «Екста» (свідоцтво №395, статут Орендної фірми «Екста» затверджений протоколом загальних зборів трудового колективу №30 від 19 лютого 1992 року, реєстраційний номер 438-ОП/0097).

Відповідно до положень Статуту Орендної фірми «Екста» вона є правонаступником усіх прав і обов'язків Українського центру розвитку асортименту товарів легкої промисловості, моди та культури одягу Київського виробничо-торгового об'єднання «Мода» Держкомлегпрому України.

Із матеріалів справи вбачається, що членами трудового колективу Орендної фірми «Екста» було прийнято рішення про створення організації орендарів, а 02.10.1992 розпорядженням №324 Державної адміністрації в Старокиївському районі міста Києва було здійснено державну реєстрацію ОООФ «Екста» (свідоцтво №816, державний реєстраційний номер №1369-ОА/0097).

Згідно з п. 1.1. положення про ОООФ «Екста» організація орендарів являється об'єднанням працівників, створеним за рішенням загальних зборів трудового колективу фірми «Екста» (протокол №9 від 14.09.1992).

Відповідно до п. 1.2. положення про ОООФ «Екста» організація орендарів являється юридичною особою, має свій розрахунковий рахунок, в тому числі в АКБ «Україна», користується гербовою печаткою, бланками та штампом встановленого зразка орендного підприємства, створеного на базі орендного майна.

29.10.1992 між Фондом державного майна України та ОООФ «Екста» було підписано додаткову угоду до Договору оренди, відповідно до умов якої організація орендарів є правонаступником всіх прав та обов'язків трудового колективу фірми «Екста» відносно Договору оренди.

06.09.1993 між Фондом державного майна України (продавець) та ОООФ «Екста» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу майна державного підприємства №КП-164 (далі - «Договір купівлі-продажу»), відповідно до умов п. 1 якого продавець продає, а покупець купує державне майно цілісного майнового комплексу орендної фірми «Екста», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 11 відповідно до Договору оренди.

На виконання умов Договору купівлі-продажу продавець передав, а покупець прийняв викуплену ним частину державного майна цілісного майнового комплексу Орендної фірми «Екста», що підтверджується актом прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу Орендної фірми «Екста» від 21.09.1993.

05.07.1994 членами трудового колективу Орендної фірми «Екста» був укладений установчий договір про спільну діяльність по створенню Акціонерного товариства закритого типу «Центр моди «Екста», а 11.08.1994 виконавчим комітетом Старокиївської районної ради народних депутатів м. Києва була здійснена державна реєстрація АТЗТ «Центр моди «Екста».

Відповідно до п.1.17 Статуту АТЗТ «Центр моди «Екста» воно є правонаступником усіх прав і обов'язків Орендної фірми «Екста».

28.04.2000 Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» позивачу було видано реєстраційне посвідчення на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 11.

28.11.2000 між АТЗТ «Центр моди «Екста» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЕО» було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення №1/99, за умовами якого АТЗТ «Центр моди «Екста» продало, а ТОВ «ЛЕО» купило 9457/100000 частин нежитлового будинку №11 по вул. Шота Руставелі в м. Києві загальною площею 315,2кв.м.

Крім того, 07.02.2003 між тими ж сторонами було укладено договір №1/03, за яким ЗАТ «Цетр моди «Екста» було відчужено на користь ТОВ «ЛЕО» нежилі приміщення площею 1401,4кв.м., що складають 42/100 частин від нежитлового будинку площею 3333,0 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 11.

16.04.2004 Головним управлінням комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), правонаступником якого є відповідач 1, було видано наказ про оформлення права власності ЗАТ «Центр моди «Екста» на нерухоме майно, що розташоване за адресою: Київ, вул. Шота Руставелі/Рогнідинська, 11/7 (літ. А).

03.09.2007 Головним управлінням комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було видано наказ про оформлення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекс-ОІ» на спірне нерухоме майно.

Із матеріалів справи вбачається, що протягом 2000 - 2011 років спірне нерухоме майно передавалося до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекс-ОІ», а в подальшому було відчужене юридичним особам (ТОВ «Лео», ТОВ «Азалія-п», ТОВ «Азалія-р», ТОВ «Олта-ТО») та Світовенку Віктору Вікторовичу, який подарував таке майно Світовенко Наталії Миколаївні.

Спір у справі виник у зв'язку із порушенням, на думку позивача, його права власності на нерухоме майно.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про власність» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 12 Закону України «Про власність» передбачалось, що праця громадян є основою створення і примноження їх власності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частинами 1 та 5 статті 9 Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» (в редакції, чинній на момент створення ОООФ «Екста») встановлено, що у разі прийняття членами трудового колективу рішення про укладення договору оренди особи, які бажають стати орендарями, створюють організацію орендарів. Організація орендарів набуває прав юридичної особи з дня її державної реєстрації. Плата за державну реєстрацію організації орендарів справляється в розмірі мінімальної заробітної плати.

З матеріалів справи вбачається, що членами трудового колективу Орендної фірми «Екста» було прийнято рішення про створення організації орендарів, а 02.10.1992 розпорядженням №324 Державної адміністрації в Старокиївському районі міста Києва було здійснено державну реєстрацію ОООФ «Екста».

Відповідно до п. 1.2 положення про ОООФ «Екста» (розпорядження №324) організація орендарів являється юридичною особою, має свій розрахунковий рахунок, в тому числі в АКБ «Україна», користується гербовою печаткою, бланками та штампом встановленого зразка орендного підприємства, створеного на базі орендного майна.

Таким чином, ОООФ «Екста» набуло всіх прав та обов'язків як юридична особа з моменту його державної реєстрації (02.10.1992), що підтверджується листом Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №Д-2399 від 31.12.2010.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що в 1992 році утворилися дві окремі юридичні особи, а саме: Орендна фірма «Екста» (свідоцтво №395, державний реєстраційний номер 438-ОП/0097) та ОООФ «Екста» (свідоцтво №816, державний реєстраційний номер №1369-ОА/0097).

Згідно з ч. 2 ст. 28 Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) організація орендарів (орендар) має право на укладення договору оренди з викупом орендованого майна не пізніше трьох років з дня укладення (приведення у відповідність з цим Законом) договору оренди, якщо орендоване майно не віднесено до об'єктів, приватизацію яких заборонено законодавчими актами України, та якщо це не суперечить Державній програмі приватизації.

Колегією суддів встановлено, що 29.10.1992 між Фондом державного майна України та ОООФ «Екста» було укладено додаткову угоду до Договору оренди, відповідно до умов якої організація орендарів, створена відповідно до Закону України «Про оренду майна державних підприємств і організацій» і зареєстрована в державній адміністрації Старокиївського району міста Києва (державний реєстраційний №1369-ОА/0097 від 02.10.1992) є правонаступником всіх прав та обов'язків трудового колективу фірми «Екста» відносно Договору оренди.

З моменту укладення сторонами Додаткової угоди від 29.10.1992 до Договору оренди орендарем за таким договором замість Орендної фірми «Екста» став позивач.

Відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови викупу (ціна, порядок, строки та засоби платежу) визначаються у договорі оренди відповідно до законодавчих актів України про приватизацію. Орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо це передбачено договором.

Пунктом 4.6 Договору оренди визначено, що орендатор має право першочергово викупити орендоване майно за рахунок власних та залучених коштів, згідно з законодавством України про порядок приватизації.

Таким чином, Договором оренди та Законом України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» була передбачена можливість орендаря (ОООФ «Екста») викупити орендоване нерухоме майно.

Крім того, організації орендарів належать у процесі приватизації права товариства покупців, і відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» вона користується пріоритетним правом у виборі способу приватизації, оскільки об'єднує більш як 50 відсотків працюючих.

З матеріалів справи вбачається, що 16.07.1993 Фондом державного майна України було затверджено план приватизації Орендної фірми «Екста», розділом 4 якого передбачено, що організація орендарів викупає державну частку майна цілісного майнового комплексу фірми «Екста».

Крім того, загальними зборами ОООФ «Екста» було прийнято рішення, оформлене протоколом загальних зборів організації орендарів фірми «Екста» від 20.08.1993, про викуп державного майна фірми «Екста» організацією орендарів відповідно до плану приватизації за 128500000,00 карбованців.

На виконання умов Договору оренди та у відповідності до законодавства України про приватизацію 06.09.1993 між Фондом державного майна України (продавець) та ОООФ «Екста» (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу №КП-164, за умовами якого продавець продав, а покупець купив державне майно цілісного майнового комплексу орендної фірми «Екста», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 11.

Відповідно до ст. 128 Цивільного кодексу УРСР (чинного, на момент укладення Договору купівлі-продажу) право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

21.09.1993 між Фондом державного майна України та ОООФ «Екста» був підписаний акт прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу Орендної фірми «Екста», згідно з яким продавець передав, а покупець прийняв згідно з відомістю інвентаризації викуплену ним частку державного майна цілісного майнового комплексу орендної фірми «Екста» по Договору купівлі-продажу вартістю 128507000,00 карбованців.

Відповідно до п. 5 Договору купівлі-продажу право власності на майно, вказане в акті оцінки об'єкту приватизації, за даним договором купівлі-продажу переходить від продавця до покупця з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна, при виконанні умов пункту 6 додаткової угоди до Договору оренди.

Згідно з додатком №2 до акту оцінки цілісного майнового комплексу, оцінку вартості майна об'єкту приватизації було здійснено, в тому числі, на підставі Договору оренди.

Отже, спірне нерухоме майно, яке було об'єктом оренди за Договором оренди, було включене до складу цілісного майнового комплексу Орендної фірми «Екста», що підлягав приватизації згідно Договору купівлі-продажу.

Таким чином, на підставі приписів ст. 128 Цивільного кодексу УРСР, ОООФ «Екста» правомірно набула право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 11, з моменту підписання акту прийому-передачі такого майна, тобто з 21.09.1993.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, покупцем за Договором купівлі-продажу був позивач, що підтверджується преамбулою до Договору купівлі-продажу, в якій вказується реєстраційний номер саме ОООФ «Екста», а не Орендна фірми «Екста» чи трудового колективу Орендної фірми «Екста».

Аналогічні висновки стосовно можливості організації орендарів бути покупцем за договорами купівлі-продажу майна в процесі приватизації містяться у постановах Верховного Суду України від 03.10.2011 у справі №8/233-09, від 03.10.2011 у справі №10-11/148-09-4417 та від 22.10.2012 у справі №7/21/2022-288/2011 (18/140-2421).

Твердження третьої особи про те, що Договір купівлі-продажу зі сторони покупця було укладено Орендною фірмою «Екста» чи трудовим колективом є необґрунтованими з огляду на наступне.

По-перше, протоколом загальних зборів ОООФ «Екста» від 20.08.1993 членами ОООФ «Екста» було доручено президенту фірми Піскарьовій Т.І. підписати від імені ОООФ «Екста» Договір купівлі-продажу.

Відповідно до п. 5.5 положення про ОООФ «Екста» рада організації орендарів разом з президентом укладає договори на використання майна орендного підприємства та орендованого майна.

Пунктом 5.8 положення про ОООФ «Екста» президент організації орендарів має право укладати договори.

Тобто, особа, яка набуває право власності за Договором купівлі-продажу є саме юридична особа ОООФ «Екста». При цьому, колективна форма власності не означає тотожність учасників та юридичної особи.

По-друге, відповідно до п.1.2 положення про ОООФ «Екста» організація орендарів користується гербовою печаткою, бланками та штампом встановленого зразка орендного підприємства, створеного на базі орендного майна.

З матеріалів справи вбачається, що ОООФ «Екста» була створена як самостійна юридична особа, якій 02.10.1992 було присвоєно реєстраційний номер №1369-ОА/0097. Саме цей реєстраційний номер визначений як ідентифікаційний код юридичної особи - покупця майна.

Тобто, ОООФ «Екста» як юридичній особі було надане право користуватися від свого імені печаткою Орендної фірми «Екста», в тому числі і під час підписання спірного Договору купівлі-продажу.

Висновки Вищого господарського суду України, викладені в постанові від 03.11.2011 у справі №9/484, про встановлення відсутності права ОООФ «Екста» діяти як самостійна юридична особа та факту неможливості виникнення в неї права власності на нерухоме майно, відповідно до приписів статті 35 ГПК України не мають преюдиціального значення, оскільки суб'єктний склад у даній справі та у справі Господарського суду міста Києва №9/484 не є тотожним.

Крім того, частиною 4 пункту 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду Уркаїни №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Відтак, підстави вважати, що Договір купівлі-продажу зі сторони покупця укладений саме орендною фірмою «Екста» у суду відсутні.

Враховуючи, що як встановлено судовою колегією, покупцем за Договором купівлі-продажу є ОООФ «Екста», то саме до неї перейшло права власності на нерухоме майно, придбане на підставі такого договору.

Стосовно твердження третьої особи про те, що спірне нерухоме майно увійшло до статутного фонду Акціонерного товариства закритого типу «Центр моди «Екста» як правонаступника Орендної фірми «Екста» судова колегія зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 05.07.1994 членами трудового колективу Орендної фірми «Екста» був укладений установчий договір про спільну діяльність по створенню Акціонерного товариства закритого типу «Центр моди «Екста».

Згідно зі статтями 1 та 2 установчого договору АТЗТ «Центр моди «Екста» учасники створюють АТЗТ «Центр моди «Екста», яке є правонаступником всіх прав і обов'язків орендної фірми «Екста».

Відповідно до частини 1 статті 37 Цивільного кодексу УРСР (чинного, на момент створення АТЗТ «Центр моди «Екста») юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

11.08.1994 виконавчим комітетом Старокиївської районної ради народних депутатів м. Києва була здійснена державна реєстрація АТЗТ «Центр моди «Екста».

Відповідно до п. 1.17 Статуту АТЗТ «Центр моди «Екста» воно є правонаступником усіх прав і обов'язків Орендної фірми «Екста».

Згідно з ч. 2 ст. 37 Цивільного кодексу УРСР (чинного, на момент утворення АТЗТ «Центр моди «Екста») при злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

Таким чином, правонаступником всіх прав та обов'язків Орендної фірми «Екста» внаслідок реорганізації відповідно до законодавства України стало АТЗТ «Центр моди «Екста».

В той же час судом встановлено, що право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 11, було набуте 21.09.1993 не Орендною фірмою «Екста», а ОООФ «Екста».

Підстави стверджувати, що АТЗТ «Центр моди «Екста» стало правонаступником ОООФ «Екста» згідно положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду» №57-93 від 20.05.1993 (надалі - «Декрет») відсутні з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 Декрету рішення про приватизацію цілісних майнових комплексів, зданих в оренду з правом викупу, приймаються державними органами приватизації, якщо на це є згода орендаря. В інших випадках рішення про приватизацію орендованого майна приймається органом приватизації без згоди орендаря.

Із матеріалів справи вбачається, що 16.07.1993 Фондом державного майна України було затверджено план приватизації Орендної фірми «Екста».

Згідно з п. 2 Декрету після затвердження плану приватизації засновники у 10-денний термін приймають рішення про створення товариства, затверджують його статут і подають ці документи разом з іншими необхідними матеріалами для державної реєстрації товариства. При цьому до реєстрації товариства відкрита підписка на акції не проводиться, плата за реєстрацію не справляється. Рішення про створення товариства є установчим договором.

Пунктом 7 Декрету визначено, що після розподілу між членами організації орендарів акцій товариства, одержаних на вартість свого внеску, та пільгового придбання ними акцій, що належать державі, організація орендарів ліквідується.

В той же час, установчий договір про спільну діяльність по створенню Акціонерного товариства закритого типу «Центр моди «Екста» був укладений членами трудового колективу Орендної фірми «Екста» лише 05.07.1994, тобто через рік після затвердження Фондом державного майна України плану приватизації Орендної фірми «Екста».

При цьому ст. 1 Декрету може бути застосована лише за згоди організації орендарів на заснування закритого акціонерного товариства, чого в даному випадку не було.

Аналогічна правова позиція міститься у рішенні Вищого арбітражного суду України від 30.03.1995 у справі №39/7.

Таким чином, суд приходить до висновку, що АТЗТ «Центр моди «Екста» було створено не в установленому Декретом порядку, а відтак відсутні підстави вважати, що ОООФ «Екста» ліквідувалося внаслідок розподілу між його членами акцій АТЗТ «Центр моди «Екста».

Отже, після перетворення Орендної фірми «Екста» в АТЗТ «Центр моди «Екста» продовжували існувати дві окремі юридичні особи: АТЗТ «Центр моди «Екста» та ОООФ «Екста».

Крім того, твердження про те, що внаслідок укладення Договору купівлі-продажу ОООФ «Екста» було припинено, не приймається судом до уваги з огляду на таке.

Відповідно до п. 7.1 положення про ОООФ «Екста» організація орендарів ліквідується, зокрема, за закінченням строку договору оренди, якщо одна із сторін не виявить бажання продовжити договір на новий строк.

Тобто, загальними зборами трудового колективу фірми «Екста» була передбачена умова припинення організації орендарів - закінчення строку дії Договору оренди.

Колегія суддів зазначає, що внаслідок укладення сторонами Договору купівлі-продажу та викупу ОООФ «Екста» нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Шота Руставелі, 11, дія Договору оренди припинилася.

В той же час, стверджувати про те, що в момент викупу спірного нерухомого майна припинилося існування самої організації орендарів, неможливо, оскільки в даному разі саме ОООФ «Екста» виступила покупцем такого майна та набула права власності на нього.

Отже, внаслідок укладення Договору купівлі-продажу з Фондом державного майна України власником нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул.Шота Руставелі, 11, стала юридична особа - ОООФ «Екста».

Статтею 23 Цивільного кодексу УРСР визначено, що юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третейському суді.

Згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України «Про власність» у майні колективного підприємства визначаються вклади його працівників. Розмір вкладу працівника у майні колективного підприємства визначається залежно від його трудової участі в діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення. Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством, а також спадкоємцям померлого працівника виплачується вартість вкладу.

Відповідно до п. 3.5 та п. 4.1 положення про ОООФ «Екста» частки кожного з членів визначались вказаним положенням про ОООФ «Екста» та положенням про доходи колективу орендарів фірми «Екста».

Частиною 2 ст. 30 Закону України «Про власність» визначено, що право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з'їзди тощо).

Відповідно до п. 3.5. Положення про ОООФ «Екста» вибувший зі складу організації орендарів орендар має право на належну йому частину доходу та долю в майні, що є власністю організації орендарів. Розмір доходу і доля в майні, а також строки їх виплати та відшкодування визначаються положенням про доходи колективу орендарів фірми «Екста».

Пунктом 5.2. положення про ОООФ «Екста» визначено, що загальні збори - є вищим органом управління ОООФ «Екста».

Матеріалами справи не містять належних доказів на підтвердження факту прийняття вищим органом управління ОООФ «Екста» (Загальними зборами) рішень про визначення часток членів ОООФ «Екста» у спірному нерухомому майні чи передання спірного майна в статутний фонд АТЗТ «Центр моди «Екста».

Тобто, члени ОООФ «Екста» не отримували у власність часток у спірному нерухомому майні та не приймали рішення про його відчуження, а відтак і не могли розпоряджатися таким майном (в тому числі, шляхом внесення його до статутного капіталу АТЗТ «Центр моди «Екста»), оскільки його власником була юридична особа. При цьому, внесення такого майна до статутного фонду АТЗТ «Центр моди «Екста» могло бути здійснене не інакше як шляхом прийняття відповідного рішення загальними зборами ОООФ «Екста».

За таких обставин, у суду відсутні підстави вважати, що вкладом засновників АТЗТ «Центр моди «Екста» були частки нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 11, та належало на праві власності ОООФ «Екста».

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про власність» кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.

28.04.2000 Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» позивачу було видано реєстраційне посвідчення на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 11.

Тобто, станом на 28.04.2000 ОООФ «Екста» існувала як юридична особа, і через 6 років після створення АТЗТ «Центр моди «Екста» державну реєстрацію спірного нерухомого майна відповідачем 2 було здійснено саме за ОООФ «Екста», а не за АТЗТ «Центр моди «Екста».

В той же час, як вбачається із матеріалів справи 28.11.2000 та 07.02.2003 були укладені договори купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення, згідно з умовами яких АТЗТ «Центр моди «Екста» продало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЕО» купило нежилі приміщення за адресою: м.Київ, вул. Шота Руставелі, 11.

16.04.2004 Головним управлінням комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), правонаступником якого є відповідач 1, було видано наказ про оформлення права власності ЗАТ «Центр моди «Екста» на нерухоме майно загальною площею 1618,0кв.м., що розташоване за адресою: Київ, вул. Шота Руставелі/Рогнідинська, 11/7 (літ. А)., а 03.09.2007 ним же було видано наказ про оформлення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекс-ОІ» на спірне нерухоме майно.

Відповідно до частини 1 статті 346 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ЗАТ «Центр моди «Екста») право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам'яток історії та культури; 6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю; 7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене; 8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

Вказана норма не передбачала раніше, і на даний час не передбачає підстав припинення права власності у разі, коли майно вибуло із володіння власника та в подальшому було відчужене за угодами, укладеними іншими особами без участі та згоди дійсного власника, а також зареєстроване за іншими особами без достатніх правових підстав.

Укладання таких угод, а також видача свідоцтв на право власності на таке майно не припиняє право власності дійсного власника, тому й до теперішнього часу саме він залишається власником цього майна.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 04.09.2012 у справі №5011-62/1265-2012.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту припинення права власності ОООФ «Екста» на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Шота Руставелі, 11, на момент реєстрації права власності на таке майно ЗАТ «Центр моди «Екста».

Твердження третьої особи про те, що ОООФ «Екста» було ліквідовано, оскільки в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій відсутня інформація стосовно неї, судовою колегією не приймається до уваги з огляду на наступне.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №16736213 станом на 02.07.2013, записів щодо юридичної особи ОООФ «Екста» не знайдено.

З матеріалів справи вбачається, що 02.10.1992 розпорядженням Державної адміністрації в Старокиївському районі міста Києва №324 було здійснено державну реєстрацію ОООФ «Екста» (свідоцтво №816) та присвоєно їй державний реєстраційний номер №1369-ОА/0097.

Тобто, з 02.10.1992 було створено юридичну особу ОООФ «Екста», відомості про яку містилися в органі реєстрації - Державній адміністрації в Старокиївському районі міста Києва.

В той же час, Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003, яким було створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, набрав чинності з 01.07.2004.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Згідно з п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції від 15.05.2003) державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про юридичну особу відбувається шляхом надання такими юридичними особами відомостей державному реєстратору.

В той же час, нормами Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» не передбачений обов'язок юридичних осіб, які були створені до набрання ним чинності, подавати державним реєстраторам інформацію з метою внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а це є виключно правом таких юридичних осіб. При цьому, не існує наслідків не подання державному реєстратору такої інформації у вигляді припинення юридичної особи.

Крім того, 28.04.2000 Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» було видано реєстраційне посвідчення на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 11 на ім'я ОООФ «Екста».

Вказана обставина підтверджує існування ОООФ «Екста» як юридичної особи станом на 2000 рік одночасно із існуванням АТЗТ «Центр моди «Екста», доказів припинення ОООФ «Екста» після 2000 року матеріали справи не містять.

Відсутність відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про ОООФ «Екста» не означає того, що така юридична особа не існує взагалі.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою собою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Крім того, судовою колегією встановлено, що постановою Господарського суду міста Києва від 28.12.2012 у справі №5011-46/18261-2012 ОООФ «Екста» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено Самофалова В.В.

З урахуванням того, що Державною адміністрацію в Старокиївському районі міста Києва було правомірно здійснено державну реєстрацію ОООФ «Екста» (свідоцтво №816) та присвоєно їй державний реєстраційний номер №1369-ОА/0097 та відсутність доказів припинення юридичної особи, про що були обізнані відповідачі та встановлено судом у межах даної справи, а відсутність інформації стосовно неї в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не свідчить про не існування такої юридичної особи, відтак, підстави для задоволення клопотання третьої особи про припинення провадження у справі на підставі п. 1,6 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів волевиявлення ОООФ «Екста» на відчуження нерухомого майна, що розташоване за адресою: Київ, вул. Шота Руставелі/Рогнідинська, 11/7 (літ.А), та на припинення права власності на таке приміщення.

Як на час укладення 28.11.2000 та 07.02.2003 договорів купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення та здійснення Головним управлінням комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) реєстрації права власності ЗАТ «Центр моди «Екста» та ТОВ «Лекс-ОІ», так і на час розгляду даної справи, ОООФ «Екста» залишається власником спірного майна.

Місцевим господарським судом вірно зазначено, що подальше відчуження права власності на спірне майно на користь інших осіб не свідчить про виникнення у них права власності на таке майно з огляду на наступне.

Приписами ст. 48 Цивільного кодексу УРСР визначено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

З урахуванням встановлення судом факту відсутності волевиявлення ОООФ «Екста» на припинення права власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: Київ, вул. Шота Руставелі/Рогнідинська, 11/7 (літ. А), укладання іншими особами договорів про відчуження цього майна (в тому числі, купівлі-продажу, дарування тощо) не може свідчити про виникнення у таких осіб права власності на спірне майно.

Таким чином, подальші договори про відчуження спірного нерухомого майна іншим особам є нікчемними, оскільки не відповідають вимогам, які встановлені приписами ст. 48 Цивільного кодексу УРСР та ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 48 Цивільного кодексу УРСР по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно із п. 4 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до п.2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

Як вбачається із матеріалів справи, Світовенко Наталія Миколаївна володіє нерухомим майном, що є предметом спору у даній справі, на підставі договору дарування нежитлового будинку від 02.09.2011, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ТарасюкомМ.В.

Відповідно до п. 1 такого договору Світовенко Віктор Вікторович передав безоплатно у власність (подарував), а Світовенко Наталія Миколаївна прийняла в дарунок нерухоме майно - нежитлову будівлю загальною площею 3334,6кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі/Рогнідинська, 11/7 (літ. А), що знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером земельної ділянки 76:073:007.

Таким чином, Світовенко Наталію Миколаївну було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки рішення у даній справі може вплинути на її права та обов'язки.

При цьому, підстави для залучення її в якості співвідповідача у суду відсутні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Зазвичай відповідачем є особа, яка знаходиться з позивачем у матеріальних правовідносинах, а із системного аналізу ст.ст. 1, 21, 24, 65 Господарського процесуального кодексу України набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин сторін, а лише з фактом пред'явлення позову до особи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку вина Світовенко Наталії Миколаївни у порушенні права власності позивача на спірне нерухоме майно відсутня, позивачем не заявлено вимог до неї, а тому немає підстав для залучення її в якості співвідповідача.

В свою чергу, Світовенко Віктор Вікторович придбав спірне нерухоме майно за договором купівлі-продажу нежитлового будинку, укладеного 13.11.2008 між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛТА-ТО», та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лавренюком С.М.

Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який міститься на офіційному веб-сайті Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» за адресою http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html, підтверджується, що 13.10.2011 було проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛТА-ТО» у зв'язку з визнанням її банкрутом.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що, рішення у даній справі не впливає на права та обов'язки Світовенка В.В., оскільки внаслідок припинення юридичної особи, у якої Світовенко В.В. придбав нерухоме майно - нежитлову будівлю загальною площею 3334,6 кв.м., що розташована за адресою: м.Київ, вул.Шота Руставелі/Рогнідинська, 11/7 (літ.А), останній позбавлений можливості вимагати від ТОВ «ОЛТА-ТО» повернення всього, що було одержано за договором купівлі-продажу нежитлового будинку від 13.11.2008.

Крім того, Світовенко Віктор Вікторович не має права вимагати від Світовенко Наталії Миколаївни повернення нерухомого майна, переданого в дарунок за договором дарування від 02.09.2011, оскільки судом встановлено, що вона не є власником спірного нерухомого майна.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.04.2000 Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» позивачу було видано реєстраційне посвідчення на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Шота Руставелі,11.

Тобто, відповідачем 2 було проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Шота Руставелі,11, за ОООФ «Екста».

При цьому, 16.04.2004 Головним управлінням комунальної власності м.Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), правонаступником якого є відповідач 1, було видано наказ про оформлення права власності ЗАТ «Центр моди «Екста» на нерухоме майно загальною площею 1618,0кв.м., що розташоване за адресою: Київ, вул. Шота Руставелі/Рогнідинська, 11/7 (літ. А)., а 03.09.2007 ним же було видано наказ про оформлення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекс-ОІ» на спірне нерухоме майно.

При цьому, до переліку документів, на підставі яких було оформлено право власності на спірне нерухоме майно, було долучено реєстраційне посвідчення на цілісний майновий комплекс, видане 28.04.2000 Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» позивачу.

Тобто, відповідач 1 мав в своєму розпорядженні відомості про те, що власником спірного майна є ОООФ «Екста».

В той же час, жодного документа, який би підтверджував відчуження власником (ОООФ «Екста») спірного нерухомого майна на користь ЗАТ «Центр моди «Екста» та ТОВ «Лекс-ОІ» перелік документів, на підставі яких було оформлено право власності на нерухоме майно, не містить.

Відтак, приймаючи вказані накази про оформлення права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, відповідач 1 не пересвідчився у наявності правовстановлюючих документів на підтвердження переходу права власності від ОООФ «Екста» до ЗАТ «Центр моди «Екста» та ТОВ «Лекс-ОІ».

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що вчинення відповідачем 1 дій по видачі наказів про оформлення права власності ЗАТ «Центр моди «Екста» та ТОВ «Лекс-ОІ» на спірне нерухоме майно, свідчить про наявність між сторонами спору щодо права власності.

Згідно зі ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Оскільки накази Головного управління комунальної власності м.Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про оформлення права власності ЗАТ «Центр моди «Екста» та ТОВ «Лекс-ОІ» на спірне нерухоме майно порушують право власності позивача, тому такі накази не породжують прав та обов'язків та не підлягають застосуванню.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Оскільки, судом встановлено, що позивач правомірно набув право власності на спірне нерухоме майно, а відповідач 1 порушив його шляхом вчинення дій по видачі наказів, право власності позивача на такий об'єкт підлягає захисту в судовому порядку.

Стосовно заяви третьої особи про застосування наслідків спливу строку позовної давності судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, частиною четвертої статті 27 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені, зокрема, статтею 22 та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис статті 267 ЦК України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб.

З огляду на те, що Світовенко Наталія Миколаївна має процесуальний статус третьої особи у даній справі, підстави для застосування судом строків позовної давності за її заявою у суду відсутні.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи в судовому засіданні 27.03.2013 представником відповідача 2 подано заяву про застосування строків позовної давності.

Статтею 76 Цивільного кодексу УРСР було визначено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Згідно із ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, норми як Цивільного кодексу УРСР, так і Цивільного кодексу України пов'язують початок перебігу строку позовної давності з моментом, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Судова колегія зазначає, що частину нерухомого майна, що є предметом спору у даній справі, було відчужено за договорами купівлі-продажу нерухомого майна №1/99 від 28.11.2000 та №1/03 від 07.02.2003, а накази №426-В та №1114-В про оформлення права власності ЗАТ «Центр моди «Екста» та ТОВ «Лекс-ОІ» були видані Головним управлінням комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради 16.04.2004 та 03.09.2007 відповідно.

Ліквідатор позивача зазначає, що про порушення свого права власності він дізнався після його призначення ліквідатором постановою господарського суду міста Києва від 28.12.2012 у справі №5011-46/18261-2012 про банкрутство ОООФ «Екста».

Обставини, з якими ліквідатор пов'язує порушення права власності позивача вчинені поза волею ОООФ «Екста», оскільки остання не дула стороною вищезазначених правочинів.

Матеріали справи не містять, а відповідачем 2 чи третьою особою не спростоване твердження позивача про його обізнаність про порушення права власності ОООФ «Екста» на спірне нежитлове приміщення до вказаного у позовній заяві моменту.

На підставі наведеного, колегія судів приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності, а отже заява про застосування наслідків пропуску строків позовної давності застосуванню не підлягає.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог позивача про визнання за ним права власності на нежитлову будівлю загальною площею 3333,0кв.м., що розташована за адресою: м.Київ, вул.Шота Руставелі/Рогнідинська, 11/7 (літ.А)

Судом першої інстанції вірно зазначено, що Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» та Фондом державного майна України право власності позивача на спірне нерухоме майно не було порушене, а відтак в задоволенні позову до відповідача 2 та відповідача 3 необхідно відмовити.

Стосовно позовних вимог до Закритого акціонерного товариства «Центр моди «Екста» судова колегія встановила наступне.

Із спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який міститься на офіційному веб-сайті Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» за адресою http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html, вбачається, що 30.10.2012 проведно державну реєстрацію припинення Закритого акціонерного товариства «Центр моди «Екста» в результаті ліквідації.

У відповідності до приписів п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Отже, оскільки Закрите акціонерне товариство «Центр моди «Екста» ліквідовано, то провадження у справі в частині позовних вимог до нього підлягає припиненню на підставі п. 6 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача 1, оскільки спір виник з його вини.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначене, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва у даній справі, в зв'язку з чим апеляційні скарги Світовенко Наталії Миколаївни та Заступника прокурора Печерського району міста Києва задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Світовенко Наталії Миколаївни на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2013 у справі №910/4431/13 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Печерського району міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2013 у справі №910/4431/13 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2013 у справі №910/4431/13 залишити без змін.

4. Матеріали справи №910/4431/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Смірнова Л.Г.

Судді Гончаров С.А.

Зубець Л.П.