ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
12 серпня 2013 року 13:49 № 826/12171/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., при секретарі судового засідання Непомнящій А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0009561703 від 25.04.2013
ВСТАНОВИВ:
30 липня 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 25 квітня 2013 року № 0009561703.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не є ані власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим № 62:093:0010, ані її землекористувачем, тому спірне податкове повідомлення - рішення є протиправним.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, в обґрунтування своїх заперечень відповідач посилався на те, що згідно вимог Податкового кодексу України позивач є користувачем земельних ділянок під нежилими приміщеннями, що належить йому на праві власності, а перебування на спрощеній системі оподаткування не звільняє позивача від обов'язку сплачувати земельний податок.
Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Податковим повідомленням - рішенням Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 25 квітня 2013 року № 0009561703 згідно із підпунктом 54.3.3. пункту 54.3. статті 54 розділу II та пункту 286.5. статті 286 розділу XIII Податкового кодексу України ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання з податку на землю з фізичних осіб у розмірі 3184,31 грн.
Згідно із підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.
Стаття 270 Податкового кодексу України передбачає, що об'єктом плати за землю є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 Податкового кодексу України), а орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податковий кодекс України).
Згідно з частиною 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Таким чином, платником земельного податку, зокрема є землекористувач, у якого виникає обов'язок по сплаті податку з моменту виникнення права користування земельною ділянкою.
Згідно зі статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Частиною третьою статті 126 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Обґрунтовуючи правомірність винесення спірного податкового - повідомлення рішення, відповідач зазначає наступне: гр. ОСОБА_2 (ІН НОМЕР_2) на праві власності належать нежилі приміщення з №№ 1,2 (групи приміщень № 15) - надання юридично-консультативних послуг населенню загальною площею 83,00 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, яке належить їй на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Головним Управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 16 квітня 2007 року № 419-В.
На підставі Технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування гр. ОСОБА_1 21 травня 2009 року Головним управлінням земельних ресурсів КМДА було внесено до Державного земельного кадастру як землекористувача за частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровим № 62:093:0010.
Згідно даних Державного земельного кадастру загальна площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 складає 3496,43 кв.м.
Відповідно до Довідки, наданої ТОВ «Аркада - Житлосервіс» від 21 жовтня 2008 року № 321, загальна площа БСПО-32 (Блоку соціально побутового обслуговування) по АДРЕСА_1 складає 1769,3 кв.м.
Згідно до листа Головного управління земельних ресурсів КМДА від 27 липня 2012 року № 07-387/21956 нормативна грошова оцінка 1 кв.м. земельної ділянка по АДРЕСА_1 складає 1941,42 грн. (578,7 х 2,5 х 1,07 х 1,028 х 1,152 х 1,059).
Представник позивача у судовому засіданні зазначив, що позивач не є ані власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим № 62:093:0010, ані її землекористувачем, тому спірне податкове повідомлення - рішення є протиправним.
Суд звертає увагу, що вищезазначені доводи позивача спростовуються матеріалами адміністративної справи, зокрема, свідоцтвом про право власності від 16 квітня 2007 року № 419-В; технічним звітом по встановленню зовнішніх меж землекористування, проте, суд також і не погоджується із доводами відповідача щодо нарахування позивачу земельного податку з огляду на наступне.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа - підприємець 26 жовтня 2001 року за № 20660170000006573, взята на облік в органах державної податкової служби.
Згідно Свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_3 виданого Державною податковою інспекцією у Деснянському районі міста Києва ДПС від18 травня 2012 року, починаючи з 01 січня 2012 року позивач є платником єдиного податку (ставка єдиного податку 5 %).
Як свідчать матеріали справи, згідно свідоцтва платника єдиного податку позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування за видами діяльності, зокрема, здавання в оренду власного нерухомого майна.
Місцем провадження господарської діяльності ОСОБА_2 визначено: АДРЕСА_1
В процесі розгляду справи відповідачем не надано доказів перебування/переведення позивача на загальну систему оподаткування бухгалтерського обліку та звітності, не спростовано тверджень позивача про використання нежилого приміщення в рамках власної господарської діяльності.
Статтею 5 Закону України від 22 березня 2012 року 4618-VI № «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» визначено, що основними напрямами державної політики у сфері розвитку малого і середнього підприємництва в Україні є: удосконалення та спрощення порядку ведення обліку в цілях оподаткування; запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва, що відповідають критеріям, встановленим у податковому законодавстві; залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення постачання продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб; забезпечення фінансової державної підтримки малих і середніх підприємств шляхом запровадження державних програм кредитування, надання гарантій для отримання кредитів, часткової компенсації відсоткових ставок за кредитами тощо; сприяння розвитку інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва; гарантування прав суб'єктів малого і середнього підприємництва під час здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності; сприяння спрощенню дозвільних процедур та процедур здійснення державного нагляду (контролю), отримання документів дозвільного характеру для суб'єктів малого і середнього підприємництва та скороченню строку проведення таких процедур; організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого і середнього підприємництва; впровадження механізмів сприяння та стимулювання до використання у виробництві суб'єктами малого і середнього підприємництва новітніх технологій, а також технологій, які забезпечують підвищення якості товарів (робіт, послуг).
Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлені статтею 291 Податкового кодексу України.
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку: зокрема, третя група - фізичні особи - підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 20 осіб; обсяг доходу не перевищує 3000000 гривень.
Відповідно до підпункту 297.1.4. пункту 297 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
Разом з цим, статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
У свою чергу, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина 1 статті 3 Господарського України).
При цьому, відповідно до частини 1 статті 140 Господарського кодексу України надходження від здачі в оренду належать до джерел формування майна суб'єктів господарювання.
Відтак, операції з оренди є за своєю суттю операціями з надання послуг. Орендна плата включає в себе не лише компенсацію витрат, але і відповідний прибуток орендодавця.
Таким чином, операції з надання в оренду нежитлового приміщення підпадають під визначення підприємницької діяльності, а платник єдиного податку - орендодавець - звільняється від сплати земельного податку.
Відповідно до статті 320 Цивільного кодексу України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.
Таким чином, належне позивачу нежиле приміщення використовується ним для здавання в оренду, яке є одним із основних видів діяльності Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, та використовується у власній господарській діяльності, а тому позивач в будь-якому випадку звільняється від сплати за землю.
Тому, суд приходить до висновку, що позивач звільнений від сплати земельного податку у зв'язку із здаванням нерухомого майна, а відтак законних підстав для прийняття оскаржуваного рішення та визначення позивачу відповідного зобов'язання у відповідача не було.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість спірного податкового повідомлення - рішення, тому, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити.
2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 25 квітня 2013 року № 0009561703.
3. Судові витрати в сумі 114,71 грн. присудити на користь ОСОБА_2 за рахунок Державного бюджету України.
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.Ю. Гарник
Повний текст постанови виготовлено 14.08.2013 року.