Справа № 22-Ц-5773 2006р.                      Головуючий 1 інстанції

Панченко Л.В.

Категорія: трудове

Доповідач; Овсяннікова А.І.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2006р. судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого        - Овсяннікової А.І.

суддів                  - Бездітко В.М., Коваленко І.П.,

при секретарі      - Супрун О.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізюмського міськрайонного суду від 15 вересня 2006р. по справі за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Ізюмський тепловозоремонтний завод» - про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

встановила:

У лютому 2006р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ВАТ «Ізюмський тепловозоремонтний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказала, що з 01.03.2000р. працювала у відповідача секретарем-друкаркою.

03 листопада 2003р. вона була відсторонена від займаної посади, а 05 грудня 2003р. - звільнена.

Станом на 15 грудня 2003р. згідно виданої їй довідки заборгованість підприємства перед нею по заробітній платі складала 252 грн. 82 коп.

27 жовтня 2005р. її було поновлено на роботі. Повернути їй суму боргу з виплатою відповідної компенсації згідно вимог ст.117 КЗпроП України відповідач відмовився.

Тому просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній  платі за жовтень 2003р. у сумі 252 грн. 82 коп. з виплатою середнього заробітку за час затримки розрахунку згідно ст..117 КЗпроП України по день фактичного розрахунку.

У наступному позивачка уточнила свої вимоги і просила стягти з відповідача заборгованість по заробітній платі за жовтень 2003р. у сумі 252 грн. 83 коп. та заборгованість за час фактичного розрахунку згідно вимог ст..117 КЗпроП України у сумі 14.040 грн. 84 коп., а всього - 14.293 грн. 66 коп.

Представник відповідача позов не визнав.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду від 15 вересня 2006р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: з відповідача на її користь стягнуто заборгованість по заробітній платі у сумі 252 грн. 83 коп., а також на користь держави судові витрати у сумі 81 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду у частині відмови їй у задоволенні позову - скасувати і постановити у цій частині нове рішення, яким задовольнити її вимоги, посилаючись на необґрунтованість такого рішення.

Судом не враховано, що з грудня 2003р. з нею не провели розрахунку і повинні згідно вимог ст..117 КЗпроП України виплатити їй середній заробіток за весь час затримки такого розрахунку.

При цьому неправильне посилання на те, що вже проведено врахування вимог ст. 117 КЗпроП України, оскільки це стосувалося питання поновлення її на роботі, а не цього питання.

Судова колегія, вислухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що вона задоволенню не підлягає.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи ОСОБА_1 01.03.2000р. була прийнята на посаду секретаря-друкарки до ВАТ «Ізюмський тепловозоремонтний завод».

03 листопада 2003р. її було відсторонено від роботи у зв'язку з відмовою прийняти на себе письмове зобов'язання щодо збереження комерційної таємниці, а 05 грудня 2003р. - згідно наказу № 394\к звільнено з посади за прогули.

Рішенням Ізюмського міськрайсуду від 27 жовтня 2005р. ОСОБА_1 поновлено на роботі та стягнуто на її користь 6972 грн. 22 коп. - оплати за час вимушеного прогулу.

При цьому позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі за жовтень 2003р. були залишені без розгляду (а.с.29-30).

Постановлюючи рішення про часткове задоволення вимог ОСОБА_1 та стягуючи на її користь заборгованість по заробітній платі за жовтень 2003р. у сумі 252 грн. 83 коп. суд першої інстанції обґрунтовано виходив з тих обставин, що така заборгованість є і вона підлягає виплаті позивачці.

Законним і обґрунтованим є рішення суду і в частині відмови ОСОБА_1 у стягненні 14.040 грн. 84 коп., тобто середнього заробітку згідно вимог ст..117 КЗпроП України.

Так, згідно вимог ст.ст. 116, 117 КЗпроП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, виплата такої компенсації передбачається у разі остаточного звільнення працівника.

Між тим, після звільнення позивачки прокурор в її інтересах звернувся до суду з позовом про її поновлення і рішенням суду від 27.10.2005р. ОСОБА_1 поновлена на роботі, стягнуто заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Таким чином, оскільки звільнення ОСОБА_1 визнано незаконним з 03 листопада 2003р., стягнуто заробітну плату по 27.10.2005р., то підстав для стягнення компенсації згідно вимог ст.117 КЗпроП України - не вбачається.

Крім того, за затримку виплати заробітної плати, у тому числі і за жовтень 2003р., ОСОБА_1 нараховано компенсацію у розмірі 697 грн. 90 коп. (а.с.64-71).

Посилання ОСОБА_1, що з 03 січня 2006р. її знову звільнено з роботи за скороченням штату також не є підставою для стягнення заробітної плати у порядку вимог ст.117 КЗпроП України.

Так, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 21 січня 2005р. заробітна плата ОСОБА_1 у сумі 252 грн. 83 коп. перерахована на депозитний рахунок (а.с.31).

Починаючи з грудня 2005р. позивачці неодноразово пропонувалось отримати ці гроші, однак вона відмовлялась (а.с.32-33, 36-44).

Як пояснила у суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 після поновлення її на роботі. 27.10.2005р. вона зверталась до керівництва заводу про виплату заборгованості, отримати ці гроші їй пропонувалося, однак вона відмовилась, оскільки вона вважає, що ця сума повинна бути виплачена тільки разом з компенсацією згідно вимог ст.117 КЗпроП України.

Отже, рішення суду постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права; підстав для його скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

На підставі викладено, керуючись ст.ст.307 ч.1 п.1; 308; 313; 314 ч.1п.1; 315; 317; 319; 325 ЦПК України, судова колегія,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду від 15 вересня 2006р. - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.