АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
тел./факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Справа № 22 ц - 796/8398/2013 Головуючий у І інстанції Лісовська О.В.
Доповідач - Корчевний Г.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
Головуючого Корчевного Г.В.,
Суддів Побірченко Т.І., Кравець В.А.,
при секретарі Охневській Т.В.,
Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Заслухавши доповідь судді Корчевного Г.В., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_2 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, просив стягнути з відповідача борг за Договором позики з сумі 1.000.000 грн. та судові витрати по справі.
Обгрунтовуючи свої вимоги тим, що 01.12.2011 року позивач передав відповідачу, як позику, грошові кошти в розмірі 1.000.000 грн. строком на 1 місяць для ведення підприємницької діяльності. Грошові кошти були передані на АДРЕСА_1. На підтвердження передачі грошових коштів відповідач написав розписку, відповідно до якої зобов'язався повернути отримані грошові кошти до 31.12.2011 року. Але в зазначений строк ОСОБА_3 гроші не повернув, у зв'язку з чим позивач звернувся до міліції із заявою про притягнення останнього до кримінальної відповідальності. Але постановою Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 27.02.2012 року в порушенні кримінальної справи було відмовлено. Оскільки на даний час грошові кошти відповідач так і не повернув, позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на його користь борг в розмірі 1.000.000 грн. та судові витрати по справі.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_2 борг за Договором позики в сумі 1.000.000 (один мільйон) грн., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 3.219 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу та просить суд апеляційної інстанції рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Пославшись на порушення судом норм матеріального та процесуального закону.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції було встановлено, що 01.12.2011 року відповідач ОСОБА_3 отримав від позивача ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 1.000.000 (один мільйон) грн.
На підтвердження отримання грошових коштів відповідач ОСОБА_3 написав розписку від 01.12.2011 року (а.с.5), відповідно до якої зобов'язався повернути отримані грошові кошти до 31.12.2011 року.
Станом на момент розгляду справи відповідач ОСОБА_3 грошові кошти не повернув і категорично заперечує факт їх отримання.
Через неповернення своєчасно грошових коштів позивач ОСОБА_2 звернувся до міліції із заявою про притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності за шахрайство.
Постановою Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 27.02.2012 року в порушенні кримінальної справи відмовлено (а.с.6).
Суд задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 вірно керувався нормами матеріального та процесуального закону, а саме ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками та ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 527 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), як це передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України.
Як вбачається з написаної відповідачем розписки від 01.12.2011 року, грошові кошти в розмірі 1.000.000 грн. останній зобов'язувався повернути до 31.12.2011 року, але до цього часу гроші не повернув.
Посилання представника апелянта на порушення при укладенні договору позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ч.3 ст.65 СК України, а саме була відсутня письмова згода ОСОБА_1 (дружини ОСОБА_3 з 25.06.1978 року) на його укладення, оскільки сума в 1 000 000 грн. є цінним майном. Також апелянт вважає, що цей договір порушує її права, оскільки згідно ч. 3 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, колегія суду не приймає до уваги, так як згідно ч.4 ст.65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Апелянт в своїй скарзі не оспорює того факту, що отримані за договором позики гроші в розмірі 1 000 000 грн. були витрачені її чоловіком ОСОБА_3 на сімейні потреби, а не на інші потреби, які суперечать інтересам їхньої сім'ї. З вказаного випливає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Наведене положення діє, якщо той із подружжя, хто не укладав такого договору, не доведе, що він заперечував проти його укладання.
Як вбачається з апеляційної скарги, ОСОБА_1 не наводить доказів того, що вона не надавала згоди на укладення її чоловіком ОСОБА_3 з ОСОБА_2 договору позики, які могли стати підставою для визнання такого договору недійсним.
При цьому, вона не оспорює сам факт отримання у ОСОБА_2 боржником грошової суми в розмірі 1 000 000 грн. 01.12.2011 р.
Інші доводи апеляційної скарги висновків в рішенні суду не спростовують та містяться лише на формальних міркуваннях.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Тому колегія суду вважає, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року обґрунтоване та законне і скасуванню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 308, 312-315 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: