Справа № 2-4369/2007

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ        УКРАЇНИ

06 грудня 2007 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Лівандовської Т.В.

при секретарі Гуляй О.М.

з участю позивача ОСОБА_1.

представника позивача ОСОБА_2.

відповідача ОСОБА_3. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_3про стягнення боргу,

встановив:

Позивач ОСОБА_1. звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3. про стягнення боргу. Покликається на те,  що 29 березня 2003 року відповідач під розписку,  яку написала власноручно,  позичила в нього 4000 доларів США та 9000 гривень,  що в загальній сумі становить 31000 гривень. Вказану суму зобов'язувалась повернути з відсотками після 01 липня 2004 року. На даний час,  борг не повернутий,  а сума відсотків за прострочку виконання грошових зобов'язань становить 2790 гривень. Посилаючись на викладене,  просить стягнути з відповідача на його користь 31000 гривень основного боргу та 2790 гривень за прострочку виконання грошових зобов'язань,  а всього 33790 гривень.

Позивач ОСОБА_1. в судовому засіданні позовні вимоги,  з підстав зазначених в позовній заяві,  підтримав в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги довірителя,  викладені в позовній заяві,  підтримав,  просив позов задовольнити,  пояснивши,  що в позовній заяві про розірвання шлюбу відповідач вказала,  що сім'я фактично розпалась задовго до 2003 року,  а,  тому,  дана вимога є цілком підставною. Окрім того,  за позичені кошти,  ОСОБА_3. придбала автобус,  і заробляла цим гроші.

Відповідач ОСОБА_3. позов не визнала,  додатково пояснила,  що розписка була написана в 2003 році,  а шлюб з позивачем був розірваний в 2005 році. В позовній заяві про розірвання шлюбу вона дійсно вказала,  що подружні стосунки з чоловіком фактично припинені з 1998 року,  розуміючи,  при цьому,  те,  що вона сама забезпечувала всю сім'ю,  позивач гроші їй не давав. Окрім того,  вказала,  що,  на момент позики вищевказаної суми,  проживала разом з

чоловіком в одній квартирі. Всі кошти витрачала на спільні потреби. В 2002 році позивачу виповнилось 50 років,  і ОСОБА_3. купувала йому одяг,  готувала їжу. В 2003 році купила автобус,  який коштував 25600 гривень.

Заслухавши пояснення позивача,  представника позивача та відповідача,  дослідивши представлені по справі докази,  суд приходить до висновку,  що позов безпідставний та не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до  ст. 60 СК України майно,  набуте подружжям за час шлюбу,  належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того,  що один з них не мав з поважної причини (навчання,  ведення домашнього господарства,  догляд за дітьми,  хвороба тощо ) самостійного заробітку (доходу).

Вважається,  що кожна річ,  набута за час шлюбу,  крім речей індивідуального користування,  є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Судом встановлено,  що згідно розписки ОСОБА_3. одержала від ОСОБА_1. 4000 доларів  США ,  9000 гривень 29.03.2003 року (а.с. 9).

Також встановлено,  що шлюб між сторонами був розірваний рішенням Луцького міськрайонного суду в 2005 році,  що стверджується копією рішення суду (а.с. 29).

Посилання представника позивача на те,  що в 2003 році шлюбні відносини між сторонами були фактично припинені,  були спростовані поясненнями відповідача ОСОБА_3.,  яка вказала,  що зазначила в позовній заяві про розірвання шлюбу те,  що подружні відносини з чоловіком припинені з 1998 року,  розуміючи,  при цьому,  що позивач не давав їй коштів,  сім'ю вона забезпечувала самостійно.

З врахуванням того,  що позивачем ОСОБА_1. та його представником не було доведено в судовому засіданні фактичного припинення шлюбних відносин між позивачем та відповідачем,  на момент позики коштів,  у відповідності до  ст. 60 ЦПК України,  на думку суду,  вказані кошти в сумі 4000 доларів США та 9000 гривень є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином,  оцінивши зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності,  суд прийшов до висновку,  що в задоволенні позову ОСОБА_1до ОСОБА_3про стягнення боргу слід відмовити за безпідставністю.

Керуючись  ст.  ст. 3,  10,  57,  60,  208,  209,  215,  218 ЦПК України та на підставі  ст. 60,  61 СК України,  суд,

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1до ОСОБА_3про стягнення боргу-вімовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом

десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо заяву про апеляційне оскарження не буде подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження,  але апеляційна скарга не буде подана в строк,  встановлений статтею 294 ЦПК України,  рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення,  якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.