РІШЕННЯ

                                                           ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ               Копія: Справа № 2-191/08р.

06 листопада 2008 року  Великобагачанський районний суд Полтавської області в складі:

                                    головуючого-судді            Білецької В.І.

                                    при секретарі                      Лопатка О.В.

                                    з участю позивача              ОСОБА_1

                                   представника відповідача   Івченко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Велика Багачка Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватної агрофірми «Україна» про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

        В лютому 2006 року ОСОБА_1 звернулась до Великобагачанського районного суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди. В зазначеному позові вказувала, що з 15 грудня 2001 року по 20 березня 2003 року працювала в приватній агрофірмі (далі ПАФ) «Україна» на посаді художнього керівника. Звільнена за власним бажанням.

        Вказувала, що при звільненні відповідач не видав їй трудову книжку, а на її неодноразові письмові звернення не реагував і тільки 19.01.2006 року по пошті вислав трудову книжку.

        В зв'язку з цим просила стягнути з відповідача 5 100 грн. заробітної плати за час затримки видачі трудової книжки та 6 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, яку обґрунтовувала тим, що з вини відповідача у неї перервався трудовий стаж, вона не мала можливості протягом 6 місяців працювати, не маючи засобів для існування не могла утримувати себе та дитину.

        В подальшому позивач збільшила вимоги про стягнення моральної шкоди та просила стягнути з відповідача на її відшкодування 10 000 грн.

        В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлений позов підтримала, і суду пояснила, що вона дійсно працювала з грудня 2001 року по березень 2003 року в ПАФ «Україна» на посаді художнього керівника. При працевлаштуванні здавала трудову книжку відповідачу. 19.03.2003 року вона написала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням і, не дочекавшись директора, здала заяву секретарю. Через деякий час вона приїхала дізнатися про звільнення, але директора знову не застала на місці і трудову книжку не забрала. Після цього вона письмово почала звертатися з письмовими заявами до ПАФ «Україна» і просила видати їй трудову книжку, однак відповіді не дочекалась. 19.01.2006 року вона поштою отримала трудову книжку, де був запис про її звільнення з посади 20.03.2003 року згідно наказу № 11-а. Письмових підтверджень її звернень до ПАФ «Україна» в 2003-2004 роках в неї немає, лише за 2005 рік. Через такі дії відповідача вона нервувала, страждала, вживала додаткових зусиль для організації свого життя, жила за рахунок батьків. Просила суд остаточно, з урахуванням збільшення позовних вимог, стягнути з відповідача на її користь 5100 грн. заробітної плати за час затримки видачі трудової книжки та 10 000 грн. як відшкодування моральної шкоди.

         Представник відповідача ПАФ «Україна» Івченко Н.В. позов не визнала  і суду пояснила, що позивачка при прийомі на роботу трудову книжку не здавала, оскільки про це відсутній запис в книзі руху трудових книжок. Дійсно вона була прийнята на роботу на посаду художнього керівника в 2001 році і до 20 березня 2003 року працювала, а потім з 20.03.2003 року звільнена, так як на роботу не виходила і за місцем проживання в гуртожитку не проживала. Під час роботи ОСОБА_1 зарекомендувала себе з негативної сторони, порушувала трудову дисципліну, вживала спиртні напої на робочому місці. Після отримання заяви позивачки в січні 2006 року, вона, за вказівкою директора, почала розбиратися з цим питанням. Вона шукала трудову книжку ОСОБА_1 в сейфі і в архіві, однак там не знайшла.  Потім пішла в гуртожиток, де раніше проживала позивачка і житель гуртожитку ОСОБА_2 пообіцяв пошукати трудову книжку. Через деякий час він приніс трудову книжку ОСОБА_1. Вона знайшла наказ від 20.03.2003 року № 11-а про те, що ОСОБА_1 була звільнена за п'янку і прогули, і щоб не псувати подальше життя ОСОБА_1, враховуючи її молодий вік, вона особисто попросила директора ПАФ «Україна» зробити запис про те, що ОСОБА_1 звільнена з роботи за власним бажанням. В задоволенні позову ОСОБА_1 просила відмовити за безпідставністю.

         Суд, заслухавши пояснення сторін, показання свідків, вивчивши матеріали справи, та дав їм належну оцінку, приходить до наступного висновку.

         Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 працювала у відповідача ПАФ «Україна» на посаді художнього керівника з 15.12.2001 року по 20.03.2003 року (а.с.10). Як вбачається з запису в трудовій книжці позивача, ОСОБА_1 звільнена з посади за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, підставою зазначено наказ № 11-а від 20.03.2003 року (а.с.10), хоча в дійсності такого наказу не існує.

          Згідно ст. 47 КЗпП України власник зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, визначені в статті 116 цього Кодексу.

          Відповідно до ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів.

          Згідно п.1.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 58 від 29.07.1993 року і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року № 110 (зі змінами) при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену у встановленому порядку.

          Суд вважає, що позивач ОСОБА_1 при влаштуванні на роботу в ПАФ «Україна» на посаду художнього керівника не надала трудову книжку, оскільки як вбачається з оглянутої в судовому засіданні Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них ПАФ «Україна», яка ведеться з 1982 року, за період 2001-2002 р.р. відсутні відомості про реєстрацію обліку трудової книжки ОСОБА_1

           В зв'язку з цим суд приймає до уваги показання свідка ОСОБА_2 (а.с.65), який показав, що він в 2006 році знайшов в кімнаті гуртожитку ПАФ «Україна»  трудову книжку ОСОБА_1 і віддав працівнику відділу кадрів Івченко Н.В.. Трудова книжка лежала під шпалерами в одній з кімнат гуртожитку, так як ці показання узгоджуються з поясненнями відповідача Івченко Н.В., дослідженими доказами по справі і їм не суперечать.

          Суд також приймає до уваги показання свідка ОСОБА_3, яка станом на 20 березня 2003 року працювала секретарем директора ПАФ «Україна» про те, що їй заяву на звільнення ОСОБА_1 не залишала. ОСОБА_1 в приймальній директора ніяких заяв не залишала взагалі, і вона її не бачила. Ці показання узгоджуються з оглянутою в судовому засіданні Книгою наказів ПАФ «Україна» № 1 за 2003 рік, де мається наказ директора ПАФ «Україна» від 20.03.2003 року № 11-а про звільнення ОСОБА_1 з посади художнього керівника «за прогули і п'янку з 20.03.2003 року». Наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади з 20.03.2003 року згідно її заяви за ст. 38 КЗпП України при огляді  судом не виявлено. Це підтверджується також табелем обліку використання робочого часу за березень 2003 року, де мається запис про те, що 18.03.2003 року ОСОБА_1 не вийшла на роботу, а потім з 20.03.2003 року також не виходила на роботу (а.с.26).

        Суд приймає до уваги пояснення представника відповідача про те, що запис в трудовій книжці про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням по ст.38 КЗпП України зроблений в січні 2006 року, після її звернення до ПАФ «Україна», оскільки вони знаходяться у відповідності з показаннями свідка ОСОБА_2 та оглянутої Книги наказів ПАФ «Україна» № 1 за 2003 рік, де мається наказ № 11-а від 20.03.2003 року про звільнення ОСОБА_1 «за прогули і п'янку з 20.03.2003 р.», а наказу № 11-а від 20.03.2003 р. про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням по ст.38 КЗпП України не існує. В той же час суд приймає до уваги, що в судовому засіданні позивач не заперечує проти такого формулювання причини звільнення в трудовій книжці і з ними погоджується.

           Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на допущенні зі сторони позивача ОСОБА_1 під час роботи на посаді художнього керівника порушення трудових обов'язків, оскільки це не є предметом розгляду даної цивільної справи і не випливає з позовних вимог ОСОБА_1

           Разом з тим, як вбачається з письмової заяви ОСОБА_1 (а.с.6), вона надіслала відповідачу заяву, де поряд з іншими вимогами про надання довідки про заборгованість по заробітній платі, про її посадовий оклад, просила надіслати її трудову книжку. Дану заяву ПАФ «Україна» отримало 06.07.2005 року (а.с.9). Однак, всупереч п.4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників не надіслало на адресу позивача ОСОБА_1 трудову книжку, а при її відсутності на підприємстві - не вказало про це. В порушення ст. 49 КЗпП України не надало позивачу ОСОБА_1 довідок про посадовий оклад художнього керівника, про заборгованість по заробітній платі.   

           Не заперечувала позивачка в судовому засіданні і той факт, що 07.06.2004 року дирекція ПАФ «Україна» за № 101 направила їй пропозицію з'явитися в бухгалтерію ПАФ «Україна» уточнити заборгованість та погасити її (а.с.61).

            Суд вважає, що позивачка сама ігнорувала вимоги діючого законодавства про працю і не з'явилася для отримання трудової книжки та вирішення питань про заборгованість, як матеріально відповідальної особи, з якою був укладений договір про матеріальну відповідальність (а.с.27).

            Також суд звертає увагу на той факт, що позивачка ОСОБА_1 була прийнята на роботу в санаторій «Псьол» 26.08.2003 року  на посаду культорганізатора  і працювала там до 30.08.2006 року за контрактом (а.с.134-135). Після прийому на роботу на неї була оформлена нова трудова книжка.

            За 2003-2006 р.р. в санаторії «Псьол» позивачка отримала заробітну плату в сумі 11 842 грн. 84 коп. (а.с.136).      

           Відповідно до ст. 233 КЗпП України - працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався, або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

           Не заперечуючи, що трудові права ОСОБА_1 по отриманню трудової книжки відповідачем були порушені, суд приходить до висновку, що позивач недотрималась строків, встановлених для звернення до суду за захистом порушеного права і тому у суду є підстави для відмовлення в задоволенні її позовних вимог.          

           Згідно ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 КЗпП України, суд може поновити ці строки.

           Суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 пропустила тримісячний строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, який визначений ст. 233 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1, вважаючи, що їй безпідставно не надсилають трудову книжку в 2003-2004 р.р., і знаючи про це, про що й сама не заперечила в судовому засіданні, вона подала до суду заяву лише 07.02.2006 року, та не просила суд поновити пропущений строк на звернення до суду.

           Ствердження позивача в судовому засіданні про те, що їй не направляли трудову книжку до січня 2006 року, не спростовують висновків суду про те, що позивач не пропустила тримісячний строк звернення з заявою до суду про вирішення трудового спору.

          На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 48, 233 КЗпП України, Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, ст.ст. 10,11,60,212-215 ЦПК України, суд, -

                                                                     в и р і ш и в:

         В задоволенні позову ОСОБА_1 до приватної агрофірми «Україна» про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, стягнення моральної шкоди відмовити в зв'язку з пропуском строку звернення до суду, визначеного ст. 233 КЗпП України.

          Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга до апеляційного суду Полтавської області  може бути подана протягом двадцяти днів після  подання заяви на апеляційне оскарження.

          Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви на  апеляційне оскарження, якщо заяву на апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву на апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не подана у встановлений строк, рішення суду набирає чинності після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду  справи апеляційним судом.

                     Суддя   підпис.

            Копія вірна:  Голова суду -

                                  Секретар -