РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 22-ц/190/3353/13Головуючий суду першої інстанції:Хотянова В.В.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Кірюхіна М. А.
РІШЕННЯ
"31" липня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді Кірюхіної М.А.,
СуддівРуснак А.П., Берзіньш В.С.,
При секретаріРижих М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу за договором позики, індексу інфляції, трьох процентів річних,
за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним,
за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 28 березня 2013 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2013 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 про поновлення процесуальних строків, стягнення суми боргу за договором позики, індексу інфляції, трьох процентів річних, судових витрат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за усним договором займу вона передала відповідачці грошову суму в розмірі 10000 доларів США, про що ОСОБА_7 була складена розписка. Однак 01 жовтня 2009 року відповідачка гроші не повернула, проте пообіцяла повернути пізніше. Позивачка вказує, що 26 вересня 2012 року вона звернулася до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів за договором займу, однак судом постановлена була ухвала , в якій позивачу роз'яснено її право звернення з даним позовом до Алуштинського міського суду АР Крим, оскільки відповідачка придбала квартиру в м. Алушта та зареєструвалася в ній. Позивачка зазначає, що сума боргу на час подання позову по курсу долара США складає 79930 грн. Сума індексу інфляції за жовтень, листопад та грудень 2009 року складає 2340,34 грн. Сума інфляції за 2010 рік -8591 грн., за 2011 рік - 5085,84 грн., за 2012 рік - 641,28 грн. три проценти річних за період з 01.10.2009 року по 01.10.2012 року складають 7193,70 грн.
Заявлений до неї позов ОСОБА_7 не визнала та звернулася до суду зі зустрічною позовною заявою до ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним, стягнення судових витрат.
Позов мотивований тим, що коли вона гостювала у доньки в м. Дніпропетровську, ОСОБА_6 звернулась до неї та її доньки за допомогою в складанні та написанні зразка розписки щодо боргових зобов'язань. Позивачка вважає, що даний договір позики є недійсним, оскільки грошові кошти від відповідачки ОСОБА_7 насправді не отримувала та писала зразок вищевказаної розписки тільки для того, щоб допомогти своїй колишній подрузі, коли остання звернулась по допомогу. Відповідачка достовірно знала про те, що розписка писалась для неї як зразок і вона не може посвідчувати договірних зобов'язань без передачі грошових коштів, жодної вимоги від ОСОБА_6 на підтвердження боргових зобов'язань ОСОБА_7 не отримувала протягом встановленого законом терміну. Шляхом введення в оману щодо обставин написання боргової розписки, відповідачка скористалась текстом розписки, написаної позивачкою в якості зразка для своїх корисних інтересів.
Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 28 березня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_6 та зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення змінити в частині відмови в задоволенні її позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що воно незаконне, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, по неповно з'ясованим обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову, суд виходив з недоведеності позову про визнання договору позики недійсним.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову не оскаржене, тому в силу ст. 303 ЦПК України підстави для перегляду висновків суду в цій частині відсутні.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що право позивачки порушене, але нею пропущено строк позовної давності, та не наведено доказів поважності причин порушення цього строку.
Проте з такими висновками погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням вимог матеріального та процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язком для виконання сторонами та як встановлено ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до положень ст. 1046, 1047 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. Саме наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що 26 травня 2009 року між сторонами був укладений договір позики, за умовами якого відповідачка отримала від позивачки грошові кошти в розмірі 10000 доларів США, які зобов'язалася повернути до 01 жовтня 2009 року.
Факт отримання грошей відповідачкою від позивачки підтверджується розпискою ОСОБА_7 від 26 травня 2009 року про отримання грошей в сумі 10000 доларів США.
Знаходження оригіналу розписки у позикодавця, згідно із закону свідчить про неповернення позики, оскільки при поверненні боргу позичальник зобов'язаний отримати у позикодавця борговий документ або, при відмові його повернути, затримати виконання.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, надавши оцінку доказам зібраним у справі, у відповідності до ст. 212 ЦПК України, дійшов правильного висновку про те, що відповідачка борг не повернула, чим порушені боргові зобов'язання та права позивачки. Відповідачка всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України не довела своїх заперечень проти позову.
Вказані висновки суду першої інстанції відповідачкою в апеляційному порядку не оскаржено.
Дійшовши правильного висновку про порушення відповідачкою прав позивачки, суд першої інстанції зробив хибні висновки про відсутність поважних причин пропуску строку позовної давності.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч.5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причинами пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Як встановлено при апеляційному перегляді справи, 26 вересня 2012 року ОСОБА_6 звернулася до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_7 про стягнення боргу за вказаною вище розпискою. Ухвалою суду від 04 жовтня 2012 року за даним позовом відкрите провадження, призначено судове засідання, але у зв'язку з тим, що судом були отримані відомості, що відповідачка ОСОБА_7 проживає та зареєстрована в м.Алушта АР Крим, ухвалою Жовтневого суду м.Дніпропетровська від 19 листопада 2012 року цивільна справа була передана для розгляду до Алуштинського міського суду АР Крим. Після апеляційного перегляду ухвали, за наслідками якого ухвала залишена без змін, справа надіслана до Алуштинського міського суду.
Разом з тим, у грудні 2012 ОСОБА_6 звернулась з позовом до ОСОБА_7 про стягнення боргу за цією ж розпискою безпосередньо до Алуштинського міського суду АР Крим.
Таким чином, одночасно у провадженні Алуштинського міського суду знаходились дві справи між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, по одній з яких звернення з позовом мало місце у межах строку позовної давності, а по другій з пропуском такого строку, а тому позивачка звернулась до Алуштинського міського суду із заявою про залишення без розгляду одного з позовів.
Ухвалою Алуштинського міського суду АР Крим від 27 лютого 2013 року залишено без розгляду позов у тій справі, яка була передана з Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська, по якій позов заявлено у межах строку позовної давності.
Закон не містить хоча б приблизного переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, тому питання про те, чи є поважними обставини, яки спричинили прогаяння позовної давності позивачем віднесено на розсуду суду. Поважними можуть визнаватися такі причини, за яких кредитор проявляв належну дбайливість про захист свого порушеного права, але не заявив своєчасно позов з причин, які від нього не залежали та не знаходились під його контролем.
Зважаючи на вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що строк позовної давності пропущено позивачкою з поважних причин, а тому її порушене право підлягає захисту.
Встановивши, що відповідачка не повернула позивачці отримані від неї грошові кошти в сумі еквівалентній 10000 доларів США, виходячи з офіційного курсу НБУ на 31 липня 2013 року, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідачки на користь позивачки суми 79930 грн., а також відповідно до положень ч.2 ст. 625 ЦК України три відсотки річних від простроченої суми за період з 01 жовтня 2009 року до 01 жовтня 2012 року, що складає суму 7194 грн., з розрахунку 79930 грн. х 3% х 3 роки.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення суми боргу з індексом інфляції, то правові підстави для цього відсутні з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні, то норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні.
Таким чином, оскільки при вирішенні справи фактичні обставини встановлені повно, але неправильно застосовано матеріальний та процесуальний закон, а також зроблені висновки, не відповідні обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне в межах своїх повноважень з п.3,4 ч. 1, ч. 2 ст. 309 ЦПК України рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.
Згідно з статтею 88 Цивільного процесуального кодексу України слід стягнути з відповідачки на користь позивачки судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304, 307, 308, 309, 314, 315, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 28 березня 2013 року скасувати в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу за договором позики з індексацією та трьох процентів річних.
Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 суму боргу 79930 грн., три відсотки річних 7194 грн., судові витрати 871 грн., а всього 87995 грн.
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: