Справа №:0101/6247/2012Головуючий суду першої інстанції:Гордєйчик Т.Ф.
№ провадження:22-ц/190/2639/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Павловська І. Г.
______________________________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" серпня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Павловської І.Г.,
суддів:Курської А.Г., Шестакової Н.В.,
при секретарі:Востріковій К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, за участю третьої особи - Комунального підприємства «Управління міського господарства», про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом визнання договору піднайму жилого приміщення недійсним та виселення без надання іншого жилого приміщення, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 27 лютого 2013 року
в с т а н о в и л а :
07.12.12 ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 ОСОБА_8, за участю третьої особи - КП «Управління міського господарства» та уточнивши свої позовні вимоги просив усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання договору піднайму жилого приміщення за № 11, укладеного 01.04.02 між відповідачами, недійсним та виселення ОСОБА_7 без надання іншого жилого приміщення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно договору дарування від 26.04.12 ОСОБА_6 на праві власності належить спірна квартира, де мешкає на підставі договору піднайму № 11 від 01.04.02, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, відповідачка - ОСОБА_7 На письмову вимогу позивача звільнити спірну квартиру відповідачка відмовила. Вказані обставини створюють позивачу перешкоди у користуванні своєю квартирою. Зазначає, що спірний договір піднайму було укладено з грубими порушенням матеріального закону, а саме - невідповідність нормативним вимогам розміру житлової площі, яка приходиться на одну особу у даній квартирі, внаслідок укладання договору; договір було укладено не з наймачем, а з власником квартири; в договорі відсутні умови щодо його платності, та реєстрації в органах ЖЄО .
Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 27 лютого 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено.
Усунуто перешкоди ОСОБА_6 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання недійсним договору піднайму жилого приміщення вказаної квартири за № 11 від 01.04.02, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та виселено ОСОБА_7 з цієї квартири без надання іншого жилого приміщення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції були не повно з'ясовані всі обставини справ та порушенні норми матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між відповідачами договір піднайму суперечить вимогам закону та підлягає визнанню недійсним; а оскільки колишній чоловік відповідачки вже не є власником спірної квартири, то правові підстави перебування відповідачки - ОСОБА_7 у цій квартирі відсутні.
З висновками суду щодо усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення погоджується колегія суддів і вважає, що у цій частині суд повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, наданим сторонами, кожному окремо та в їх сукупності, правильно встановив спірні правовідносини та закон, який їх регулює, і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
При апеляційному перегляді встановлено, та не заперечується сторонами, що 01.04.02 між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було укладено договір піднайму жилого приміщення квартири АДРЕСА_1, власником якої був ОСОБА_8 , та на підставі цього договору відповідачку з 01.04.02 зареєстровано за цією адресою як наймача житла ( а. с. 10).
В подальшому, 19.07.03 між ними було укладено шлюб, який 09.08.08 - розірваний.
26.04.12 на підставі договору дарування за реєстровим № 3-404 ОСОБА_8 подарував належну йому квартиру ОСОБА_6
08.05.12 Кримським республіканським підприємством «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» ОСОБА_6 видано реєстраційне посвідчення на квартиру АДРЕСА_1.
Таким чином, позивач у встановленому законом порядку набув право власності на спірне житло.
Згідно довідки КП "ЖЄУ1" від 29.09.09 на даний час в спірній квартирі зареєстрована відповідачка ОСОБА_7
Приписами частини 1 статті 383 ЦК України зазначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
У відповідності до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно статті 155 ЖК України жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.
Судом встановлено, що власник спірної квартири ОСОБА_6 позбавлений можливості користуватися належною йому квартирою, оскільки у ній залишається проживати колишній член власника ОСОБА_7
Колегія суддів вважає, що право членів сім'ї колишнього власника квартири на користування житлом є похідним від права власника на квартиру, а тому після реалізації відповідачем ОСОБА_8 спірної квартири ОСОБА_6, який у встановленому законом порядку зареєстрував своє право власності, колишній власник ОСОБА_8 та колишній член його сім'ї ОСОБА_7 набули статусу тимчасових жильців.
Правилами частини 3 статті 98 ЖК України тимчасові жильці на вимогу власника або членів сім'ї, які проживають разом з ним, зобов'язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Згідно частини 1 статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Вказана норма передбачає усунення будь-яких порушень права власності, у тому числі й шляхом виселення.
При цьому колегія суддів не приймає до уваги ту обставину, що ОСОБА_7 була вселена до спірної квартири, як член сім'ї власника до відчуження квартири, оскільки її права були похідними від прав власника, а тому з припиненням права власності на спірну квартиру ОСОБА_8 припиняється право на житло і у відповідачки.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду щодо задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення прийнято у відповідності до норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не є підставою для скасування обґрунтованого у цій частині рішення.
Щодо вирішення позовних вимог в частині усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання договору піднайму жилого приміщення недійсним, то колегія суддів вважає, що у цій частині рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з огляду на наступне.
Так, в ході судового розгляду встановлено, що уклавши спірний договір найму житла 01.04.02 відповідачка прописалася за цією адресою, а після реєстрації шлюбу 19.07.03 відповідачі стали проживати однією сім'єю, тобто відповідачка - ОСОБА_7 стала членом сім'ї колишнього власника жилого будинку (квартири), а не наймачем спірної квартири, тому фактично дія договору найма житла припинилася зі зміною правового положення сторони договору.
Згідно частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Суд першої інстанції не звернув уваги на зазначене, та ухвалив помилкове рішення в цій частині.
За таких обставин, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги такими, що частково заслуговують на увагу.
З урахуванням наведеного, керуючись статтями 303, 304, 309, 313-315, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
в и р і ш и л а :
апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 27 лютого 2013 року в частині визнання недійсним договору піднайму жилого приміщення №11 від 01 квітня 2002 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, за участю третьої особи - Комунального підприємства «Управління міського господарства», про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом визнання договору піднайму жилого приміщення недійсним.
В іншій частині це ж рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді
Курська А.Г. Павловська І.Г. Шестакова Н.В.