07.08.2013

Справа № 1кп-29

за 2013 рік

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2013 року місцевий Новоселицький районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого судді Ляху Г.О.

при секретарі Кіріл С.В.

з участю прокурора Романюка П.І.

захисника ОСОБА_1

потерпілого ОСОБА_2

представника потерпілого ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Новоселиця кримінальне провадження № 12013270120000069 за обвинуваченням ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і жителя АДРЕСА_1, громадянина України, українця, неодруженого, з вищою освітою, працюючого комплектувальником проводів ТзОВ «СЕ Борднетце-Україна», раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2013 року близько 10 години 40 хвилин ОСОБА_4 керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1 з двома пасажирами в салоні, та рухаючись по автодорозі Н-03 сполученням Стрій-Івано-Франківськ-Чернівці-Житомир, поза межами населеного пункту зі сторони м. Чернівці у напрямку м. Хотин, на 341 км + 100 м даної автодороги перед с. Динівці Новоселицького району Чернівецької області, в порушення п. 12.1 Правил дорожнього руху в Україні не вибрав безпечну швидкість руху, щоб постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, в результаті чого втратив контроль над керованістю автомобіля та допустив занос автомобіля на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_5. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир його автомобіля ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді перелому тазових кісток, гомілки, передпліччя, забою головного мозку важкого ступеня та травматичного шоку 3-го ступеня.

Обвинувачений винним себе визнав повністю і показав, що дійсно 08 лютого 2013 року рухався на власному автомобілі НОМЕР_1 з двома пасажирами в салоні, на автодорозі зі сторони м. Чернівці в напрямок м. Хотин. Не доїжджаючи до с. Динівці Новоселицького району він не врахував дорожню обстановку, швидкість руху автомобіля та не впорався із керуванням транспортного засобу, внаслідок чого допустив зіткнення із зустрічним автомобілем. В результаті пригоди пасажир його автомобіля ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких лікувався в медичних закладах. У вчиненому щиро розкаявся, завдану шкоду потерпілому відшкодував.

Крім визнання обвинуваченим своєї вини, його винність у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується показами свідків та письмовими доказами.

Так, свідок ОСОБА_6 показав суду, що 08 лютого 2013 року перебував як пасажир в автомобілі обвинуваченого, який рухався під керуванням останнього на автодорозі зі сторони м. Чернівці в напрямок м. Хотин. Погодні умови були несприятливими для руху автотранспорту. Не доїжджаючи до с. Динівці Новоселицького району обвинувачений не впорався із керуванням автомобіля та допустив зіткнення із зустрічним транспортним засобом, внаслідок чого інший пасажир автомобіля ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження.

Свідок ОСОБА_5 показав суду, що 08 лютого 2013 року рухався на автомобілі НОМЕР_2 на автодорозі зі сторони м. Хотин в напрямок м. Чернівці. На вулиці ішов сніг та погодні умови для руху транспорту були несприятливими. По зустрічній смузі в протилежному напрямку рухався автомобіль марки «ВАЗ-21150» під керуванням обвинуваченого. Не доїжджаючи до його автомобіля, обвинувачений не впорався із керуванням свого автомобіля та допустив занос автомобіля на смугу зустрічного руху, де відбулось зіткнення з його автомобілем.

З висновку судово-медичної експертизи № 29 екс-Н від 12 лютого 2013 року вбачається, що пасажир ОСОБА_2 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді перелому тазових кісток, гомілки, передпліччя, забою головного мозку важкого ступеня та травматичного шоку 3-го ступеня.

З висновку судової авто-технічної експертизи № 69-а від 15 лютого 2013 року вбачається, що у вказаній дорожньо-транспортній обстановці в діях водія ОСОБА_4 вбачається невідповідність вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху в Україні, недотримання яких, з технічної точки зору, перебуває в причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.

Враховуючи, що обвинувачений свою вину визнав повністю, суд з урахуванням думки учасників судового розгляду в порядку ст. 349 ч. 3 КПК України вважає недоцільним дослідження інших доказів про вищевказані обставини справи, оскільки такі обставини ніким не оспорюються.

Суд, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, вважає, що вина обвинуваченого у вчиненні ним 08 лютого 2013 року порушення п. 12.1 Правил дорожнього руху в Україні, що спричинило ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження повністю доведена та його дії правильно кваліфіковані органом досудового розслідування за ст. 286 ч.2 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

При вирішенні питання про призначення покарання суд відповідно до вимог ст. 65 КК України враховує ступень тяжкості вчиненого злочину, дані про винну особу, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Зокрема, суд враховує, що обвинувачений раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується по місцю проживання, вчинив кримінальне правопорушення у молодому віці, потерпілий не має до нього претензій, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, знаходиться на обліку у лікаря-нарколога з 2007 року з діагнозом психічний та поведінковий розлад внаслідок вживання алкоголю, гостра інтоксикація.

Щодо характеристики особи обвинуваченого, то відповідно до висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 282 від 14 червня 2013 року вбачається, що обвинувачений ОСОБА_4 на даний час ознак психічного захворювання не виявляє, може віддавати собі звіт у своїх діях та керувати ними. На період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, обвинувачений ОСОБА_4 ознак хронічного психічного захворювання та ознак будь-якого іншого тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності також не виявляв, міг віддавати собі звіт у своїх діях та керувати ними.

Суд визнає обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого добровільне відшкодування ним завданих злочином збитків та його щире каяття, яке виразилось у тому, що він повністю визнав свою вину та щиро жалкує про скоєння ним злочину, засуджує свою протиправну поведінку, відшкодував завдану шкоду та в процесі досудового та судового розгляду справи давав правдиві показання, які сприяли органам правосуддя встановити істину по справі.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Тяжкі наслідки завдані злочином у виді спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, суд не визнає обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого, оскільки вказані наслідки є кваліфікуючою ознакою складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Призначаючи міру покарання обвинуваченому, суд виходить з того, що у відповідності до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" при призначенні покарання за ст. 286 КК України суд має врахувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, особу винного, а також обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.

Приймаючи до уваги, що обвинувачений позитивно характеризується за місцем проживання, у вчиненому щиро розкаявся та раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, завдану шкоду добровільно відшкодував, потерпілий не має претензій до нього та просить не позбавляти його волі при призначенні кримінального покарання, суд вважає за доцільне призначити обвинуваченому міру покарання, необхідне і достатнє для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, у виді позбавлення волі із позбавленням права керування транспортними засобами та звільнити його від відбування основного покарання з випробуванням. Підстав для застосування вимог ст.69 КК України судом не встановлено.

Долю речових доказів слід вирішити в порядку ст. 100 КПК України, а наявні судові витрати по справі відповідно до ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого.

Керуючись ст.ст. 370,371,374 КПК України, суд,

ЗАСУДИВ:

Визнати винуватим ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік.

На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнити засудженого від відбування призначеного основного покарання, якщо він протягом одного року не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

Речові докази по справі: автомобіль НОМЕР_1 та автомобіль НОМЕР_2, які знаходяться на зберіганні на штраф майданчику ВДАЇ Новоселицького РВ УМВС України в Чернівецькій області, після вступу вироку в законну силу, повернути власникам.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь НДЄКЦ УМВС України в Чернівецькій області, р/р № 31256272210002 в УДК в Чернівецькій області МФО 856135 код 25575279, судові витрати за проведення судової авто-технічної експертизи по справі в розмірі 294 (двісті дев'яносто чотири) гривень.

На вирок може бути подана апеляція до апеляційного суду Чернівецької області протягом тридцяти днів через райсуд з моменту його проголошення.

Суддя: