КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2013 р. Справа№ 5011-41/15193-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Рєпіної Л.О.

Суліма В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Веничук Є.В., представник за довіреністю № б/н від

28.09.2012 року

від відповідача 1: Плотиця О.Я., представник за довіреністю № 050/05-4914

від 05.06.13

Чалий О.О., представник за довіреністю № 050/05-4914 від

30.05.13

Світличний О.П., посвідчення № 157

від відповідача 2: не з'явився

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2013 у справі № 5011-41/15193-2012 (головуючий суддя: Спичак О.М., судді: Котков О.В., Любченко М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія

"Ярус"

до 1. Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу

Київської міської ради (Київської міської державної

адміністрації)

2. Київської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Головне управління Державної казначейської служби України

у м. Києві

2. Комунальне підприємство "Київський метрополітен"

про визнання частково недійсним договору та стягнення

57 931 419,11 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія "Ярус" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання частково недійсним договору та стягнення 57 931 419,11 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2012 було порушено провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві і Комунальне підприємство "Київський метрополітен".

Ухвалою від 17.12.2012 судом було залучено до участі у справі іншого відповідача - Київську міську раду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2013 суд замінив відповідача 1 - Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) на Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2013 позов задоволено частково. Стягнуто з Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія "Ярус" 45 006 375,42 грн. основного боргу.

В решті позовних вимог до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відмовлено. В задоволені позовних вимог до Київської міської ради відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2013 скасувати та прийняти нове, яким в позові до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

У своїй апеляційній скарзі відповідач стверджує, що оскільки інвестиційний договір на даний час не розірваний, то він підлягає виконанню позивачем.

Крім того, апелянт вказує на те, що факт визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок не дає підстав застосовувати положення інвестиційного договору щодо настання строку повернення відповідачем 1 позивачу отриманих інвестицій.

Ухвалою від 15.07.2013 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 30.07.2013.

Представник позивача 24.07.2013 через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача 1, просив залишити її без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2013 у справі № 5011-41/15193-2012 - без змін.

Представники відповідача 2 та третіх осіб в судове засідання 30.07.2013 року не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

В судовому засіданні 30.07.2013 представником відповідача 1 було заявлено клопотання про відкладення слухання справи на іншу дати.

Порадившись на місці, заслухавши думку представників сторін, колегією суддів в задоволення даного клопотання було відмовлено у звязку із його безпідставністю та необґрунтованістю.

Згідно п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Колегія суддів виходить з того, що представники сторін мали можливість надати необхідні докази та сформулювати свою позицію відносно спору, поданих матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги та вирішення спору по суті. Неявка представників відповідача 2 та третіх осіб в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 30.07.2013 представники відповідача 1 вимоги апеляційної скарги підтримали, просили апеляційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2013 у справі № 5011-41/15193-2012 скасувати та прийняти нове, яким в позові до відповідача 1 відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів відповідача 1, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив суд апеляційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2013 - без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

31.10.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія "Ярус" (інвестор), Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (організатор конкурсу) та Комунальним підприємством "Київський метрополітен" (метрополітен) укладено Інвестиційний договір № 049-13/1/27 про інвестування будівництва накриття відкритої частини Святошино-Броварської лінії метрополітену між станціями "Чернігівська" та "Дарниця" з обладнанням пішохідними містками, створенням приміщень торгівельно-офісного та розважального призначень, паркінгу, супутньої інфраструктури на станціях метрополітену "Чернігівська", "Дарниця" та вздовж ділянки "Чернігівська" - "Дарниця" у Дніпровському районі м. Києва (надалі - інвестиційний договір).

Інвестиційний договір укладено за результатами інвестиційного конкурсу та на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 28 серпня 2007 № 1116 "Про затвердження результатів конкурсу із залучення інвесторів для будівництва накриття відкритої частини Святошино-Броварської лінії метрополітену між станціями "Чернігівська" та "Дарниця".

Відповідно до п. 1.1 інвестиційного договору, інвестор зобов'язується здійснити інвестування будівництва накриття відкритої частини Святошино-Броварської лінії метрополітену між станціями "Чернігівська" та "Дарниця" з обладнанням пішохідними містками, створенням приміщень торгівельно-офісного та розважального призначень, паркінгу, супутньої інфраструктури на станціях метрополітену "Чернігівська", "Дарниця" та вздовж ділянки "Чернігівська" - "Дарниця" у Дніпровському районі м. Києва за власні та/або залучені кошти відповідно до умов інвестиційного конкурсу, власних конкурсних пропозицій, умов цього договору та затвердженої у встановленому порядку проектно-кошторисної документації.

Умовами п. 1.2 інвестиційного договору передбачено, що загальна площа об'єкту інвестування - 99 650 кв.м., з якої об'єкти на які інвестор набуде право власності: об'єкти торгівлі - 26 000,00 кв.м., паркінг на 840 м/м - 26 000,00 кв.м., торгівельні приміщення - 25 000,00 кв.м., офісні приміщення - 22 500,00 кв.м., та об'єкти, що передаються та зараховуються до комунальної власності територіальної громади м. Києва: об'єкти (приміщення) служби метрополітену - 150 кв.м. У разі технічної необхідності збільшення до 500 кв.м. площі об'єктів (приміщень) служб метрополітену сторонами укладається додаткова угода.

Відповідно до п. 2.1 договору, загальна орієнтована вартість будівництва об'єкту інвестування - 663 509 554,00 грн. та фінансування інших робіт: прокладання інженерних мереж - 110 584 924,00 грн.

У п. 2.2 інвестиційного договору сторонами передбачено компенсація організатору конкурсу витрат, пов'язаних з підготовкою інвестиційного конкурсу, у розмірі 1 % (одного відсотку) від загальної орієнтованої вартості будівництва об'єкта інвестування, що становить суму 5 529 246,00 грн. без врахування ПДВ.

Згідно з п. 2.3 інвестиційного договору, кошти на створення соціальної та інженерно-транспортної структури м. Києва в розмірі 10 % від загальної орієнтованої вартості будівництва об'єкта інвестування, що становить суму у розмірі 55 292 462,00 грн. без врахування ПДВ, та додаткової пропозиції інвестора у розмірі 100 тис. грн. без врахування ПДВ.

Відповідно до п. 2.6.1 договору, компенсація організатору витрат пов'язаних з підготовкою інвестиційного конкурсу, у розмірі 1 % від загальної орієнтовної вартості будівництва об'єкта інвестування, що становить суму 5 529 246,00 грн., перераховується протягом десяти календарних днів з моменту укладення цього договору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у період з 09 листопада 2007 по 23 вересня 2008, відповідно до умов інвестиційного договору, позивач сплатив відповідачу 1 грошові кошти в загальній сумі 50 535 621,42 грн., з яких:

- кошти в сумі 5 529 246,00 грн., які є компенсацією організатору конкурсу витрат, пов'язаних з підготовкою інвестиційного конкурсу, сплачені відповідно до пункту 2.6.1., 2.2. інвестиційного договору;

- кошти в сумі 44 925 125,42грн., які є коштами на створення соціальної та інженерно- транспортної інфраструктури м. Києва, сплачені відповідно до пункту 2.3 та п.п. 2.6.2. інвестиційного договору (в редакції від 17.06.2009 згідно Додаткової угоди № 1);

- кошти в сумі 81 250,00 грн., які є додатковою пропозицією інвестора, сплачені відповідно до пункту 2.6.2. інвестиційного договору (в редакції від 17.06.2009 згідно Додаткової угоди № 1).

З метою виконання умов інвестиційного договору, 23.06.2009 між позивачем (орендар) та Київською міською радою (орендодавець) було укладено 11 договорів оренди земельних ділянок №№ 66-6-00517, 66-6-00518, 66-6-00519, 66-6-00520, 66-6-00521, 66-6-00522, 66-6-00523, 66-6-00524, 66-6-00525, 66-6-00526, 66-6-00527 (надалі - договори оренди).

Цільове призначення земельних ділянок визначене пунктами 2.1. договорів оренди - для будівництва, експлуатації та обслуговування накриття відкритої частини Святошинсько-Броварської лінії метро з обладнанням, пішохідними містками, створенням приміщень торговельно-офісного та розважального призначення, паркінгу, супутньої інфраструктури на просп. Броварському у Дніпровському районі м. Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2011 у справі № 57/325, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2012, визнано недійсними з моменту укладення всі договори оренди.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач стверджує, що відповідач зобов'язаний повернути йому грошові кошти в розмірі 45 006 375,42 грн., з яких: 44 925 125,42 грн. - сплачені позивачем кошти на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва; 81 250,00 грн. - сплачені позивачем кошти за додатковою пропозицією інвестора, з огляду на наступне.

Позивач посилається на те, що пунктом 4.2.6. інвестиційного договору (в редакції від 17.06.2009 згідно Додаткової угоди № 1) встановлено, що у випадку, якщо до 29 серпня 2009 з позивачем не буде укладено договорів оренди земельних ділянок, необхідних для будівництва об'єкту інвестування (передбаченого Інвестиційним договором) сторони мають визначити умови подальшого виконання Інвестиційного договору або його розірвання.

Якщо до 01.10.2009 сторонами не буде досягнуто узгодженого письмового рішення щодо подальшого виконання інвестиційного договору або його розірвання, інвестор за інвестиційним договором має право вимагати від організатора повернення сум, сплачених відповідно до п. 2.3. (кошти на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва та кошти за додатковою пропозицією Інвестора), які організатор має повернути позивачу протягом тридцяти календарних днів з моменту отримання письмової вимоги про повернення коштів. Поверненню інвестору підлягають суми, фактично сплачені на момент отримання організатором письмової вимоги про повернення коштів.

За таких обставин, оскільки договори оренди земельних ділянок, які були укладені між позивачем і Київською міською радою, згідно рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2011 у справі № 57/325, яке набрало сили 02.02.2012, визнані недійсними з дати їх укладання, то за твердженнями позивача, є підстави для застосування сторонами положень пункту 4.2.6. інвестиційного договору щодо повернення позивачу сплачених відповідачеві коштів на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва та коштів за додатковою пропозицією інвестора у загальній сумі 45 006 125,42 грн.

Крім того, позивач вважає, що пункти 2.2., 2.6.1. та 4.1.4 інвестиційного договору містять ознаки прихованого правочину, а сплачені позивачем грошові кошти в сумі 5 529 246,00 грн. в якості компенсації відповідачу-1 (організатору конкурсу) витрат, пов'язаних з підготовкою інвестиційного конкурсу, за своєю правовою природою є коштами на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, а отже підлягають поверненню відповідно до п. 4.2.6. Інвестиційного договору (в редакції від 17.06.2009 згідно Додаткової угоди № 1).

Також позивач просить суд з відповідача 2 стягнути 7 395 797,69 грн. збитків, які виникли у зв'язку з тим, що договори оренди у судовому порядку були визнані недійсними, а орендна плата сплачена позивачем у період з 24.06.2009 до 31.12.2011 у розмірі 7 395 797,69 грн. є збитками, оскільки позивач не приступив до користування та забудови зазначених земельних ділянок.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Умовами п. 4.2.6. інвестиційного договору (в редакції від 17.062009 згідно Додаткової угоди № 1) встановлено, що у випадку, якщо до 29.08.2009 з позивачем не буде укладено договорів оренди земельних ділянок, необхідних для будівництва об'єкту інвестування (передбаченого Інвестиційним договором) сторони мають визначити умови подальшого виконання Інвестиційного договору або його розірвання.

Якщо до 01.10.2009 сторонами не буде досягнуто узгодженого письмового рішення щодо подальшого виконання інвестиційного договору або його розірвання, інвестор за інвестиційним договором має право вимагати від організатора повернення сум, сплачених відповідно до п. 2.3. (кошти на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва та кошти за додатковою пропозицією Інвестора), які організатор має повернути позивачу протягом тридцяти календарних днів з моменту отримання письмової вимоги про повернення коштів. Поверненню інвестору підлягають суми, фактично сплачені на момент отримання організатором письмової вимоги про повернення коштів.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про основи містобудування" (в редакції чинній станом на дату укладання інвестиційного договору і Додаткової угоди № 1) забудова земельних ділянок здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Згідно із ст. 29 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції чинній станом на дату укладання інвестиційного договору і Додаткової угоди № 1) документом, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт є дозвіл на виконання будівельних робіт.

Одним із обов'язкових документів на підставі яких видається дозвіл на виконання будівельних робіт є документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Таким чином, вірним є висновок місцевого господарського суду, що виконання предмету інвестиційного договору та інших договірних зобов'язань інвестувати будівництво об'єкту, виконувати функції замовника капітального будівництва об'єкту, розпочати будівництво об'єкту, тощо є неможливим без набуття позивачем права користування земельними ділянками, тобто без укладання з позивачем договору/договорів оренди земельних ділянок, необхідних для будівництва об'єкту.

Як зазначалося вище, договори оренди земельних ділянок, які були укладені між позивачем і Київською міською радою, визнані недійсними з дати їх укладання згідно рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2011 у справі № 57/325, яке набрало законної сили 02.02.2012.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок з моменту їх укладання, є підставою для застосування сторонами положень пункту 4.2.6. інвестиційного договору.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається із матеріалів справи 01.08.2012 позивачем на адресу відповідача 1 було направлено вимогу про повернення грошових коштів сплачених на виконання умов інвестиційного договору.

Зазначена вимога отримана відповідачем 1 06.08.2012 (вих. лист № 01/08 від 01.08.2012), проте останній у строки встановлені в п. 4.2.6 інвестиційного договору грошові кошти не повернув.

З огляду на наведене, вірним є висновок місцевого господарського суду, що сума у розмірі 45 006 375,42 грн., з яких 44 925 125, 42 грн. - кошти на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, сплачені відповідно до п. 2.3 інвестиційного договору та п.п. 2.6.2 інвестиційного договору (в редакції від 17.06.2009 згідно Додаткової угоди № 1) та 81 250,00 грн. - кошти, які є додатковою пропозицією інвестора, сплачені відповідно до п. 2.6.2 інвестиційного договору (в редакції від 17.06.2009 згідно додаткової угоди № 1) підлягає до стягнення з відповідача 1 на користь позивача.

Стосовно позовних вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 5 529 246,00 грн., які сплачені позивачем в якості компенсації відповідачу 1 витрат, пов'язаних з підготовкою інвестиційного конкурсу, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Частиною 2 даної статті визначено, що якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Тобто, удаваний правочин має місце при умислі обох сторін на його укладення.

Умовами п. 2.2 інвестиційного договору встановлено, що компенсація організатору конкурсу витрат, пов'язаних з підготовкою інвестиційного конкурсу, у розмірі 1 % від загальної орієнтовної вартості будівництва об'єкта інвестування, становить суму 5 529 246,00 грн.

Згідно з п. 2.6.1 інвестиційного договору, компенсація організатору витрат пов'язаних з підготовкою інвестиційного конкурсу, у розмірі 1 % від загальної орієнтовної вартості будівництва об'єкта інвестування, що становить суму 5 529 246,00 грн., перераховується протягом десяти календарних днів з моменту укладення цього договору.

Разом з тим, аналізуючи вищезазначені умови договору та враховуючи обґрунтування позовних вимог, на які посилається позивач в своїй позовній заяві, позивачем не доведено, а судом не встановлено всіх необхідних елементів для визнання зазначених пунктів договору удаваними.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного та обгрунтованого висновку, що п.п. 2.2, 2.6.1 та 4.1.4 інвестиційного договору відповідають вимогам чинного законодавства і не містять ознак, передбачених ч. 1 ст. 235 ЦК України, яка визначає удаваний правочин як такий, що вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Таким чином, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду, що при вирішенні питання про повернення коштів у сумі 5 529 246,00 грн., сплачених відповідно до п.п. 2.6.1, 2.2 та 4.1.4 інвестиційного договору на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, підстави застосовувати п. 4.2.6 інвестиційного договору відсутні, а відтак в цій частині в позові слід відмовити.

Також позивач просить суд стягнути з Київської міської ради 7 395 797,69 грн. збитків, понесених позивачем у вигляді сплаченої орендної плати за договорами оренди земельних ділянок, які в подальшому були визнані недійсними в судовому порядку.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Разом з тим статтею 21 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Враховуючи умови вищезазначеної норми права, позивач у будь-якому випадку зобов'язаний був сплатити орендну плату за період користування земельними ділянками для побудови об'єкту інвестування.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.

Відповідальність особи у вигляді обов'язку відшкодувати завдані збитки наступає за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад правопорушення, а саме: наявність збитків, протиправної поведінки, причинного зв'язку між поведінкою і збитками, вини.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що витрати у розмірі 7 395 797,69 грн. понесені позивачем у вигляді сплаченої орендної плати за договорами оренди земельних ділянок не є збитками, так як відсутні необхідні елементи для застосування такого виду відповідальності як відшкодування збитків в силу вимог статті 21 Закону України "Про оренду землі", а відтак позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2 на користь позивача 7 395 797,69 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає ухвалу суду по даній справі обґрунтованою та такою, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для її скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга відповідача 1 є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2013 року по справі № 5011-41/15193-2012 залишити без змін.

Матеріали справи № 5011-41/15193-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Тарасенко К.В.

Судді Рєпіна Л.О.

Сулім В.В.