Справа № 684

2008рік

Категорія 2

 

 

 

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

08 вересня 2008 року Балаклавський суд міста Севастополя у складі:

головуючого - судді Ліморенко І.І.

при секретарі - Степановій Ю.Ю.

за участю: представника позивача - ОСОБА_1.

представника відповідачів - ОСОБА_2

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_3до ОСОБА_4,  ОСОБА_5про визнання недійсним договору дарування квартири,  визнання за ОСОБА_5права користування цією квартирою, з визначенням частки в майні, що набуто під час сумісного проживання у зареєстрованому шлюбі,

В С Т А Н О В И В :

 

ОСОБА_3звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5про визнання недійсним договору дарування квартириАДРЕСА_1, укладеного 28.11. 2006 року між ОСОБА_4та ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1302  та про визнання права користування цією квартирою, з визначенням частки в майні, що набуто під час проживання у зареєстрованому шлюбі.

 

Вимоги позову щодо визнання недійсним договору дарування  мотивовані тим, що позивач ОСОБА_3з 10.11. 1974 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, шлюб з яким не розірвано. У 2003 році ОСОБА_4приватизував квартиру АДРЕСА_1, а 28 .11. 2006 року між ОСОБА_4та ОСОБА_5 укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_4 обдарував ОСОБА_5 спірною квартирою. Оскільки сторони в справі перебували у шлюбі, то спірна приватизована квартира, як на думку позивача, є їх загальною сумісною власністю і ОСОБА_4. не мав  самостійно, без згоди подружжя, розпоряджатися квартирою.

 Відповідачі проти задоволення позову заперечують, мотивуючи їх тим, що спірна квартира, отримана у власність в порядку приватизації державного житлового фонду та не є  сумісною власністю подружжя. Крім того, відповідачі зазначають, що квартиру приватизовано під час  фактичного  припинення шлюбу.

Вимоги щодо визнання права користування спірною квартирою  позивач обґрунтовує тим, що ніколи не втрачала право на її користування. Що стосується вимоги про зняття з реєстрації по спірній адресі, позивач зазначає, що отримала іншу квартиру не для себе особисто, а в якості додаткової житлової площі на сім'ю, і обидві квартири слід розглядати як єдину квартиру. Відповідачі проти заявлених позовних вимог заперечують. На підтвердження своїх заперечень, відповідачі посилаються не те, що квартиру АДРЕСА_2 було надано саме позивачці. Саме з метою заселення в цю квартиру позивачка знялась з реєстрації по квартиріАДРЕСА_1 та зареєструвалась в квартиру АДРЕСА_2. Згодом позивачка приватизувала цю кімнату та розпорядилась нею  на свій розсуд.

Вислухавши пояснення ОСОБА_3. та її представника, представника ОСОБА_4. та ОСОБА_5., дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

 

Як встановлено судом 10.11.1974 року в місті Єлгава Латвійської Республіки зареєстровано шлюб між ОСОБА_5та ОСОБА_4. До цього часу шлюб між подружжям не розірвано.

19 серпня 2003 року ОСОБА_4. отримав у власність квартиру АДРЕСА_1 шляхом приватизації в порядку, встановленому законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», про що Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації на підставі розпорядження №828/36 від 19.08.2003 року було видано свідоцтво про право власності на житло. 

 Відповідно до загального правила статті 22 Кодексу про шлюб і сім'ю України майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їх загальною спільною власністю.

Суд вважає, що спірну квартиру не можна вважати спільною  сумісною власністю подружжя, набутою у розумінні статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю за час шлюбу, оскільки правовий режим цієї квартири визначений у відповідності до закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», тобто у ході приватизації, як процесу передачі державного майна у власність громадян, які використовують його на умовах найму.

Крім того, згідно ст. 24 Кодексу про шлюб і сім'ю України майно, отримане в дарунок одним з подружжя під час шлюбу, є його особистою власністю. Згідно ст. 243 Цивільного кодексу України, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, за договором  дарування одна сторона безоплатно передає іншій стороні майно у власність. Відповідно до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"   приватизація державного житлового фонду це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах і однокімнатних будинках на користь громадян. Відповідно до статей 3, 6 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація здійснюється безкоштовно.

Таким чином, приватизація державного житлового фонду  - це безкоштовна передача квартир (будинків), кімнат у квартирах і однокімнатних будинках на користь громадян.  Отже, приватизація, будучи безкоштовною передачею  майна у власність громадян, є різновидом договору даруванням. Як наслідок зі сказаного, приватизована квартира належить на праві приватної власності особі, що її приватизувала і не є сумісною власністю подружжя.

В пункті 5 Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року "Про судову практику по справах у позовах про захист права приватної власності", де сказано, що загальною спільною власністю чоловіків є будинок (квартира), кімнати в квартирах і одноквартирних будинках, передані при приватизації з державного житлового фонду по письмовій згоді членів родини наймача в їх загальну спільну власність.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст. 22, 24 Кодексу про шлюб та сім'ю, ст.ст. 1, 3, 6 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", приватизована квартира є роздільною власністю подружжя, а не сумісною. Отже позовні вимоги позивача щодо визнання недійсним договору дарування спірною квартири, укладеного 28 листопада 2006 року між ОСОБА_4та ОСОБА_5, задоволенню не підлягають. 

В матеріалах справи знаходиться рішення Балаклавського районного суду від 27.03.2007 року, за позовом ОСОБА_3. до ОСОБА_4. про стягнення аліментів.  Рішенням суду (суддя Шашкіна В.А.) позовні вимоги задоволені, з ОСОБА_4. на користь ОСОБА_3. стягнені аліменти в розмірі 180,00 грн на місяць. Це рішення оскаржене не було і набуло законної сили  09.04.2007 року. Зазначеним рішенням суду було встановлено факт, що з 2003 року сторони разом не проживають, загального господарства не ведуть, шлюбні відносини не підтримують, тобто  не є однією родиною. Відповідно до статті 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, установлені судовим рішенням у цивільній, господарській чи адміністративній справі, що набрало законної сили, не доводяться при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті ж самі особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини. Отже, той факт, що з 2003 року ОСОБА_3. і ОСОБА_4. разом не мешкали, загального господарства не вели, шлюбні відносини не підтримували, тобто не були однією родиною, установлений рішенням суду, що набрало силу, і на підставі статті 61 Цивільного процесуального кодексу України має преюдиціальне значення ї не підлягає доказуванню.

В матеріалах справи також міститься позовна заява від 11.06. 2007 року, підписана ОСОБА_3., з якою ОСОБА_3.  звернулась до ОСОБА_4 з позовом про розділ спільно нажитого майна. В цій позовній заяві позивач також вказує, що "з 2003 року ми з ОСОБА_4. проживаємо роздільно, тому що наші сімейні стосунки не склалися".

 

Наведені докази спростовують доводи позивача про те, що шлюбно-сімейні стосунки між ОСОБА_3. і ОСОБА_4. існували в період приватизації квартири АДРЕСА_1 .

Отже, на підставі наведених доказів суд дійшов висновку про відсутність шлюбних стосунків між ОСОБА_3. та ОСОБА_4. з 2003 року.

 Відповідно до  частини 3 статті 28 Кодексу про шлюб і родину України суд може визнати майно, нажите кожним з подружжя під час їхнього роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що квартиру АДРЕСА_1 в місті Севастополі приватизована ОСОБА_4. в той період, коли шлюбні стосунки між подружжям були фактично припинені, і на підставі частини 3 статті 28 КпШС України приватизована квартира була особистою власністю ОСОБА_4.

Таким чином підстав до признання договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 28.11. 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1302   недійсним,  у суду не має.

Заявляючи вимогу про визнання права користування спірним житловим приміщенням, позивач затверджує, що зберегла право користування квартирою АДРЕСА_1, оскільки шлюбно-сімейні відносини існували в той період.

На а.с. 13 знаходиться рішення Виконавчого комітету Інкерманської міської ради депутатів №04/26 від 24.04.2003 року «Про надання звільненої житлової площі». Відповідно до пункту 2 цього рішення ОСОБА_3. надано ізольовану однокімнатну упоряджену житлову квартируАДРЕСА_2 на склад сім'ї  з однієї людини.

Отже суд, вивчивши зазначений документ, дійшов висновку, що немає підстав вважати, що надане позивачу житло і квартираАДРЕСА_1 є однією квартирою. Також не знайшло свого підтвердження твердження позивача про те, що квартира надавалась в тому числі на ОСОБА_4.

Як випливає з матеріалів справи 24.04.2003 року ОСОБА_3. надане житло на родину з однієї людини: квартира АДРЕСА_2 (а\с 13), а з 2003 року ОСОБА_3. не проживала в квартирі АДРЕСА_1 в зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, а переїхала в квартиру АДРЕСА_2 . 06.05.2003 року ОСОБА_3. знялася з реєстраційного обліку по квартирі АДРЕСА_1 і встала на реєстраційний облік по новій адресі, що підтверджується а довідка №2010 від 08.07.2003 року (а.с. 15), виданою КП «Житлосервіс №14» 

Відповідно до статті 107 Житлового кодексу України у випадку вибуття члена родини на постійне проживання в інший населений чи пункт в інше житлове приміщення в тім же населеному пункті договір наймання житлового приміщення вважається розірваним із дня вибуття.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_3. втратила право користування квартирою АДРЕСА_1  на підставі статті 107 Житлового кодексу України в зв'язку розірванням договору наймання через вибуття в інше житлове приміщення і немає підстав для задоволення позовних вимог про визнання права користування квартирою АДРЕСА_1 .

 

На підставі вище викладеного керуючись ст.ст. 209, 213-215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 22, 24 СК України, ст. 1, 3, 6 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 107 ЖК України, 

В И Р І Ш И В :

 

Позовні вимоги ОСОБА_3до ОСОБА_4 і ОСОБА_5про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного 28 листопада 2006 року між ОСОБА_4та ОСОБА_5, та про визнання за ОСОБА_3 права користування квартирою АДРЕСА_1 з визначенням частки в майні, що набуто за час проживання у зареєстрованому шлюбі, залишити без задоволення.

 

СУДДЯ: