АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 1614/1249/12
Номер провадження 22-ц/786/2788/2013 Головуючий у 1-й інстанції Кузнецов А.В.
Доповідач Обідіна О. І.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2013 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого судді : Обідіної О.І.
Суддів : Бутенко С.Б., Прядкіної О.В.
При секретарі : Цилюрик М.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 червня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Білецьківської сільської ради, треті особи: КП Кременчуцьке МБТІ, інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Полтавській області, ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,
В С Т А Н О В И Л А :
У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом.
В обґрунтування посилалась на те, що за час шлюбу з відповідачем ними спільно побудовано житловий будинок з господарськими будівлями та придбано автомобіль ВАЗ 21103, д.н.з. НОМЕР_1, які є об'єктами спільної власності подружжя, проте між ними не досягнуто згоди щодо поділу майна та введення в експлуатацію житлового будинку.
Неодноразового уточнюючи заявлені вимоги, остаточно просила визнати за нею право власності на ? частину спірного домоволодіння в АДРЕСА_1 та ? частину автомобіля ВАЗ, скасувати рішення Білецьківської сільської ради №8 від 23 січня 1998 року, яким було передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,23 га в АДРЕСА_1, встановити порядок користування спірною земельною ділянкою, виділивши їй 1200 кв.м. позначених на плані жовтим кольором та 1200 кв.м. виділивши відповідачу позначені на плані земельним кольором, стягнути судові витрати.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 червня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення її позову в повному обсязі.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про її часткове задоволення.
Згідно п.2 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, згідно рішення №70 Білецьківської сільської ради від 16 жовтня 1992 року виділено ОСОБА_2 земельну ділянку в с. Білецьківка для будівництва житлового будинку з господарськими приміщеннями , а 22 січня 1993 року надано дозвіл на будівництво.
Рішенням Білецьківської сільської ради №8 від 23 січня 1998 року ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0, 23 га.
З 5 березня 1994 року по 4 лютого 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі.
Згідно технічного паспорту на житловий будинок на земельній ділянці по АДРЕСА_1 побудовані - житловий будинок, погріб під частиною будівлі, прибудова, сарай-гараж-літня кухня, погріб під частиною будівлі, убиральня, сарай, огорожа №1-5, колодязі.
Вказані об'єкти будівництва в експлуатацію в передбаченому законом порядку не введені та не зареєстровані, а також не видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частину будинку, місцевий суд виходив із норм ч. 2 ст. 331 ЦК України, відповідно до якої право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Враховуючи той факт, що жилий будинок з господарськими приміщеннями в експлуатацію не введений та не пройшов державну реєстрацію, правових підстав для визнання права власності як на будинок в цілому так і на ? частину не має.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду щодо відмови в задоволенні вимоги про скасування рішення Білецьківської сільської ради, яким ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,23 га.
Вказана ділянка надавалася ОСОБА_2 згідно рішення сільської ради від 16 жовтня 1992 року, тобто в той час коли особа не перебувала в шлюбі. Статтею 116 ЗК України визначені підстави набуття права на землю. Відповідач, скориставшись своїм правом на приватизацію земельної ділянки, подав заяву до сільської ради, яка своїм рішенням №8 від 23 січня 1998 року передала ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку площею 0, 23 га., що відповідає вимогам діючого на той час законодавства.
Реалізувавши своє індивідуальне право на приватизацію земельної ділянки, відповідач не порушив права та інтереси позивача як подружжя, у зв'язку з чим останні судовому захисту не підлягають.
Між тим, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні вимоги про визнання спірного автомобіля ВАЗ 21103, д.н.з. НОМЕР_1, оскільки рішення в цій частині постановлене з порушенням норм матеріального права та ґрунтується на не належних доказах.
Так, статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, а відтак - є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначений автомобіль був придбаний в 2005 році, тобто під час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, що свідчить про його статус як спільного сумісного майна подружжя, частки яких є рівними в разі його поділу.
Проте, при вирішенні справи зазначені норми матеріального права судом не були застосовані до спірних правовідносин, натомість суд прийняв до уваги в якості доказу пояснення самого відповідача про те, що він придбав в грудні 2005 року спірний автомобіль за власні кошти, отримані ним у зв'язку з відчуженням спадщини, про що останнім була надана розписка.
Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 в якості свідка судом не допитувався, відповідно до присяги не приводився, а надана ним розписка не є тим належним та допустимим доказом, який би виключав спірний автомобіль з об'єкта права спільної сумісної власності подружжя.
Враховуючи, що Сімейним Кодексом України закріплено правовий режим придбаного в шлюбі майна, як спільного сумісного майна подружжя, право кожного з подружжя на визнання майна його особистою власністю підлягає доведенню шляхом пред'явлення відповідного позову в порядку ст. 57 СК України.
Проте, відповідачем такий позов не пред'являвся.
Зазначене свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні вимоги про визнання спірного автомобіля спільним майном подружжя, а відтак визнання за позивачем, як за дружиною, права на його ? частину.
Одночасно, колегія суддів, керуючись принципом диспозитивності цивільного процесу, звертає увагу на те, що позивачем ОСОБА_1 не заявлено відповідної вимоги про стягнення на її користь грошової компенсації на належну їй ? частину автомобіля, що виключає вирішення судом такого питання.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, твердження про те, що земельна ділянка є також об'єктом спільної сумісної власності подружжя, не заслуговує на увагу та суперечить положенням п. 5 ст. 57 СК України, якими встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
За вказаних обставин рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог про визнання права власності на ? частину автомобіля підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення позову.
Відповідно до задоволених позовних вимог підлягають стягненню з відповідача понесені позивачем судові витрати.
Керуючись ст.ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.п.3,4 ч.1 ст. 309, 314, 316, 319 ЦПК України колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 червня 2013 року в частині відмови в задоволенні вимог про визнання права власності на ? частину автомобіля скасувати та ухвалити нове.
Визнати за ОСОБА_1 як за подружжям право власності на ? частину автомобіля ВАЗ 21103 д.н.з. НОМЕР_1.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 200 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 500 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді:
З оригіналом згідно.