Справа № 1203/7119/2012

Провадження № 22ц/782/1844/13

РІШЕННЯ

іменем України

04 липня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі

головуючого - судді Авалян Н.М.

суддів - Максюти І.О., Назарової М.В.

при секретарі - Борзило О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Артемівського районного суду міста Луганська від 02 квітня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи - орган опіки і піклування Валуйської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області, Служба у справах дітей Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, - про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,-

ВСТАНОВИЛА :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом 16 серпня 2012 року, в обґрунтування якого зазначив, що він перебував з відповідачкою в зареєстрованому шлюбі, від якого сторони мають дитину ОСОБА_3, 2011 року народження. За час спільного проживання відповідачка неодноразово без попередження на тривалий час уходила з дому, зловживала спиртними напоями, що приводило до частих сварок. На думку позивача, відповідачка не приділяла дитині належної уваги, грубо відносилась як до позивача, так і до дитини, часто залишала дитину без нагляду, соціальну допомогу на дитину витрачала на власні потреби. В лютому 2012 року відповідачка залишили сім'ю та переїхала з с.Валуйське Станично-Луганського району Луганської області, де вони спільно проживали, до м.Луганська, де проживає у своєї тітки. Дитина залишилась з позивачем. Позивачка життям дитини не цікавиться, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, не піклується про фізичний розвиток дитини, не забезпечує дитину матеріально. Піклування про дитину здійснює позивач та його мати. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд позбавити відповідачку батьківських прав та стягнути з неї аліменти на утримання дитини в розмірі ? частки заробітку (доходу) щомісячно.

Відповідачка проти позову заперечувала, посилаючись на те, що під час спільного проживання з позивачем з 2008 року в них постійно виникали сварки, позивач допускав по відношенню до неї фізичне насильство, а після реєстрації шлюбу та народження дитини їх стосунки вкрай погіршились. Позивач не бажав працювати та забезпечувати сім'ю, дорікав їй, що позичив багато грошей на період її знаходження в пологовому будинку та вимагав, щоб вона віддала йому отриману соціальну допомогу на дитину для погашення боргів. Після чергової сварки в лютому 2012 року вона забрала свої речі та дитину та переїхала в м.Луганськ, де зняла квартиру, а потім перейшла проживати до своєї тітки, яка стала вмовляти її примиритись з чоловіком. За посередництвом тітки чоловік разом зі своїми родичами приїхали в м.Луганськ, після чого вони всі разом поїхали в село, однак по дорозі позивач виштовхав її з машини та викинув з машини її речі, забравши дитину. З березня 2012 року вона бачила дитину тільки один раз, коли в липні 2012 року позивач дозволив їй це зробити під його особистим наглядом На її неодноразові звернення до позивача надати їй можливість спілкуватись з дитиною, позивач їй категорично в цьому відмовляє. З цього приводу вона зверталась до міліції, але їй там відповіли, що не вправі втручатись, оскільки дитина знаходиться у батька, тому спір про дитину необхідно вирішувати в судовому порядку.

Рішенням Артемівського районного суду міста Луганська від 02 квітня 2013 року в задоволенні позову було відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, неправильною оцінкою доказів та неправильним встановленням обставин, що мають значення для справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суду першої інстанції.

Відповідно до п.п.1,2,3 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити рішення його без змін, скасувати рішення і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог або змінити рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.309 ЦПК України підставами для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене у справі судове рішення зазначеним вимогам закону в повному обсязі не відповідає.

Матеріалами справи підтверджено та визнається сторонами, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 05 вересня 2010 року. Вони є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області від 13 грудня 2012 року шлюб сторін розірвано. Сторони спільно проживали однією сім'єю разом з дитиною за адресою: АДРЕСА_1. В лютому 2012 року відповідачка, забравши дитину переїхала в м.Луганськ. З березня 2012 року дитина сторін проживає з позивачем, який забрав дитину проти волі відповідачки.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині позбавлення відповідачки батьківських прав, суд першої інстанції, застосувавши до правовідносин сторін правила ст.164 СК України виходив з того, що в судовому засіданні не було встановлено фактів умисного ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків. А встановлено лише те, що між позивачем та відповідачкою склались вкрай неприязнені стосунки, які набули статусу конфліктних. Обставин, які могли би бути підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав в судовому засіданні встановлено не було. Відповідачка позитивно характеризується. Вживала заходів для спілкування з дитиною, бажає нею опікуватись. На підставі сукупності наданих сторонами доказів суд прийшов до висновку, про те, що відсутні передбачені законом достатні підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду, оскільки вони повністю відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.

Частиною 1 ст.141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Батьки можуть бути позбавлені батьківських прав щодо дитини тільки з підстав, передбачених ч.1 ст.164 СК України, якщо вони:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно п.15,16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Таким чином, відповідно до закону та з урахуванням обставин справи, суд дійшов правильного висновку про те, що відповідачка не може бути позбавлена батьківських прав, оскільки в судовому засіданні не було встановлено фактів свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов'язками, оскільки ухилення від виконання юридичного обов'язку є актом свідомої поведінки.

Таке рішення суду, на думку колегії, цілком відповідає інтересам малолітньої дитини сторін, яка має право на спілкування не тільки з батьком, але й з матір'ю, і не може бути позбавлена цього права тільки тому, що спільне проживання обох батьків з дитиною є неможливим. Крім того, такий висновок суду ґрунтується на нормах українського законодавства та нормах міжнародного права.

У відповідності зі ст.15 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402-III дитина, що проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримку з ними регулярних особистих відносин і прямих контактів.

У відповідності зі ст.153 СК України мати, батько й дитина мають право на безперешкодне спілкування.

У відповідності зі ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Декларацією про права дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Тобто для позбавлення батьківських прав матері відносно її малолітньої дитини мають бути наявними виняткові ситуації, яких не було встановлено судом під час розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції при вирішенні справи в частині позбавлення батьківських прав згідно вимог ст.ст. 212, 213 ЦПК України вірно було встановлено обставини справи; повно, всебічно та об'єктивно досліджені представлені сторонами докази; і на підставі вказаного, з додержанням процесуальних норм, вірно встановлено правовідносини, що склалися між сторонами; правильно застосовані до правовідносин сторін норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки зводяться до переоцінки доказів та висновків суду по їх оцінці.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не був прийнятий до уваги висновок органу опіки та піклування, також не заслуговує на увагу, оскільки відповідно до ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Оцінивши в сукупності всі представлені докази, суд першої інстанції навів мотиви, за яких він не погоджується з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав.

У зв'язку з вищевикладеним підстав для скасування рішення суду в зазначеній частині колегія суддів не вбачає.

Відмовляючи в задоволенні позову в зазначеній частині, суд першої інстанції виходив з того, що ця вимога є похідної від вимоги про позбавлення батьківських прав.

Проте, з таким висновком погодитись не можна, оскільки він не відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального права, виходячи з наступного.

Правова природа аліментів у розумінні глави 15 СК України є такою, що, з одного боку, вони є правом, а з іншого - обов'язком, і надаються тим із батьків, хто проживає окремо від дитини, на її утримання тому з батьків, з ким проживає дитина.

Відповідно до роз'яснень, наданих в п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає вправі звернутись до суду з відповідним позовом.

Судом було встановлено, що дитина сторін проживає з позивачем. Відповідачка проживає окремо. Спір щодо місця проживання дитини сторонами у встановленому законом порядку не вирішений.

За таких обставин відповідно до закону підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача аліменти на утримання дитини від дня пред'явлення позову до повноліття дитини в заявленому позивачем розмірі, який не суперечить законодавству та відповідає інтересам дитини і платника аліментів, з урахуванням вимог ч.2 ст.182 СК України, відповідно до якої розмір аліментів на дитину за жодних обставин не може бути меншим за неоподаткований мінімум доходів громадян.

Згідно з ч.1 ст.191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.

У зв'язку з вищевикладеним рішення суду першої інстанції в зазначеній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову з вказаних вище підстав.

У зв'язку з частковим задоволенням позову відповідно до ст.88 ЦПК України підлягає також стягненню з відповідачки на користь держави судовий збір в розмірі 229,40 грн.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.4, 313-317, 319, 323-325, 327 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Артемівського районного суду міста Луганська від 02 квітня 2013 року змінити.

Скасувати в частині відмови в задоволені позову про стягнення аліментів та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі ? частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 16 серпня 2012 року (з дня пред'явлення позову), до повноліття дитини.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 229 гривень 40 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення апеляційного суду може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції - Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя:

Судді: