НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-235/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.06.2013 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Дубовенко І.Г.,

при секретареві - Власко Н.В.,

за участю представника позивача за первісним позовом - Шкваря Л.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2, в якому просили звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності гр. ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу за кредитним договором в сумі 148264,84 доларів США.

В обґрунтування позову зазначили, що 05.12.2007 року між ЗАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № DNU0GА08441560 від 05.12.2007 року, за умовами якого банком було надано ОСОБА_2 кредитні кошти в розмірі 99000 доларів США зі сплатою відсотків в розмірі 11,04 % на рік з кінцевим терміном повернення 05.12.2023 року. Також в цей день між тими ж сторонами в забезпечення виконання зобов'язань був укладений іпотечний договір № DNU0GА08441560 від 05.12.2007 року, згідно якого ОСОБА_2 передала в іпотеку будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_2 її зобов'язання своєчасно та в повному обсязі не виконуються, у зв'язку з чим виникла заборгованість. Враховуючи, що в разі невиконання ОСОБА_2 взяти х на себе зобов'язань по кредитному договору банк має право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, а також те, що в забезпечення зобов'язань переданий зазначений будинок, просять звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності гр.. ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу за кредитним договором в сумі 148264,84 доларів США, з яких: 97451,45 доларів США - сума заборгованості за тілом кредиту; 24916,57 доларів США - сума заборгованості за відсотками; 4158 доларів США заборгованість по комісії; 14648,88 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 31,49 доларів США штрафні санкції - фіксована частина, 7058,45 доларів США штрафні санкції - відсоткова складова від суми заборгованості; шляхом реалізації з прилюдних торгів, зазначивши спосіб реалізації предмета іпотеки, шляхом проведення публічних торгів з продажу вищезазначеного предмета іпотеки.

В судовому засіданні представник позивача в повному обсязі підтримала позовні вимоги та, посилаючись на ті ж підстави, просила суд задовольнити їх в повному обсязі. Також пояснила, що відсоткова ставка дійсно була піднята банком згідно п. 2.3.1 кредитного договору, ОСОБА_2 після підняття ставки сплачувала платежі, тому вважають її заперечення в частині необґрунтованих

вимог тому, як була піднята відсоткова ставка - необґрунтованими. Крім того зазначила, що ОСОБА_2 було запропоновано провести реструктуризацію погашення заборгованості, однак остання відмовилася.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнала в повному обсязі та посилалася на те, що банк не мав права видавати їй кредитні кошти в валюті; окрім того, банк в односторонньому порядку змінив відсоткову ставку, в той час, як відповідно до додатку 1 до договору зазначена річна процентна ставка - фіксована, а умови договору вона не читала, тому як вважала, що інформація яка міститься в додатку - повна. Вона дійсно отримувала зазначені в договорі кредитні кошти, а тому не заперечує їх повернути банку однак в гривневому еквіваленті на час отримання кредитку без відсотків та інших платежів, тому як кредитний договір є недійсним. В задоволенні позову просила відмовити. Також ОСОБА_2 16.09.2009 року був поданий зустрічний позов, за яким вона просила визнати кредитний договір, та договори, якими вона забезпечувала виконання зобов'язання - договір поруки та іпотечний договір - недійсними, посилаючись на те, що банк не мав права видавати кредитні кошти в іноземній валюті. 28.02.2013 року уточнила свій позов, який доповнила також посиланням на те, що банком незаконно була підвищена відсоткова ставка. Зустрічний позов ухвалою суду від 07.06.2013 року залишений без розгляду у зв'язку з повторною неявкою ОСОБА_2 за клопотанням якої в судовому засіданні оголошувалася перерва. Виходячи, що ОСОБА_2 повторно не з'явилася в судове засідання, про час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена судом, про причини неявки суд не повідомила, суд дійшов висновку про можливість закінчення розгляду справи за її відсутності.

Суд, заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню за наступних підстав, а саме:

В судовому засіданні встановлено, що 05.12.2007 року між ЗАТ КБ ПриватБанк (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № DNU0GА08441560 від 05.12.2007 року, за умовами якого банком було надано ОСОБА_2 кредитні кошти в розмірі 99000 доларів США зі сплатою відсотків в розмірі 11,04 % на рік з кінцевим терміном повернення 05.12.2023 року. Також в цей день між тими ж сторонами в забезпечення виконання зобов'язань був укладений іпотечний договір № DNU0GА08441560 від 05.12.2007 року, згідно якого ОСОБА_2 передала в іпотеку будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Зазначені обставини сторонами в судовому засіданні не оспорювалися, дійсно договір був укладений та підписаний зазначеними сторонами, ОСОБА_2 отримала зазначені в договорі кошти.

З листопада 2008 року відсоткова ставка, відповідно до п. 2.3.1 кредитного договору була збільшена з 11,04 % до 13,08 %.

До січня 2009 року відповідачем виконувалися умови зазначеного договору своєчасно та в повному обсязі. Після січня 2009 року ОСОБА_2 несвоєчасно та не в повному обсязі виконуються взяті на себе зобов'язання за кредитним договором.

Суд вважає, що спірний договір не суперечить вимогам ЦК та іншим актам цивільного законодавства, вчинений банком в межах їх повноважень та з повним пакетом необхідних дозволів (ліцензій) на його вчиненні, а отже він є дійсним з огляду на наступне.

Так, посилання позивача на те, що договір суперечить вимогам ст. 192, 533 ЦК України, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ № 492 від 12.11.2003 р. суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно ст.. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст.. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривнях.

Відповідно до ст.. 35 Закону України «Про Національний банк України» гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом

Однак, необхідно звернути увагу, що Конституція України не забороняє оббіг в Україні іноземної валюти, ч. 2 ст. 524 ЦК України встановлює право сторін визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті і на сьогоднішній день відсутній закон, який регулював би використання іноземної валюти за зобов'язаннями (ч. 2 ст. 524 ЦК України), а отже спірний договір не суперечить вищеназваним вимогам законодавства.

Посилання позивача на те, що ані відповідач ані позивач не мали ліцензії на здійснення валютної операції, зокрема, укладення спірного кредитного договору, і це є підставою для визнання договору недійсним суд також не приймає до уваги з огляду на наступне.

Статтею ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено які операції мають право здійснювати банки на підставі банківської ліцензії в перелік яких ввійшли операції з валютними цінностями.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Згідно ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Як вбачається з матеріалів справи ПАТ КБ «ПриватБанк» має ліцензію НБУ № 22 від 19.03.1992 року на здійснення операцій, визначених ч. 1 та п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» - ПАТ КБ «ПриватБанк» має право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, а отже позивач на момент укладення спірного договору мав ліцензію.

Що стосується того, що позивач не мав індивідуальної ліцензії на укладення кредитного договору, то суд вважає, що згідно вищеназваного Декрету позивач не повинен був мати таку ліцензію, оскільки ч. 4 ст. 5 Декрету зобов'язує фізичну особу резидента мати індивідуальну ліцензію на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, а на сьогоднішній день відсутній Закон, який би встановлював межі терміну та суми кредиту.

За вимогами ст. 235 ЦК України - удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчин6или.

Що стосується посилання відповідача на те, що банком незаконно була підвищена відсоткова ставка за кредитним договором, то суд не може погодитись із зазначеним твердженням з огляду на наступне.

Як встановлено в судовому засіданні підвищення відсоткової ставки відбулося в листопаді 2008 року, після чого відповідач ще виконувала взяті на себе зобов'язання до січня 2009 року, та сплачувала нараховані їй в тому числі і відсотки, розмір яких вже змінився. Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що відповідач була згодна із зміною відсоткової ставки. Також це

підтверджується і тим, що посилання на односторонність та безпідставність підвищення відсоткової ставки містяться в уточненій зустрічній позовній заяві, яку ОСОБА_2 підтримувала в судовому засіданні лише після 28.02.2013 року. Також судом беруть до уваги ті обставини, що станом на листопад 2008 року обмежень щодо підвищення відсоткової ставки з боку банку у законодавчих актах не містилося.

Таким чином, судовому засіданні встановлено, що між сторонами склались правовідносини передбачені главою 71 ЦК України. Так, відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України - якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтями 526, 527, 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, належними сторонами та у встановлений договором строк.

Позивачем виконані його зобов'язання по договору в повному обсязі - надано кредитні кошти, а відповідач в свою чергу порушив умови виконання зобов'язань взятих на себе, а саме, не вчасно та не в повному обсязі сплачував кредитні кошти та відсотки за користування кредитом відповідно до кредитного договору, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість. Суд не може погодитись з розміром заборгованості в сумі 148264,84 доларів США, вирахуваної позивачем, яка складається з: 97451,45 доларів США - сума заборгованості за тілом кредиту; 24916,57 доларів США - сума заборгованості за відсотками; 4158 доларів США заборгованість по комісії; 14648,88 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 31,49 доларів США штрафні санкції - фіксована частина, 7058,45 доларів США штрафні санкції - відсоткова складова від суми заборгованості; а саме з розміром пені, яка на думку суду повинна бути зменшена до 100 доларів США, відповідно до вимог ст. 551 ЦК України з огляду на те, що відповідач опинилася у скрутному матеріальному становищі, що підтверджується відповіддю слідчих органів; не в повному обсязі однак погашає заборгованість, що вбачається з розрахунку позивача.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, крім іншого, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку» згідно якої рішення суду може передбачати право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

Оскільки в судовому засіданні встановлено факт, того, що відповідачем не належним чином виконано зобов'язання за кредитним договором, то суд вважає за можливе, з метою захисту порушеного права позивача, звернути стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення вимог позивача за кредитним договором.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по справі, а саме 1730 гривень сплачених позивачем у вигляді судового збору та 30 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В іншій частині позовних вимог позивача необхідно відмовити.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 3, 5-8, 10, 57, 60, 61, 88, 212, 214, 215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задовольнити частково.

Звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності гр.. ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу за кредитним договором в сумі 133615 (сто тридцять три тисячі шістсот п'ятнадцять) доларів США 96 (дев'яносто шість) центів, з яких: 97451,45 доларів США - сума заборгованості за тілом кредиту; 24916,57 доларів США - сума заборгованості за відсотками; 4158 доларів США заборгованість по комісії; 100 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 31,49 доларів США штрафні санкції - фіксована частина, 7058,45 доларів США штрафні санкції - відсоткова складова від суми заборгованості; шляхом реалізації з прилюдних торгів, зазначивши спосіб реалізації предмета іпотеки, шляхом проведення публічних торгів з продажу вищезазначеного предмета іпотеки.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1730 (одна тисяча сімсот тридцять) гривень.

В іншій частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І.Г.Дубовенко