ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
23.11.06 Справа № 1/121-2489
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого судді Юрченка Я.О.
суддів Процик Т.С.
Галушко Н.А.
розглянув апеляційну скаргу Тернопільської об”єднаної державної податкової інспекції, м.Тернопіль
на постанову Господарського суду Тернопільської області від 14.08.2006р.
у справі № 1/121-2489
за позовом Відкритого акціонерного товариства „Тернопільобленерго”, м.Тернопіль
до Тернопільської об”єднаної державної податкової інспекції, м.Тернопіль
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 31.05.2006р. № 0001012304/0/32638
За участю представників сторін:
позивача: Чорняк М.П. –представник.
відповідача: не з”явився.
Особам, які беруть участь у справі, права та обов’язки, передбачені ст.ст. 49,51 Кодексу адміністративного судочинства України, роз’яснено. Заява про відвід суддів не поступало.
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду Тернопільської області від 14.08.2006р. у справі № 1/121-2489 задоволено позов Відкритого акціонерного товариства „Тернопільобленерго”, м.Тернопіль до Тернопільської об”єднаної державної податкової інспекції, м.Тернопіль та визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 31.05.2006р. № 0001012304/0/32638.
Постанова місцевого господарського суду мотивована нормами ст.4 та ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, ч.5 ст.26 Закону України „Про енергетику” та наказом ДПА України від 12.07.2002р. № 330, яким затверджено „Податкове роз'яснення щодо застосування підпункту 5.3.5 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" платниками податку на прибуток - споживачами електричної енергії"".
Скаржник, відповідач у справі, з постановою місцевого господарського суду не погоджується. подав апеляційну скаргу, просить постанову суду скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити, з підстав, наведених в апеляційній скарзі. При цьому уповноваженого представника у судове засідання не скерував, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.
Виходячи з приписів ч.4 ст.196 КАС України, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.
Позивач письмового заперечення на апеляційну скаргу не подав. Представник позивача у судовому засіданні проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив, просив постанову суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Розглянувши доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що постанову місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, спірне податкове повідомлення-рішення від 31.05.2006р. № 0001012304/0/32638, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 60820,5 грн., в т.ч. 40547 грн. основного платежу та 20273,5 грн. штрафних санкцій, прийнято відповідачем на підставі акту комплексної планової документальної перевірки від 26.05.2006р. № 11247/23-422/00130725, проведеної з 22.03.2006р. по 26.05.2006р. з питань дотримання податкового та валютного законодавства ВАТ „Тернопільобленерго" за період з 01.01.2005р. по 31.12.2005р., якою встановлено заниження податку на додану вартість, що виникло в т.ч. в результаті не включення позивачем до бази оподаткування податком на додану вартість суми коштів, що надійшли в якості плати за перевищення договірної величини споживання електричної енергії або потужності за розрахунковий період, яку отримує енергопостачальна організація; а також встановлено неправомірне віднесення до податкового кредиту операції із підприємцем Горшковим О.Б., так як останній з квітня 2004 року не звітував про здійснення підприємницької діяльності, що свідчить про відсутність господарських операцій, які б засвідчували перехід права власності на будь-які товари як до підприємця, так до ВАТ „Тернопільобленерго".
Згідно з ч.5 ст.26 Закону України „Про електроенергетику" (у редакції до внесення змін 23.06.2005р. Законом України № 2706-ІV щодо п'ятикратної вартості) споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів І-IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.
В акті перевірки у розділі 3.1.5 „Податок на додану вартість" відповідачем зазначено, що за січень-грудень 2005 року позивачем не нараховано податкове зобов'язання на загальну суму 36034 грн., яке повинно бути нарахованим у зв'язку з отриманням оплати від споживачів за понадлімітне споживання електроенергії на підставі відповідних укладених зі споживачами договорів та згідно з ст.26 Закону України „Про електроенергетику".
При цьому в абзаці другому на с.21 акту від 26.05.2006р. перевіряючими зазначено: „У випадках перевищення договірної величини потужності - п'ятикратну вартість різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності, вказано, що кошти, які отримує електропостачальна організація як плату за перевищення договірної величини споживання електричної енергії або потужності за розрахунковий період, включаються до бази оподаткування ПДВ за ставкою у розмірі 20 %".
Наказом ДПА України від 12.07.2002р. № 330, яким затверджено „Податкове роз'яснення щодо застосування підпункту 5.3.5 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" платниками податку на прибуток - споживачами електричної енергії"", визначено правову природу п'ятикратної вартості різниці фактично спожитої і договірної величини, яка сплачується споживачами згідно з ст.26 Закону України „Про електроенергетику" пункт перший податкового роз'яснення „1. Податковий облік фінансових санкцій у випадку споживання платниками податку на прибуток електричної енергії понад договірну величину".
У вищевказаному роз'ясненні зазначено, що „суми, що додатково та в обов'язковому порядку сплачуються споживачами електричної енергії (крім населення) на користь енергопостачальників відповідно до статті 26 Закону України „Про електроенергетику" за споживання електроенергії понад договірні величини, відносяться до категорії штрафних санкцій”.
Державною податковою адміністрацією України зроблено висновок про те, що „суми таких штрафів, що сплачуються на користь енергопостачальника у зв'язку із правопорушеннями в електроенергетиці, не включаються до складу валових витрат споживача електричної енергії".
З огляду на викладене, апеляційний господарський суду погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що висновки відповідача при складанні акту і рішення відповідача, який визнав такі суми, сплачені споживачами, не штрафною санкцією, а договірною вартістю, яка передається покупцем у зв'язку з компенсацією вартості товару, повністю суперечать висновкам, які було зроблено ДПА України відповідно до підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" і постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2001р. № 494 „Про затвердження Порядку надання податкових роз'яснень".
Таким чином, донарахування податку на додану вартість по вказаному епізоду зроблено відповідачем всупереч вищезазначеному та всупереч п.4.1 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість", в якому зазначається: „база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається до ціни товарів (послуг), згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг)".
Стаття 4 Закону України „Про податок на додану вартість" не передбачає базою оподаткування суми, які сплачуються не у зв'язку з компенсацією вартості електроенергії як товару, а у зв'язку з порушенням договірних величин споживання електроенергії і за суттю своєю та законодавчим тлумаченням є штрафною санкцією, яка застосовується енергопостачальником при порушенні споживачем обумовлених з енергопостачальником обсягів споживання такого товару.
Щодо віднесення до податкового кредиту сум ПДВ на підставі отриманих від приватного підприємця Горшкова О.Б. податкових накладних, виданих у зв'язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей, судом встановлено наступне.
Протягом лютого-травня 2005 року позивач придбав для використання у власній господарській діяльності ряд товарів на загальну суму 27079,56 грн. (в т.ч. ПДВ - 4513,26 грн.). Факт придбання підтверджений ВАТ „Тернопільобленерго" відповідними платіжними дорученнями про перерахування коштів ПП Горшкову О.Б., а також накладними, які підтверджують отримання товарів від продавця, а також податковими накладними, виписаними з дотриманням вимог п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість". Копіями платіжних доручень ВАТ „Тернопільобленерго" № 1924 від 18.02.05р., № 2151 від 01.03.05р., № 2989 від 05.04.05р., № 3617 від 28.04.05р., № 3899 від 18.05.05р. № 3682 від 06.05.05р., які свідчать про сплату коштів за товарно-матеріальні цінності, накладних № 21 від 21.02.05р., № 22 від 02.03.05р., № 23 від 15.04.05р., № 41 від 29.04.05р., № 50 від 16.05.05р., № 51 від 25.05.05р., які свідчать про отримання товарно-матеріальних цінностей, долученими до позовної заяви.
Стаття 7 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачає порядок обчислення і сплати податку, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій (п.п.7.5.1.): дата списання коштів з банківського рахунку платника ТІ податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
В акті зазначено, що ПП Горшковим О.Б. податкові накладні виписані з порушенням пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість". Таке твердження відповідача є безпідставним, оскільки згідно з абз.1 пп.7.2.3 податкова накладна складається у двох примірниках у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.
Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість").
Копії відповідних податкових накладних №№ 21-23,41,50,51, виданих ПП Горшковим О.Б., а також свідоцтв про реєстрацію Горшкова О.Б. суб'єктом підприємницької діяльності-фізичної особи від 26.11.1996р. та про реєстрацію його платником податку на додану вартість від 02.10.1997р. наявні в матеріалах справи.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що у позивача були всі передбачені Законом України „Про податок на додану вартість" підстави для отримання податкових накладних та включення відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, чого не враховано відповідачем при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
При цьому безпідставними є посилання відповідача на порушення позивачем пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" та твердження про те, що ПП Горшков виписував податкові накладні на операцію, яка не є поставкою, оскільки по своїй суті не передбачала перехід права власності", так як операції з придбання у приватного підприємця Горшкова О.Б. товарно-матеріальних цінностей відповідають вимогам, які ставляться до операцій купівлі-продажу товарів Цивільним кодексом України. Відтак, товарно-матеріальні цінності, придбані у ПП Горшкова О.Б., були передані ним ВАТ „Тернопільобленерго" у власність, яке повністю сплатило вартість цих товарів, жодних претензій з цього приводу ні у продавця, ні в будь-яких інших осіб, які б заявляли про своє право власності на продані Горшковим О.Б. товарно-матеріальні цінності, до ВАТ „Тернопільобленерго" не надходили. Висновки викладені в акті про те, що ПП Горшков О.Б. не був власником переданого Товариству товару, є такими, що не підтверджені належними доказами, передбаченими чинним законодавством, оскільки згідно з ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема - із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У відповідності до ст.70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна належними та допустимими доказами довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч вказаним нормам, належних та допустимих доказів, які б підтверджували протиправні дії з боку позивача відповідачем не представлено, обставини, з якими закон пов'язує притягнення платника податків до відповідальності, у встановленому порядку відповідачем не доведено, доводами апеляційної скарги висновків суду першої інстанції щодо не правомірності спірних рішень та задоволення позову не спростовано. Постанова місцевого господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у відповідності з фактичними обставинами та матеріалами справи.
З огляду на викладене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування постанови місцевого господарського суду та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Львівський апеляційний господарський суд УХВАЛИВ:
Постанову Господарського суду Тернопільської області від 14.08.2006р. у справі № 1/121-2489 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.212 КАС України.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий суддя Юрченко Я.О.
Суддя Процик Т.С.
Суддя Галушко Н.А.