ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

УХВАЛА

                  

10.10.06                                                                                           Справа  № 5/40-92А

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:          Бонк Т.Б.

  суддів:          Марко Р.І.

                                 Бойко С.М.

При секретарі                 Нор У.

розглянувши у відкритому судовому засіданні 

апеляційну скаргу приватного підприємства „Імпала”

на постанову господарського суду Волинської області від 21.04.2006року

у справі № 5/40-92А, суддя В.Л.Слупко

за позовом  Луцької ОДПІ

до відповідача 1 ПП „Імпала”

до відповідача 2 ПП „Гарбо”

про  визнання недійсними угод купівлі-продажу та стягнення всього одержаного за угодами

за участю представників сторін:

від позивача –Таран О.П. –представник (довіреність у справі)

від відповідачів –не з’явилися

в с т а н о в и в :

Постановою господарського суду Волинської області від 21.04.2006 року у справі № 5/40-92А позовні вимоги Луцької ОДПІ задоволено повністю та визнано недійсними усні угоди купівлі-продажу сухого молока, оформлені шляхом виписки накладних та податкових накладних на загальну суму 27 000 грн., укладених між приватним підприємством „Імпала” та приватним підприємством „Гарбо” в червні-липні 2003 року та березні 2004 року.

Господарський суд Волинської області, мотивував свій висновок, зокрема тим, що приватне підприємство „Гарбо” податкові зобов’язання по господарських операціях з приватним підприємством „Імпала” з податку на додану вартість не задекларувало та не сплатило. Суд вважав, що у даних сторін існував умисел по угоді, який був спрямований на ухилення від оподаткування, що суперечить інтересам держави та суспільства, а тому такі угоди підлягають визнанню недійсними.

Не погоджуючись із постановою господарського суду, приватне підприємство „Імпала” подало апеляційну скаргу б/н від 10.05.2006 року, в якій просить постанову суду скасувати і прийняти нову, якою відмовити повністю у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог, скаржник зазначає, що судом допущено неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, апелянт посилається також, що судом першої інстанції при постановленні постанови неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зокрема покликається на те, що для прийняття рішення у спорі даної категорії суду слід було встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу, оскільки необхідними умовами визнання угоди недійсною відповідно до ст.49 ЦК УРСР є її укладання з такою метою та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Звертає увагу суду також на те, що на момент укладення угоди свідоцтво платника податку на додану вартість ПП „Гарбо” офіційно скасовано не було.   Наводить також інші міркування щодо непогодження з висновками суду першої інстанції.

Позивач у поданому письмовому запереченні № 2551/10/10-012 від 01.06.2006 року із доводами апеляційної скарги не погоджується, вважає постанову суду першої інстанції прийнятою із повним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, обґрунтованою, такою що відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, підстави для її скасування відсутні. При цьому, покликається на те що рішенням Луцького міськрайонного суду від 31.01.2006 року визнано недійсними статут ПП „Гарбо” від 06.03.2002 року та свідоцтво платника податку на додану вартість № 02813120 від 18.03.2002 року з моменту державної реєстрації, а тому позивач вважає, що підстав у ПП „Імпала” щодо віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість згідно податкових накладних, отриманих від ПП „Гарбо” не було.

Відповідачі явки повноважних представників у судове засідання не забезпечили, причин неявки не повідомили. Крім того, листи-повідомлення про вручення ухвал суду, скерованих на адресу відповідача-2 ПП „Гарбо”, повернулися на адресу Львівського апеляційного господарського суду з відміткою пошти, що за даною адресою товариство не знаходиться. Проте, доказів зміни юридичної адреси та повідомлення органу реєстрації або податкового органу про таку зміну суду не представлено. Така правова ситуація дає суду право вирішувати справу без участі представника відповідача.

Відповідно до п.4 ст.196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, якщо вони належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Суд вирішує справу на основі наявних доказів за відсутності представників відповідачів в порядку ст.71 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, документальні докази, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, Львівський апеляційний господарський суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

.

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки № 00657 від 18.07.2005 року (а.с.36), складеної Луцькою об’єднаною державною податковою інспекцією, вбачається, що  на підставі направлення від 12.07.2005 року № 00889 виданого Луцькою ОДПІ  головному податковому ревізору-інспектору відділу документальних перевірок суб’єктів підприємницької діяльності –юридичних осіб управління контрольно-перевірочної роботи Луцької ОДПІ Курилу Петру Михайловичу, проведена позапланова зустрічна документальна перевірка приватного підприємства „Імпала”, відповідно до п.1 ст.11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, постанови старшого слідчого СВ ПМ Луцької ОДПІ капітана податкової міліції Гарголи О.А. від 26.01.2005 року та наказу Луцької ОДПІ „Про призначення позапланової виїзної документальної перевірки” від 12.07.2005 року з питань взаємовідносин з приватним підприємством „Гарбо” за період з 01.01.2003 року по 30.06.2004 року.

Дана довідка підписана головним державним податковим ревізором-інспектором Луцької ОДПІ Курилом П.М. та директором ПП „Імпала” Опанасенко А.М.

У вище зазначеній довідці зазначено, що ПП „Імпала” на час перевірки, не надано аналітичний регістр бухгалтерського обліку по рахунку № 631 „Розрахунки з постачальниками та підрядниками” за січень-травень 2003 року, серпень-грудень 2003 року, січень-лютий 2004 року та квітень-червень 2004 року.    

Окрім цього, із зазначеної довідки вбачається, що директор ПП „Імпала” заперечив про наявність договорів із ПП „Гарбо” на поставку товарів за період з 01.01.2003 року по 30.06.2004 року. Проте, із наявних у матеріалах справи накладних, про які також йдеться у складеній довідці, вбачається, що покупцю ПП „Імпала” було відвантажено продавцем ПП „Гарбо” продукцію по податкових накладених : № 46 від 27.06.2003 року на суму 8 960 грн. в т.ч. ПДВ –1 493,34 гр6н.; № 52 від 10.07.2003 року на суму 7 040 в т.ч. ПДВ –1 173,33 грн.; № 53 від 19.03.2004 року на суму 11 000 грн. в т.ч. ПДВ –1 833,33 грн. Із даних податкових накладних та накладних встановлено, що ПП „Імпала” купляло в ПП „Гарбо” сухе молоко на загальну суму 27 000 грн., та ПП „Імпала” віднесло у червні 2003 року та березні 2004 року до податкового кредиту податок на додану вартість на загальну суму 4 500 грн.

Як вбачається із матеріалів справи та пояснень директора ПП „Імпала”, засновник ПП „Гарбо” Побігай В.А. участі у поставці не приймав, сухе молоко Опанасенко А.М. отримував від інших осіб, які стверджували, що вони є представниками ПП „Гарбо”.

У матеріалах справи (а.с.38) наявне рішення Луцького міськрайонного суду від 31.01.2006 року № 2-463/2006, яким визнано недійсними Статут ПП „Гарбо” та свідоцтво платника податку на додану вартість з моменту їх реєстрації, тобто з березня 2002 року, так як ПП «Гарбо»за адресою, вказаною в установчих документах, документах податкової звітності, не знаходиться, що підтверджується актами перевірки від 26.03.2005 року, 11.05.2005 року, 10.08.2005 року, а також підприємство не подає податкову звітність з квітня 2004 року. Крім того, у рішенні зазначено, що відповідач Побігай В.А. з моменту реєстрації приватного підприємства ніякого впливу на фінансово-господарську діяльність не має, ніяких грошових коштів чи матеріальних цінностей не надавав, а господарською діяльністю підприємства фактично займалися сторонні особи, шляхом використання банківських рахунків та печатки підприємства.

У відповідності до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 цього Кодексу встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Частиною 3 статті 216 Кодексу зазначено, що правові наслідки недійсності правочину, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Згідно із приписами статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Статтею 174 цього Кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Пунктом 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від  04.12.1990 р. №509-XII (з наступними змінами та доповненнями) встановлено, що державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України  господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Із приписів статті 207 вказаного Кодексу вбачається, що для визнання зобов’язання недійсним необхідно встановити факти вчинення такого зобов’язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства хоча б однією із сторін.

З викладеного вбачається, що ПП „Гарбо”, порушуючи законодавство України не подавало звітність до податкового органу, проте здійснювало господарську діяльність без подання необхідних звітів. Після виконання умов договору купівлі-продажу не сплатило до бюджету відповідні податки, у тому числі податок на додану вартість, з даного вбачається, що діяльність підприємства спрямована на приховування від оподаткування доходів.

У свою чергу, ПП „Імпала” безпідставно віднесло відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту за результатами господарської операції на виконання умов вищезазначеного договору. Згідно з приписами Закону України "Про податок на додану вартість" необхідною умовою для віднесення податку на додану вартість до податкового кредиту, окрім здійснення господарської операції та належним чином оформленої податкової накладної є необхідним наявність факту сплати платником податку (ПП „Гарбо”) у звітному періоді відповідних сум податку, що не було зроблено.

Усні договори укладені між відповідачами, спрямовані на приховування від оподаткування доходів. Так як у ПП „Гарбо” після укладення договорів з ПП „Імпала”, виникло податкове зобов’язання, яке згідно з Законом України «Про податок на додану вартість»повинен був відобразити у бухгалтерських документах, у декларації по податку на додану вартість, та сплатити у встановлений Законом термін до державного бюджету України. Одночасно, слід зазначити, що діяльність ПП „Гарбо” з моменту його реєстрації здійснювалась протиправно, оскільки  гр.Побігай В.А. не був власником підприємства, так як без мети здійснення підприємницької діяльності зареєстрував ПП „Гарбо”, відкрив розрахунковий рахунок, майно та грошові кошти до статутного фонду не вносив, протокол зборів засновників товариства не оформляв, будь-яких фінансово-господарських документів не підписував та не оформляв, а всі документи після здійснення державної реєстрації підприємства передав невстановленій особі за грошову винагороду, що встановлено також у рішенні Луцького міськрайонного суду від 31.01.2006 року по справі № 2-463/2006.  

Статтею 208 Господарського кодексу України передбачено наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним, а саме: якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане за зобов'язанням.

На підставі вказаної норми до ПП «Імпала»та ПП «Гарбо»слід застосувати наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним та стягнути в доход держави все одержане ними за договорами, оскільки судом вбачається намір приховати дохід від оподаткування та ухилитись від сплати податків у обох сторін.

Апеляційний господарський суд зазначає, що у відповідності з п.4 ст. 129 Конституції України та ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки скаржником не було надано доказів щодо спростування тверджень позивача, то апеляційний господарський суд вважає, що господарським судом ухвалено рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, з огляду на вище викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що постанова господарського суду Волинської  області від 21.04.2006 року у справі № 5/40-92А відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для її скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально необґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює дані правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваної постанови .

Беручи до уваги викладене та керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200-206 Кодексу адміністративного судочинства України, Львівський апеляційний господарський суд,                 

                                              У Х В А Л И В:

          1.Постанову господарського суду Волинської області від 21.04.2006 року у справі № 5/40-92А залишити без змін, апеляційну скаргу ПП „Імпала” - без задоволення.

          2.Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.

          3.Матеріали справи скеровуються в місцевий господарський суд.

                    Головуючий суддя                                                            Бонк Т.Б.

                    Суддя                                                                                Марко Р.І.

                    Суддя                                                                                Бойко С.М.