ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 липня 2013 року № 826/10309/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., при секретарі судового засідання Непомнящій А.О. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м.Києва Державної податкової служби

про визнання дії протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення №0009061703 від 21.06.2013

ВСТАНОВИВ:

01 липня 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд:

- визнати протиправними дії ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС по нарахуванню суми податкового зобов'язання за плату земельного податку у розмірі 2323, 27 грн., визначеного податковим повідомленням-рішенням форми «Ф» від 21 червня 2013 року № 0009061703, незаконними та протиправними;

- скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 21 червня 2013 року № 0009061703.

На думку позивача, спірне податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби від 21 червня 2013 року № 0009061703 є неправомірним з огляду на відсутність у власності та у користуванні позивача земельної ділянки.

Крім цього, позивач не погоджується із формою спірного рішення, оскільки на думку останньої податкове повідомлення - рішення форми «Ф» може бути винесено щодо фізичної особи.

Письмові заперечення відповідача обґрунтовані тим, що згідно вимог Податкового кодексу України позивач є користувачем земельної ділянки під нежилими приміщеннями, тому земельний податок нарахований правомірно та підлягає сплаті.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Податковим повідомленням - рішенням Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби форми «Ф» від 25 квітня 2013 року № 0009061703, згідно із підпунктом 54.3.3. пункту 54.3. статті 54 розділу II та пункту 286.5. статті 286 розділу XIII Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання з податку на землю з фізичних осіб у розмірі 2323,27 грн.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Згідно пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року орган державної податкової служби надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до пункту "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Частинами першою та другою статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Згідно ст.42 Земельного кодексу України, (Земельні ділянки багатоквартирних жилих будинків) земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

У відповідності до статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Разом з тим, згідно статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Статтею 270 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, згідно з підпунктом 14.1.34 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України власники земельних ділянок - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно. Підпунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

З системного аналізу наведених норм права вбачається, що законодавством передбачено чітку послідовність набуття права власності та права користування земельними ділянками юридичними та фізичними особами (резидентами і нерезидентами): так, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади, або органів місцевого самоврядування, або за результатами аукціону шляхом передачі відповідних земельних ділянок, які посвідчуються відповідним державним актом з зазначенням, зокрема, даних державного земельного кадастру, що і може бути підставою для сплати земельного податку.

Разом з тим, суд зазначає, що обов'язок щодо сплати земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності у вказаних осіб з'являється лише з дня виникнення права власності або права користування відповідною земельною ділянкою.

При цьому, Податковим кодексом України передбачено єдину підставу для нарахування земельного податку - це дані державного земельного кадастру.

Представник позивача під час розгляду справи зазначила, що ОСОБА_1 не є платником земельного податку, оскільки жодної земельної ділянки не перебуває у користуванні останньої.

Водночас, матеріали справи містять Витяги з Державного Земельного кадастру станом на 19 грудня 2012 року та на 09 квітня 2013 року згідно яких, земельна ділянка № 62:003:163 за адресою АДРЕСА_2, загальною площею 79,04 перебуває у користуванні ОСОБА_1 (код користувача НОМЕР_2).

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною четвертою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що землекористування позивача підтверджується Витягом із Земельного кадастру, а відповідачем, на вимогу суду, надано розрахунок податку за землю о податкового повідомлення-рішення форми «Ф» № 0009061703 від 25 квітня 2013 року про суму нарахування грошового зобов'язання на 2013 року ОСОБА_1, згідно якого необхідно перерахувати до бюджету податку за землю в сумі 2323,27 грн. за 2013 рік (79,04 кв.м. х 625,00 грн. х 2,5 х 1,5 x 1,028 x 1,152 х 1.059 х 1% = 2323,27 грн.), який враховується судом при вирішенні справи по суті, оскільки в матеріалах справи містяться докази фактичного використання позивачем зазначеної земельної ділянки.

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи представник позивача не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 не є платником земельного податку з фізичних осіб.

При цьому, судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець Дарницькою районною у місті Києві державною адміністрацією 29 січня 1998 року за № 2 065 017 0000 004554 за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно Свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 є платником єдиного податку за ставкою 5%.

Проте, доказів використання земельної ділянки № 62:003:163 за адресою АДРЕСА_2, загальною площею 79,04, в межах власної господарської діяльності суду не надано, тому приписи підпункту 297.1.4. пункту 297 статті 297 Податкового кодексу України в даному випадку не звільняють позивача від сплати земельного податку.

Крім цього, позивач не погоджується із формою спірного рішення «Ф», проте такі доводи відхиляються судом, оскільки податкове повідомлення - рішення форми «Ф» винесено у відповідності до чинного податкового законодавства відносно фізичної особи, у користуванні якої перебуває земельна ділянка згідно даних Земельного кадастру.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість спірного податкового повідомлення - рішення, тому, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник

Повний текст постанови виготовлено 29.07.2013 року.