Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/5914/13-а

30.07.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Щепанської О.А.,

суддів Кобаля М.І. ,

Кондрак Н.Й.

секретар судового засідання Міщенко М.М.

за участю сторін:

представник позивача, Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради АР Крим - не з'явився сповіщений у встановленому законом порядку,

представник відповідача, ОСОБА_2 - ОСОБА_3, договір № б/н, від 05.01.13,

представник третьої особи, Сімферопольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим - не з'явився, до початку судового засідання надав суду клопотання про розгляд справи у його відсутність,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кащеєва Г.Ю.) від 05.06.13 у справі № 801/5914/13-а,

за позовом Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради АР Крим (вул. Толстого, 15, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

до ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

третя особа: Сімферопольське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим (б. Франка, 44, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95034)

про обмеження права на мирні зібрання,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.06.2013 адміністративний позов задоволено.

Обмежено право ОСОБА_2 в частині заборони проведення масової акції 06.06.2013 з 10:30 по 12:30 на площадці перед Кримським Республіканським Палацом культури профспілок (вул. Київська, 115 в м. Сімферополі).

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.06.2013 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2013 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2, проведено необхідні підготовчі дії, передбачені статтею 190 Кодексу адміністративного судочинства України, які достатні для закінчення підготовки та призначення справи до апеляційного розгляду.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2013 закінчено підготовку та призначено справу до апеляційного розгляду.

У судовому засіданні, призначеному до розгляду на 30.07.2013, представник позивача не з'явився сповіщений у встановленому законом порядку, представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову про відмову у задоволенні позову, представник третьої особи не з'явився, до початку судового засідання надав суду клопотання про розгляд справи у його відсутність.

Згідно з ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Судова колегія, розглянувши справу в порядку статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, вислухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать про те, що Виконавчий комітет Сімферопольської міської ради звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовною заявою та просить заборонити ОСОБА_2 організацію та проведення масового заходу - мітингу 06.06.2013р. з 10:30 по 12:30 на площадці перед Кримським Республіканським Палацом культури профспілок (вул. Київська, 115 в м. Сімферополі) відповідно до повідомлення від 29.05.2013р.

Свої позовні вимоги позивач мотивував інформацією ГУ СБУ в АРК про можливість виникнення спроб зриву запланових акцій іншими особами, у тому числі й шляхом фізичного впливу, у зв'язку з чим, з метою своєчасного попередження можливих протиправних дій та виходу запланованих заходів з під контролю, позивач вважає за доцільне заборонити проведення мітингу в судовому порядку.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.05.2013р. до виконавчого комітету Сімферопольської міської ради надійшло повідомлення ОСОБА_2 про проведення мітингу, приуроченого до 89 річниці руйнування Халіфату. Дата та час проведення мітингу - 06.06.2013р. з 10:30 до 12:30. Місце проведення заходу - площадка перед Кримським республіканським Палацом культури та профспілок (вул. Київська, 115 в м. Сімферополі). Кількість учасників заходу - 1000 осіб.

Так, зазначене повідомлення було розглянуто та листом від 30.05.2013р. вих. №К-598/6633 відповідач був повідомлений про те, що позивач заперечує проти проведення заявлених заходів з тих підстав, що проведення такої акції за участю 1000 осіб поряд з транспортною магістраллю створить загрозу здоров'ю її учасників, порушить права та свободи інших осіб, насамперед дітей.

Одночасно з цим, відповідач був проінформований, що на площадці перед Кримським республіканським Палацом культури та профспілок будуть проводитися заявлені раніше:

- заходи, приурочені до 214 річниці з дня народження О. С. Пушкіна

- інформаційна акція, в ході якої буде роз'яснятися деструктивна сутність різних сект, які діють на території м. Сімферополя та АРК.

В зазначеному листі позивач посилався на рішення Конституційного Суду України від 19.04.2001р. №4-рп/2001 в частині визначення повноважень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування щодо погодження з організаторами масових заходів місць та умов їх проведення.

Відтак, позивач запропонував ОСОБА_2 з метою попередження порушення правопорядку охорони здоров'я населення, утриматися від вказаних дій та про прийняття рішення повідомити виконавчий комітет Сімферопольської міської ради до 16:00 год. 03.06.2013 року. Не отримавши витребувану інформацію, позивач звернувся до суду з вимогами про обмеження права на проведення мирного заходу, посилаючись на можливі порушення громадського правопорядку та відсутність узгодження часу та місця проведення заходу у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

В пункті 5 ч. 2 ст. 17 КАС України встановлено компетенцію адміністративних судів щодо розгляду справ за зверненням суб'єктів владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України. Поняття суб'єкта владних повноважень визначено п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України, де зазначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - мешканців села, селища, міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в рамках Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою у порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх органи.

Так, повноваження органів місцевого самоврядування, їх права та обов'язки встановлені Законом України «Про місцеве самоврядування», відповідно до ст. 10 якого сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні органи і здійснюють від їх імені та їх інтересів функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 38 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів, здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку. Разом з тим, Конституція України та Кодекс адміністративного судочинства України наділяє орган місцевого самоврядування повноваженнями щодо звернення до суду з позовною заявою про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання.

В частині 1 статті 182 КАС України встановлено, що органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування негайно після одержання повідомлення про проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій тощо мають право звернутися до окружного адміністративного суду за своїм місцезнаходженням із позовною заявою про заборону таких заходів чи про інше обмеження права на мирні зібрання (щодо місця чи часу їх проведення тощо).

У відповідності до ч. 5 ст. 182 КАС України суд задовольняє вимоги позивача в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі, якщо визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров'ю населення або правам і свободам інших людей. У постанові суду зазначається спосіб обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання.

Отже, при вирішенні питання щодо обмеження права на мирні зібрання судом має бути встановлено реальність можливої небезпеки заворушень чи злочинів, загрози порушення громадського правопорядку та конституційно-гарантованих прав інших осіб. При цьому така реальність повинна бути підтверджена відповідними доказами.

Відповідно до ч. 1. ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 71 КАС України, суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

З представлених доказів в матеріалах справи вбачається, що твердження позивача щодо можливості заворушень та протиправної поведінки учасників зборів грунтуються на повідомленні ГУ СБУ в АРК від 31.05.2013р. вих. № 76/5/73842 (а.с. 13).

Як вбачається з наданого позивачем листа ГУ СБУ в АРК від 31.05.2013р. вих. 76/5/7384-2, не виключається можливість спроб зриву запланованих заходів зі святкування 89 річниці руйнування Халіфату, в тому числі й шляхом фізичного протистояння.

Отже, за наявною в ГУ СБУ України в АРК інформацією 06.06.2013р. з 11:00 до 12:00 в м. Сімферополі на площадці біля будівлі Будинку культури та профспілок сторонники ідеології міжнародної релігійно-екстремістської організації «Хізб ут Тахрир» з числа його членів правозахисної громадської організації «Правозахисний рух Криму» (керівник - ОСОБА_2) планують організувати мітинг (до 300 осіб), приурочений до річниці руйнування ісламської держави «Халіфат».

Також, на цей же день для популяризації своєї організації серед кримських татар сторонниками «Хиз ут Тахрир» запланований автопробіг (від 7 до 15 автомашин) з різних регіонів АРК в м. Сімферополь, учасники якого потім примкнуть до мітингуючих.

Духовне керівництво мусульман Криму негативно відноситься до розповсюдження ідеології МРЕО «Хізб ут Тахрир» на території України та намагається припинити її діяльність будь-якими методами, у зв'язку з чим не виключена можливість спроб зриву запланованих акцій, в тому числі й шляхом фізичної протидії.

Кім того, у листі викладена пропозиція, із урахуванням вищезазначеного припущення, з метою своєчасного попередження можливих протиправних дій та виходу з під контролю запланованих заходів, розглянути питання щодо заборони проведення мітингу в судовому порядку, що й обумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

Одночасно, позивачем додані докази щодо повідомлення ГО "Кардашлик Курасу" про проведення за участю 100-150 осіб акції (мітингу) на тему протидії екстремістської організації Хізб ут-Тахрир» - 06.06.2013р. з 10:30 до 13:00 біля будівлі Кримського республіканського Палацу культури та профспілок (а.с. 8-9).

Більше того, в матеріалах справи наявна інформація щодо проведення на площадці перед Кримським республіканським Палацом культури та профспілок заходів, приурочених до 214 річниці з дня народження О. С. Пушкіна (06.06.2013р. з 10:00 до 18:00) чисельністю 100-150 осіб та інформаційної акції щодо деструктивної сутності сект на території м. Сімферополя (чисельністю 30 осіб), погодження на проведення яких на дату - 06.06.2013р. було проведено раніше.

Відтак, на підставі наявних доказів, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що 06.06.2013р. на площадці перед Кримським республіканським Палацом культури та профспілок (м. Сімферополь, вул. Київська, 115) з 10:00 планується проведення 4 заходів загальної чисельністю 1330 осіб, які заявлені різними організаціями та з різною метою.

З'ясовуючи питання щодо характеру, змісту, спрямованності запланованого відповідачем заходу, судом першої інстанції було встановлено наступне.

В судовому засіданні відповідач усно пояснив, що захід є інформаційним, має роз'яснювальний характер щодо того, що на території Криму проживають мусульмани, які проповідують релігію ісламу та які висловлюють жаль у зв'язку із втратою ісламської державності. Претензій на територіальну цілісність країни або політичні претензії до існуючої влади зазначений захід не носить. На акції планується забезпечити присутність жінок, літніх та дітей. Також зазначав, що мітинг спрямований на мірні цілі з використанням релігійної символіки.

Проте, доказів, що спростовують зазначене сторонами та третьою особою суду під час розгляду справи не надано.

Згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікована Верховною Радою України згідно із Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", гарантує кожній особі, серед інших прав і свобод, право на свободу зібрань та об'єднання. Зокрема, частиною першою статті 11 Конвенції передбачено право кожного на свободу мирних зібрань.

В статті 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованого ще Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 року №2148-VIII, також визнається право на мирні збори. Зазначена стаття визначає, що користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які накладаються відповідно до закону і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної чи суспільної безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я і моральності населення або захисту прав та свобод інших осіб.

Частиною другою статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що здійснення прав на свободу зібрань та об'єднання не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави.

Право громадян України на мирні зібрання гарантується Конституцією України, згідно з частиною першою статті 39 якої вони мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Цивільний кодекс України, зокрема його стаття 315, передбачає право фізичних осіб на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо. Відповідно до частини другої цієї статті обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання може встановлюватися судом відповідно до закону.

В статті 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина, а відповідно і право на мирні зібрання, не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Частиною другою ст. 39 Конституції України встановлено, що обмеження щодо реалізації права на мірні зібрання може встановлюватися судом відповідно до закону та лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку.

Поняття "національної безпеки" визначено у статті 1 Закону України "Про основи національної безпеки України", де національна безпека це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам; національні інтереси - життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.

Так, статтею 3 вищезгаданого Закону передбачено, що об'єктом національної безпеки є людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи.

Відповідно до статей 27, 34, 49 та 50 Конституції України, кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань; держава забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя; кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Тлумачення понять "національна безпека", "громадський порядок", "громадська безпека" та інших, що стосуються окремих положень щодо обмеження прав, містяться також у Сіракузьких принципах тлумачення обмежень і відступів від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, схвалених економічною та соціальною радою Організації Об'єднаних Націй у 1985 році.

Відтак, згідно з названим актом "громадський порядок" можна визначити як сукупність норм, які забезпечують життєдіяльність суспільства або як низку основоположних принципів, на яких побудовано суспільство. Повага до прав людини є частиною громадського порядку. Громадський порядок необхідно тлумачити в контексті задач конкретного права, яке обмежено з цієї підстави.

Під "громадською безпекою" мається на увазі захист від загрози безпеці людей, їхньому життю або фізичному здоров'ю, а також серйозних збитків їхньому майну.

Забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів, запобігання правопорушенням та їх припинення, охорона і забезпечення громадського порядку є основними завданнями міліції відповідно до статті 2 Закону України від 20 грудня 1990 року №565-XII "Про міліцію".

Виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження щодо організації та контролю за забезпеченням охорони громадської безпеки, громадського порядку під час проведення мирних зібрань, органи міліції безпосередньо забезпечують громадський порядок, безпеку дорожнього руху, безпеку громадян тощо на таких заходах.

Для забезпечення законодавчо встановлених повноважень місцевими радами та органами внутрішніх справ, ст. 39 Конституції України встановлений обов'язок організаторів заходів завчасного сповіщення про мірні зібрання.

Положеннями ст. 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», частиною 5 якої передбачено дозвіл виконавчого комітету міської ради на проведення таких зібрань, клопотання про видачу якого подається не пізніше як за 10 днів до призначеного строку.

Однак, відповідачем не надано належних та допустимих доказів релігійного характеру запланованого заходу.

Питання завчасного повідомлення органів місцевого самоврядування висвітлено у Рішенні Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 року №4-рп/2001 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 39 Конституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання), де зазначено, що положення частини першої статті 39 Конституції України щодо завчасного сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій в аспекті конституційного подання треба розуміти так, що організатори таких мирних зібрань мають сповістити зазначені органи про проведення цих заходів заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Ці строки не повинні обмежувати передбачене статтею 39 Конституції України право громадян, а мають служити його гарантією і водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей.

Судом першої інстанції було прийнято до уваги твердження відповідача щодо завчасного повідомлення ним органу місцевого самоврядування про проведення мітингу, проте, судом було встановлено, що на час розгляду справи позивачем та третьою особою не вжито будь-яких заходів щодо безперешкодного проведення мирного заходу.

Вищезазначене, дало підстави суду першої інстанції зробити висновок про те, в контексті наданої ГУ СБУ в АРК інформації до виходу усіх 4 запланованих акцій з під контролю та може призвести до масових безпорядків.

Адже, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Християнсько-демократична народна партія проти Молдови» (№2) (про загрозу громадському порядку, можливість заворушень) встановлено, що навіть якби був теоретичний ризик запеклих зіткнень між протестуючими і прихильниками різних партій, це завдання поліції стояти між двома групами та забезпечувати громадський порядок.

З тих підстави, що станом на час розгляду справи, будь-яких заходів щодо забезпечення безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, забезпечення громадського порядку, охорони прав та свобод інших людей, не було вжито, з метою реалізації принципів верховенства права, відповідно до якого людина та її життя є найвищими цінностями та забезпечення пропорційності дотримання прав, свобод та інтересів членів усіх вказаних організацій, суд першої інстанції, правомірно на думку судової колегії, визнав за доцільне обмежити право ОСОБА_2 в частині проведення масової акції 06.06.2013р. з 10:30 по 12:30 на площадці перед Кримським Республіканським Палацом культури профспілок (вул. Київська, 115 в м. Сімферополі)

Оскільки, передбачене статтею 39 Конституції України право громадян на мирні зібрання, за своєю правовою суттю є не лише об'єктивним та безперечним за змістом правом громадян, а й суб'єктивним обов'язком перед суспільством щодо дотримання вимог безпеки та нестворення умов, за якими можливе виникнення загрози життю або свободам іншим громадян.

Зокрема, права громадян, гарантовані Конституцією України, є одночасно й гарантією відповідних прав та свобод інших громадян, які мають ті самі права. Саме, добросовісне використання усіма сторонами своїх прав та незловживання ними й має своїм наслідком гарантований баланс прав, охоронюваних свобод та інтересів усіх членів суспільства без обмеження інших.

Так, обов'язок органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо вжиття заходів до безперешкодного проведення громадянами заявлених мирних заходів та забезпечення під час їх проведення громадського порядку, є прямим виконанням положень Конституції України щодо гарантії прав, охоронюваних законом свобод та інтересів усіх членів суспільства.

Однак, вказане не виключає виконання відповідачем свого обов'язку щодо не створення перешкод іншим членам суспільства у користуванні ними своїми правами та свободами, які були заявлені раніше.

Вирішуючи питання щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позову було враховано місце проведення заходу та кількість осіб, яка має приймати участь у ньому.

Як встановлено судом першої інстанції, місце проведення заходу за адресою: м. Сімферополь, вул. Київська, 115, відноситься до центральної частини місця, поряд з якою знаходиться дитячий парк (парк ім. Ю. Гагаріна), де розташовані дитячі атракціони та який є місцем відпочинку.

Таким чином, є обгрунтованими доводи позивача щодо можливої загрози охорони здоров'я людей, які можуть знаходитися поряд з місцем проведення акцій, та на розі доріг у робочі дні.

Перебування у вказаному місці заявленої кількості осіб (близько 1000 осіб) може призвести до виникнення загрози безпеці дорожнього руху, перешкод у русі транспортних засобів і пішоходів.

Зазначений висновок відповідає висновкам Вищого адміністративного суду України, викладеним в Ухвалі від 25 травня 2010 року, реєстраційний номер в ЄДРСР - 9818152, відповідно до якої свобода на проведення мітингів є одним із основних прав у демократичному суспільстві та однією з гарантій функціонування такого суспільства, а "з урахуванням заявленої кількості учасників акції (600 осіб), необхідності забезпечення громадського правопорядку та здійснення інших організаційних заходів щодо захисту громадян, з метою запобігання правопорушенням та злочинам, правильним є висновок про необхідність обмеження заявленого відповідачем масового заходу в частині місця його проведення".

Інтереси національної безпеки та громадського порядку, для забезпечення яких суд може обмежити право громадян на мирні зібрання, суд вбачає у відсутності умов, що сприяють посяганням на життя, здоров'я, власність, честь, гідність людей, які будуть перебувати 06.06.2013р. у місці проведення декількома організаціями 4 масових заходів.

Приймаючи до уваги фактичні обставини справи щодо незабезпечення умов безперешкодного проведення запланованих заходів, з метою забезпечення правопорядку, запобігання вчиненню злочинів, правопорушень, для охорони здоров'я населення, захисту прав і свобод мешканців м. Сімферополя, забезпечення нормального функціонування підприємств та установ у центрі міста Сімферополя, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що є доцільним встановлення обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання, зауважуючи, що зазначені обмеження не порушують права громадян на мирні зібрання, оскільки стосуються обмеження лише заявлених у повідомленні умов.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Все вищенаведене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

2.Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.06.13 у справі № 801/5914/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 05 серпня 2013 р.

Головуючий суддя підпис О.А.Щепанська

Судді підпис М.І. Кобаль

підпис Н.Й. Кондрак

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.А.Щепанська