Головуючий суду 1 інстанції - Бондаренко Л.І.

Доповідач - Карташов О.Ю.

Справа № 2-433/11

Провадження № 22ц/782/1538/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2013 року липня « 24» дня Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючий суддя Карташов О.Ю.

судді Дронська І.О., Оробцова Р.І.

при секретарі Скоробогатовій Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу

за апеляційною скаргою

представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

на рішення

Троїцького районного суду Луганської області від 6 березня 2013 року

по цивільній справі за позовом

ОСОБА_4 від імені та в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання права власності

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2011 року ОСОБА_4 від імені та в інтересах ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, зазначав, що будинок за адресою АДРЕСА_1 належав на праві власності батькам останньої - матері ОСОБА_6 померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 та батькові ОСОБА_7 померлому ІНФОРМАЦІЯ_2, по 1/2 частині кожному.

ОСОБА_7 належну йому половину будинку заповідав ОСОБА_2, який спадщину прийняв 4.03.1999 року.

Посилаючись на те, що ОСОБА_5 з 1991 року зареєстрована за вказаною адресою, де проживала з донькою, фактично прийняла спадщину після смерті матері, проте право на спадщину не оформила, просив суд визнати за ОСОБА_5 право спільної часткової власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, у тому числі збудованими самочинно, розташованого за адресою АДРЕСА_1.

Рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 6 березня 2013 року позовну заяву ОСОБА_4 від імені та в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання права власності задоволено в повному обсязі.

Визнано за ОСОБА_5 право спільної часткової власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, у тому числі збудованими самочинно, розташованого за адресою АДРЕСА_1

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати зазначене рішення суду, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 належало в рівних долях ОСОБА_6 померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 по 1/2 частині кожному.

ОСОБА_2 отримав Свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_7 на належну тому 1/2 частину домоволодіння і зареєстрував в Троїцькому БТІ 10.03.1999 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції на підставі норм ст.ст. 524, 529, 549, 553 ЦК України редакції 1963 року, виходив з того, що ОСОБА_5 єдиний спадкоємець першої черги, що вступила в управління або володіння спадковим майном. Вона зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 з 1991 року, де проживала з дочкою і за якою отримує пенсію. Крім того, рішенням апеляційного суду Луганської області від 21.11.2011 року та ухвалою ВССУ від 7.09.2012 року фактично визнано, що ОСОБА_5 є належним спадкоємцем.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Проте, ухвалене у справі судове рішення зазначеним вимогам закону в повному обсязі не відповідає.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 57 цього Кодексу, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Так, спадкові відносини в Україні регулюються Цивільним кодексом України 2003 року (ЦК), законами України «Про нотаріат», «Про міжнародне приватне право», іншими законами та підзаконними нормативними актами, як нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до пунктів 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК та роз'яснень, які містяться в абз. 3 п. 1 ППВСУ від 30 травня 2008 року № 7, при вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.

На час відкриття спадщини в період чинності ЦК УРСР його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини, у тому числі прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (фактичне прийняття спадщини). ЦК УРСР не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави.

Якщо спадщина відкрилась у період чинності ЦК УРСР, застосовуванню підлягають норми ЦК УРСР про належність спадщини спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від оформлення права на спадщину.

Разом з тим, право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки місцевого суду щодо визнання за ОСОБА_5 права власності на 1/2 частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_1.

Проте, висновки суду щодо визнання права власності позивачки на будівлі та споруди збудовані самочинно є помилковими.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Норми ст. 392 ЦК не застосовуються щодо вимог про визнання права власності на об'єкти самочинного будівництва (ч. 3 ст. 376 ЦК), оскільки особа не є власником, а лише заявляє вимогу про встановлення права власності на об'єкт самочинного будівництва.

Задоволення судом позову про визнання за спадкоємцем права власності на самочинне будівництво зумовлює виникнення цього права у позивача, а не констатує його перехід у порядку спадкування, тому є неналежним способом захисту прав спадкоємців, якщо право звернутися до суду з вимогою про визнання права власності не належало спадкодавцеві (частини 3, 5 ст. 376 ЦК).

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що при встановленні фактів, на яких ґрунтується рішення, суд допустив порушення норм матеріального і процесуального права, зробив невідповідні висновки, що є підставою для зміни рішення суду відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України скасуванню в частині визнання за ОСОБА_5 права спільної часткової власності на 1/2 частину збудованих самочинно надвірних будівель та споруд, розташованих за адресою АДРЕСА_1.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія судів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області, ~

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ~ задовольнити частково.

Рішення Троїцького районного суду Луганської області від 6 березня 2013 року ~ змінити, скасувати в частині визнання за ОСОБА_5 права спільної часткової власності на 1/2 частину збудованих самочинно надвірних будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_5 у задоволені зазначених позовних вимог.

Рішення апеляційного суду набирає законно сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: