Справа № 415/2032/13-ц

Провадження № 22ц/782/2043/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2013р. колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

Головуючого: Маляренко І.Б.,

Суддів: Борисова Є.А., Яресько А.В.,

За участю секретаря: Веселова С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства „Лисичанськвугілля" в особі Відокремленого підрозділу «Шахта ім.. Д.Ф. Мельникова», ОСОБА_2 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 18 квітня 2013 року за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства „Лисичанськвугілля" в особі Відокремленого підрозділу «Шахта ім.. Д.Ф.

Мельникова» про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного

розрахунку

В С Т А Н О В И Л А:

20.03.2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом, обґрунтовуючи тим, що він знаходився у трудових відносинах з відповідачем. 30.11.2012р. його було

звільнено з роботи згідно з п.1 ст.40 КЗпП України. В порушення вимог ст..116 КЗпП

України відповідач вчасно не розрахувався з ним по заробітній платі та іншим, належним

йому платежам. Розрахунок було проведено 16.01.2013р.

Рішенням суду, яке оскаржується, позовні вимоги ОСОБА_2 було. задоволено частково, стягнуто з ПАТ „Лисичанськвугілля" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 2500грн.

В апеляційній скарзі апелянт ПАТ «Лисичанськвугілля» просить рішення суду

скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог,

мотивуючи тим, що судом допущено порушення норм процесуального та матеріального права

В апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, також мотивуючи тим, що судом допущено порушення норм процесуального та матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційних скарг, заслухавши доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і

обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів

приходить до наступного.

Так, статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути

законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства,

повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і

всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вірно встановлено у судовому засіданні та не оспорюється сторонами, сторони знаходилися у трудових відносинах.

30.11.2012 року позивач звільнився з роботи за п.1 ст.40 КЗпП України За час

роботи у відповідача заробітна плата не виплачувалась своєчасно, тому утворилась

заборгованість.

Як вбачається із матеріалів справи та не оспорюється сторонами, повний розрахунок по заборгованості відповідачем було проведено 16 січня 2013р.

Публічне акціонерне товариство „Лисичанськвугілля", не погоджуючись з рішенням суду, послалося на те, що суд не взяв до уваги того, що затримка розрахунку при звільненні ОСОБА_2 була викликана, зокрема, тим, що він свєчасно не здав до розрахункового відділу обхідний лист; шахта як відокремлений підрозділ ПАТ„Лисичанськвугілля" здійснює всі фінансові операції після отримання грошових коштів від юридичної особи, виплати проводились відразу після надходження зазначених коштів.

Проте, зазначені доводи колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконувану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно з ч.1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тобто, діюче законодавство, яке регулює трудові правовідносини, не містить положень, відповідно до яких остаточний розрахунок із звільненим робітником може бути

проведено пізніше в залежності від зазначених апелянтом або інших причин.

Таким чином, час затримки відповідачем проведення розрахунку з позивачем при звільненні складає за період з 30.11.2011 року по 16.01.2013 року 32 дні.

Оскільки з вини відповідача останнім в день звільнення позивача не було виплачено всі суми, що йому належать, то суд дійшов вірного висновку, щоз відповідача на користь позивача підлягає стягненню його середній заробіток за 32 дні затримки.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ОСОБА_2

Відповідно до Постанови KM України №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 p., середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Тобто, при визначенні розміру середньомісячної заробітної плати, суд повинен був виходи із заробітної плати позивача за два останні календарні місяці, що передували

звільненню, а саме, вересень і жовтень 2012 року, оскільки позивач був звільнений в

листопаді 2012 року.

Як вбачається із наданої відповідачем довідки (а.с. 4), для розрахунку середньоденного заробітку ОСОБА_2 було взято його заробіток за жовтень 2012 року із позначкою про відсутність заробітку за вересень у зв'язку із знаходженням у відпустці.

Суд першої інстанції наведеного до уваги не взяв і не уточнив у відповідача, яким був заробіток позивача за серпень місяць 2012 року, тобто за місяць, який передує місяцю, в якому позивач не працював.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача надав уточнені дані щодо розміру середньоденного заробітку позивача, розрахованого із його заробітку за серпень місяць 2012 року - 8767.09 грн. за 23 виходи і жовтень місяць 2012 року - 1341.22 грн. за 3 виходи

З урахуванням зазначених виплат середньоденний заробіток склав 282.18 грн. ( 8767.09 грн.+1341.22 грн.: 26 виходів х коефіцієнт 22.5 : 31 день).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції при визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку послався на те, що ним беруться до уваги ті обставини, що період затримки розрахунку при звільненні є незначним, відповідач докладав зусиль для виплати належних позивачеві сум і неодноразово провадив ці виплати.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, що регулює трудові правовідносини.

Таким чином колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню, стягненню з відповідача на його користь підлягає 9029.76 грн. ( 282.18 грн. х 32 дні).

Рішення суду в частині стягнення з відповідача судового збору у сумі 229.40 грн. відповідає вимогам ст. 88 ЦПК України.

Згідно зі ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої

інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав

встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального

права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні

рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у

неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції

обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав

справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно

застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або

не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 303,307, 309,316 ЦПК України,

колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта ім.. Д.Ф.Мельникова» - відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково, рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 18 квітня 2013 року - змінити: залишити без змін в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта ім.. Д.Ф.Мельникова» судового збору у сумі 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 40 копійок; в іншій частині скасувати і ухвалити нове рішення, яким стягнути з Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта ім.. Д.Ф.Мельникова» на користь ОСОБА_2 середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 9029 (дев'ять тисяч двадцять дев'ять) гривень 76 копійок.

Рішення набирає чинності негайно, але протягом 20 днів може бути оскаржене

шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: