Справа № 2-826/10

Провадження № 22ц/782/2005/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду

Луганської області у складі:

Головуючого: Маляренко І.Б.,

Суддів: Борисова Є.А., Яреська А.В.

За участю секретаря: Веселова С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 14 травня 2012 року за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», Луганської філії ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи: ЗАТ СК «Інгосстрах», Луганська філія ЗАТ СК «Інгосстрах», про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням частково задоволено уточнені позовні вимоги

ОСОБА_2: стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційного

Банку «ПриватБанк» на користь позивача на відшкодування матеріальних

збитків 30095 грн., на відшкодування моральної шкоди 3000 грн., судові

витрати у сумі 520 грн. 95 коп., а всього стягнуто - 33 615 грн. 95 коп.

Не погодившись з рішенням суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося з

апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в

та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає

що рішення суду є незаконним та необгрунтованим, прийняте при неповному

з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи та з порушенням

норм матеріального і процесуального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши доповідача,

пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи,

перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів

апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає

задоволенню.

Так, статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного

судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення

на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як

на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були

досліджені в судовому засіданні.

Під час розгляду справи судом було встановлено наступне.

10.05.2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк»,

правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк

«ПриватБанк», було укладено договір №SAMDN40000013605407 про відкриття

картрахунку та обслуговування платіжної карти «АвтоРозстрочка» (далі -

Договір).

Згідно з Додатковою угодою №2 до зазначеного договору, укладеною

сторонами в цей же день, Банк надав позивачу кредитний ліміт у сумі 8545,00

доларів США на строк до 09.05.2014 року включно у вигляді не

відновлювальної кредитної лінії з відсотковою ставкою 0,83% на місяць на суму залишку заборгованості по кредитному ліміту з розрахунку 360 днів на рік, а також щомісячно у розмірі 0,25% від суми виданого кредиту, комісії та винагороди.

Кредитна лінія була відкрита з метою придбання позивачем автомобіля Деу Сенс, 2007 року випуску, який, у свою чергу, є предметом застави, сплати винагороди за надання фінансового інструменту, яка виплачується одноразово в момент надання кредитного ліміту, оплати за реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна в розмірі 34 грн., а також сплати страхових платежів на строк до 08.05.2008 року та в наступному щорічного збільшення кредитного ліміту на суму оплати чергових страхових платежів в порядку, передбаченому п.п. 15.2, 17.7 Додаткової угоди.

Під час укладення договору та додаткової угоди відповідачем, ЗАТ КБ

«ПриватБанк», було укладено договір страхування транспортного засобу з ЗАТ СК «Інгосстрах» строком на один рік з наступним переоформленням його відповідно до умов Додаткової угоди.

07 грудня 2008 року ОСОБА_2 потрапив у ДТП, у результаті якої

вищезазначений автомобіль отримав механічні пошкодження.

Вартість ремонтних робіт згідно з актом приймання-здачі

виконаних робіт ПП «ОСОБА_3», СТО «Мустанг» складає 30 095 грн.

У відповідь на вимогу ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої

ДТП, страховою компанією йому було повідомлено, що ним не було продовжено строк дії договору страхування від 10 травня 2007 року, і на момент ДТП належний йому

автомобіль не був застрахований.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що за умовами кредитного договору банк зобов'язаний щорічно перераховувати необхідну суму коштів на оплату чергових страхових платежів та переоформлювати договір страхування на новий строк, а невиконання відповідачем вказаних умов кредитного договору та додаткової угоди призвело до завдання позивачу матеріальних збитків та моральної шкоди через неможливість отримання страхового відшкодування.

Проте погодитись з таким висновком суду не можна.

Відповідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше

як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього

Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших

осіб, які беруть участь у справі.

При цьому, враховуючи норми ст. ст. 27, 31 ЦПК України, позивач

самостійно визначає предмет й підстави позову та на власний розсуд

розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 заявляв позов про

відшкодування шкоди ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись як на порушення останнім зобов'язань, встановлених Додатковою угодою №2 до договору № SAMD40000013605407 від 10.05.2007 року, так і на передбачені ст. 1166 ЦК України загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Але ні позивач, формулюючи свої вимоги, ні суд першої інстанції,

задовольняючи позов, не взяли до уваги такого.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи

бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня • 92 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування

шкоди» судам роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди

повинні мати на увазі, що відповідно до . ст. 440 і 450 ЦК УРСР (аналогічні ст. ст. 1167,

1187 ЦК України) шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну

юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній

причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела

підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Проте відповідач не був учасником ДТП, не є причетним до заподіяння позивачу реальних збитків, не переоформлення договору страхування відповідачем не пов'язане прямо та безпосередньо з реальними збитками у наслідок ДТП, а тому у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позову із посиланням на вимоги ст. 1166 ЦК України.

Другою підставою позову, як уже зазначалось, є факт затримки сплати

відповідачем страхового платежу на користь страховика.

Відповідач не заперечував факту затримки перерахування страхових платежів

Луганській філії ЗАТ СК «Інгосстрах».

Проте в даному випадку суду першої інстанції слід було мати на увазі

наступне.

Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним

чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів

цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до

звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його

невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом

зобов'язання (неналежне виконання).

Ст. 611 цього ж Кодексу визначає можливі наслідки порушення зобов'язання, метою яких є захист інтересів постраждалої сторони, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Між тим, як вбачається із змісту Договору страхування наземного

транспорту № DN80АК00041351, укладеного 10.05.2007 року,

Вигодонабувачем за даним договором був сам Банк, а отже невиконання ним

вищезазначеного зобов'язання порушує його інтереси.

Крім того, зазначеним Договором страхування встановлено перелік

страхових випадків, з настанням яких виникає обов'язок Страховика здійснити

виплату страхового відшкодування відповідно до умов Договору.

Згідно із наявною в матеріалах справи довідкою, виданою відділенням ДАІ

Великобагачанського РВ УМВС України вПолтавській області, позивач 07.12.2008р. потрапив у ДТП у результаті наїзду на дерево.

Відповідно до п.16.1. Умов страхування підставою для відмови Страховика у здійсненні страхового відшкодування є, зокрема, навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір, страхування, спрямовані на настання страхового випадку вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; інші випадки, передбачені законом.

Згідно із ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», до учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати

вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з

питань безпеки дорожнього руху;

Судом першої інстанції не було з'ясовано, за яких обставинах автомобілю було завдано шкоди, чи є ці обставини страховим випадком, та чи дійсно позивач отримав би страхове відшкодування за випадком «наїзду на дерево».

Із матеріалів, що стосуються зазначеної ДТП, в справі наявні лише

вищезазначена довідка ДАІ Великобагачанського РВ УМВС України в

Полтавській області та виписка із медичної карти стаціонарного хворого із

зазначенням періоду перебування ОСОБА_2 на лікуванні у Великобагачанській ЦРЛ,

встановленого йому діагнозу та проведеного лікування (а.с.11-12).

Від витребування відповідних матеріалів з ДАІ Великобагачанського РВ УМВС

України вПолтавській області сторони, в тому числі позивач, в суді апеляційної інстанції відмовились, обґрунтовано посилаючись на те, що з часу ДПТ пройшов більш ніж тривалий час, і строк зберігання даних матеріалів сплинув.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що в силу вимог ст. 60 ЦПК

України позивач не довів того, що у випадку, якщо б ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і переоформило б договір страхування на новий строк, він би безумовно отримав від страхової компанії страхове відшкодування.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, не взяв до уваги того, що

рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях

Це ж стосується і зазначеного позивачем розміру збитків.

За загальним правилом власнику пошкодженого транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з його відновлювальним ремонтом з урахуванням зносу, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно.

Розмір матеріальних збитків визначається у висновку експерта, який запрошується страховиком або потерпілою особою у разі незгоди потерпілого з рішенням страховика.

Порядок визначення розміру матеріальних збитків, завданих пошкодженням колісного транспортного засобу, врегульовано Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24 листопада 2003 року (далі - Методика).

Розмір матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості.

Необхідно враховувати також ту обставину, що відповідно до п. 32.7 ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик не відшкодовує шкоду, пов'язану із «втратою товарного вигляду» транспортного засобу.

Однак за Методикою розмір втрати товарної вартості (ВТВ) включається до суми матеріального збитку. Тому власник пошкодженого транспортного засобу має право на відшкодування завданих збитків і у цій частині, а тому з метою захисту своїх майнових прав може звернутися до суду з позовом про відшкодування ВТВ за рахунок особи, винної у настанні ДТП.

Також необхідно мати на увазі, що сума страхового відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розмір якої встановлюється при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2% від ліміту відповідальності страховика в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

При визначенні експертом розміру завданої потерпілій особі майнової шкоди, до складу якої, зокрема, включається вартість відновлювального ремонту, враховуються також суми податку на додану вартість. Однак при визначенні суми страхового відшкодування, що підлягає виплаті потерпілій особі, страхова компанія може не враховувати суму податку на додану вартість. Відповідно до листа ДПА України від 21 серпня 2009 року № 10143/16-1516 «Щодо порядку врахування страховою компанією сум податку на додану вартість при проведення розрахунку розміру страхового відшкодування» у разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілим, а спрямовуються на придбання у платника ПДВ послуг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту, то розрахунок суми виплати та таке придбання здійснюється з урахуванням сум ПДВ. У разі ж коли придбання послуг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об'єкта здійснюється у неплатника ПДВ, то розрахунок суми виплати і сама виплата здійснюється без урахування сум ПДВ.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що позивач не надав суду належних

доказів того, що зазначена ним сума матеріальної шкоди відповідає розміру страхового

відшкодування, яке могло б бути виплаченим у разі, якщо б ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і

переоформило б договір страхування на новий строк, і то не йому, а як уже зазначалося

вище, вигодонабувачеві за даним договором - ПАТ КБ «ПриватБанк».

Клопотання щодо проведення відповідної експертизи ні в суді першої інстанції, ні в

апеляційному суді позивачем не заявлялось.

З урахуванням наведеного, вимог ст. 309 ЦПК України колегія суддів вважає

обґрунтованими доводи апеляційної скарги, а рішення суду - таким, що підлягає

скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 303,307, 309, 316 ЦПК України,

колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку

«ПриватБанк» - задовольнити.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 14 травня 2012

року - скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку

«ПриватБанк» про відшкодування шкоди - відмовити.

Рішення набирає чинності негайно, але протягом 20 днів може бути оскаржене

шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: