ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

07 червня 2012 р. 15:03 Справа №2а-5145/12/0170/7

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Лотакові О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська водочна компанія"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкового повідомленя-рішеня

за участю:

від позивача - представник за довіреністю Редкозубова О.Є.

відповідач - представник за довіреністю Мельник І.А.

Обставини справи: позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №00000014200 від 24.04.2012р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при проведенні перевірки, на підставі якої прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, відповідач дійшов неправильних висновків щодо господарської діяльності позивача щодо укладення та виконання умов договорів на поставку товарно - матеріальних цінностей з контрагентами. Позивач вважає, що при проведенні перевірки відповідачем не враховані положення діючого законодавства та необґрунтовано зроблені висновки про непроведення господарських операцій між позивачем та контрагентами, в результаті чого зроблені неправомірні висновки про нікчемність правочинів та безтоварність здійснених операцій, та як наслідок неправомірно вказано на порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України.

Відповідач проти позову заперечує, просить у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки оскаржуване рішення прийняте ним на підставі встановлених перевіркою порушень з боку позивача норм Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, обґрунтовано та з додержанням вимог чинного законодавства. Правова позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на адміністративний позов (т.2 а.с.1-4)

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Спеціалізованою Державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка ТОВ «Кримська водочна компанія» з питань фінансово - господарських взаємовідносин з ТОВ «Сан - Ойл» за період з 01.08.2010р. по 31.08.2010р. та ТОВ «Сан Кор Трейд» за період з 01.04.2011р. по 30.06.2011р.

За результатом проведення перевірки був складений Акт №12/40-01/05444546 від 20.01.2012р. (далі - акт перевірки) (т.1 а.с.63-104), яким встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», завищена сума податкового кредиту з ПДВ за серпень 2010р. на 4967108грн., сформованого за рахунок ПП «Сан - Ойл», а також встановлено порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу, в результаті чого завищена сума податкового кредиту з ПДВ за квітень - червень 2011р. на 3485000,02грн, сформованого за рахунок ТОВ «Сан - Кор - Трейд».

Листом від 30.01.2012р. (т. 1 а.с.140) відповідач повідомив позивача про описку, допущену в акті перевірки щодо його номеру, правильний номер є №12/40-01/36499654.

На підставі акту перевірки було прийнято податкове повідомлення рішення від 30.01.2012р. №0000134001, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 8452108грн. та нараховані штрафні санкції на суму 1241780грн. За результатом розгляду скарг позивача на вказане податкове повідомлення - рігення, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.04.2012р. №0000014200 (т.1 а.с.35), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 8452108грн. основного платежу та 1241778грн. штрафних санкцій.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З акту перевірки вбачається, що зроблені ньому висновки про порушення податкового законодавства ґрунтуються на наступних фактів.

Перевіркою було встановлено, що позивач мав взаємовідносин з контрагентами: ПП «Сан - Ойл» та ТОВ «Сан-Кор Трейд», яки в свою чергу мали взаємовідносини з іншими контрагентами направлені на придбання у них товарів, перевіркою взаємовідносин з якими органами державної податкової служби були встановлені факти неможливості виконання таких господарських операцій, невиконання зобов'язань, відсутність передачі товарів, нікчемність правочинів, здійснення операцій спрямованих на надання податкової вигоди третіх осіб та, як наслідок, порушення при формуванні податку на додану вартість.

На таких обставин відповідач зробив висновок про те, що контрагенти позивача також не могли поставити товари позивачу.

Акт перевірки свідчить, що викладені факти були встановлені відповідачем на підставі актів перевірки складених ДПІ у Київському районі м. Одеси в результаті перевірок проведених відносно контрагентів позивача ПП «Сан - Ойл» та ТОВ «Сан-Кор Трейд».

Оцінивши наявні докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частин 1,2 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно положень ч. 3 ст. 72 КАС України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Матеріали справи свідчать, що у серпні 2009 року позивач сформував податковий кредит за рахунок товарів поставлених ПП «Сан - Ойл».

Між позивачем та ПП «Сан - Ойл» були укладені договори постачання:

- №44 від 28.05.2010р. та додаткова угода до нього від 02.07.2010р. (т.1 а.с.146-149), відповідно до якого постачальник (ПП «Сан-Ойл») зобов'язується поставити товар борошно соняшникове харчове, а покупець (ТОВ «Кримська водочна компанія») сплатити за нього ціну.

- №82 від 31.08.2010р. та додаткова угода, з додатком до нього - специфікацією товару (т.1 а.с.152-156), відповідно до якого постачальник (ПП «Сан-Ойл») зобов'язується поставити товар горіх волоський у шкарлупи та насіння гарбузове, продовольче, а покупець (ТОВ «Кримська водочна компанія») сплатити за нього ціну.

Між сторонами ПП «Сан-Ойл» та ТОВ «Кримська водочна компанія» були складені акти приймання передачі товару, що є предметом вказаних договорів (т.1 а.с.150, 156-158).

ПП «Сан - Ойл» були виписані позивачу податкові накладні на загальну суму ПДВ 4997195,46грн. (а.с.160-164).

Оплата за вказаний товар була здійснена позивачем ПП «Сан-Ойл», що підтверджується платіжними дорученнями.

У період квітень - червень 2011р. позивач сформував податковий кредит за рахунок товарів поставлених ТОВ «Сан - Кор Трейд».

Між позивачем та ТОВ «Сан - Кор Трейд» був укладений договір постачання №506 від 25.01.2011р. з додатками (т.1 а.с.165-172), за умовами якого ТОВ «Сан - Кор Трейд» зобов'язується поставити позивачу горіх волоський без шкарлупи та насіння гарбузове, а позивач оплатити товар. Матеріали справи свідчать, що сторонами договору були складені акти - приймання - передачі товару. Оплата за товар підтверджується платіжними дорученнями.

ТОВ «Сан - Кор Трейд» були виписані позивачу податкові накладні на загальну суму 4595879,5грн. (т.1 а.с.195-209).

Враховуючи положення ст.ст. 71,72 КАС України, обставини щодо отримання позивачем податкових накладних від вказаних контрагентів на вказану в акті перевірки суму податкового кредиту, не викликають сумніву, отже ці обставини є такими, що не заперечуються сторонами та не підлягають доказуванню.

Слід відзначити, що матеріалами справи, у тому числі актом перевірки, не підтверджується, а з боку відповідача, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано доказів порушень при оформленні податкових накладних виписаних позивачу.

Згідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р. за N 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4. вказаного положення встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.7. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

З урахуванням вказаних норм, податкові, виписані позивачу ПП «Сан Ойл» та ТОВ «Сан- Кор Трейд» податкові накладні потрібно вважати первинними документами.

01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Правила оподаткування товарів або послуг, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, крім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.

В період, що також перевірявся відповідачем щодо відносин з ПП «Сан - ОЙЛ», а саме з 01.08.2010р. по 31.08.2010р. був чинний Закон України «Про податок на додану вартість», який визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до положень п. 1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно приписів п.7.2.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно до положень абзацу 1 п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» 7.4.1. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Даною нормою також встановлено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до положень п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно до положень п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Також, Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (ПК України) встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п.п.14.1.178 п.14.1 ст. 14 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 185 ПК України встановлено визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Так, відповідно до п.п. "а", "б", п.п. 185.1. встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПК України.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Викладені норми свідчать про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Виходячи з положень вказаних норм закону, суд, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних ПП «Сан - Ойл» та ТОВ «Сан - Кор Трейд» приходить до висновку про те, що позивачем правомірно здійснювалося формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Також слід вказати, що матеріали справи свідчать про вплив вказаних операцій на фінансовий та майновий стан позивача та контрагентів, що вказує про реальність виконання господарських операцій.

Таким чином, позивачем під час формування податкового кредиту вказаними контрагентами було дотримано положення Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України.

Вказане свідчить, що висновки викладені в акті перевірки про заниження ПДВ, що підлягав сплаті до бюджету не підтверджуються матеріалами справи.

Щодо встановлених актом перевірки фактів суд зазначає наступне.

В акті позивач, з урахуванням перевірок проведених відносно названих вище контрагентів позивача зазначає, що ТОВ «Сан - Кор Трейд» мав стосунки з ТОВ «Агенство Незалежної Експертизи «М.Т.К.», яке ніби-то здійснило постачання товарів на адресу ТОВ «Сан - Кор Трейд». З урахуванням встановлення перевіркою ТОВ «Сан - Кор Трейд» відсутності постачання товару від ТОВ «Агенство Незалежної Експертизи «М.Т.К.», відповідач дійшов висновку, що ТОВ «Сан - Кор Трейд» не могло, в свою чергу поставити товар позивачу.

Таки ж факти встановлені щодо ПП «Сан-Ойл». Так, з урахуванням інформації про проведену перевірку ПП «Сан-Ойл», було встановлено, що останнє мало стосунки з ТОВ «Транс-Трейд-Ком», яке згідно до бази даних було визнано банкрутом, а також яке мало стосунки з рядом підприємств, перевіркою відносин з якими було встановлено безтоварність правочинів та їх нікчемність, відсутність реального постачання товару на адресу ТОВ «Транс-Трейд-Ком». Також перевіркою ПП «Сан-Ойл» було встановлено його відносини з ТОВ «Росттон», відносини між якими також мають ознаки «безтоварних» операцій.

Таким чином, на підставі даних перевірок відносин контрагентів позивача з іншими підприємствами та встановлення безтоварності операцій, відповідача дійшов висновку, що контрагенти позивача не могли поставити йому товар, що є предметом вказаних вище договорів.

З матеріалів справи, вбачається, що контрагенти позивача ПП «Сан-Ойл» та ТОВ «Сан - Кор Трейд» зареєстровані в єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та на час здійснення вказаних господарських операцій з позивачем, були належним чином зареєстровані як платники ПДВ.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

З вказаних норм вбачається, що зареєстровані у ЄДРПОУ контрагенти позивача є юридичними особами, наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю, мають, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України позивачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказані підприємства на момент укладення угод були виключені з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим були не наділені цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).

В порядку, передбаченому ч.1 ст. 72 КАС України, відповідачем не надано документів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Крім того суд зазначає, що згідно до положень ст. 184 ЦК України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Як вбачається з матеріалів справи предметом договорів між позивачем та ПП «Сан-Ойл» та ТОВ «Сан - Кор Трейд» були товари, що мали родові ознаки (борошно соняшника, горіх волоський у шкарлупі та без шкарлупи, насіння гарбузове).

Дані товари не мають індивідуальних ознак і виражаються лише вагою, мірою, що перешкоджає, у разі наявності багатої кількості учасників товарообігу, встановленню руху такого товару від однієї особи до іншої і так далі по ланцюгу.

З акту перевірки випливає, що висновки про відсутність постачання позивачу товару від його контрагентів відповідач дійшов також з того, що предметом договорів укладених між ПП «Сан-Ойл», ТОВ «Сан - Кор Трейд» та іх постачальниками були ідентичні за назвою товари (борошно соняшника, горіх волоський у шкарлупі та без шкарлупи, насіння гарбузове).

Оцінюючи таки доводи суд вважає їх неспроможними та такими, що не можуть прямо вказувати на відсутність реальності здійснення правочинів між позивачем та ПП «Сан-Ойл», ТОВ «Сан - Кор Трейд».

Суд зазначає, що вказаний товар наділений лише родовими ознаками, що перешкоджає контролюючому органу у ході перевірки однозначно встановити, що предметом договорів між позивачем та ПП «Сан-Ойл», ТОВ «Сан - Кор Трейд» були ті самі товари, які були предметом договорів ПП «Сан-Ойл», ТОВ «Сан - Кор Трейд» з їх постачальниками, правочини з якими були визнані проведеними перевірками нікчемними.

У ході розгляду справи, в порядку ч. 1 ст. 72 КАС України, відповідачем також не було надано суду належних доказів у підтвердження реалізації позивачу саме тих товарів, на придбання яких ПП «Сан-Ойл» та ТОВ «Сан - Кор Трейд» укладало договори з ТОВ «Агенство Незалежної Експертизи «М.Т.К.», ТОВ «Росттон», ТОВ «Транс-Трейд-Ком».

Необхідно звернути увагу, що ПП «Сан-Ойл» та ТОВ «Сан - Кор Трейд» не обмежені у своїй діяльності відносинами лише з вказаними в акті перевірки контрагентами, отже мали можливість укладати правочини на придбання та продаж товару з іншими особами.

Таким чином суд дійшов висновку, що первинними документами підтверджується придбання оплата й використання у господарській діяльності товарів, отриманих позивачем за договорами з ПП «Сан-Ойл» та ТОВ «Сан - Кор Трейд», суми ПДВ у ціні придбання яких віднесено позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ при його формуванні у податковій звітності за правилами першої події, про завищення якого зазначено в акті перевірки.

Отже матеріали справи свідчать про те, що висновки відповідача зроблені в акті перевірки про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України в частині завишення суми податкового кредиту з ПДВ є необґрунтованими, в зв'язку з чим прийняте на їх підставі податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

З викладеного вище суд вважає неспроможними доводи відповідача по яких він просить відмовити у задоволенні позову.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

В судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанова складена в повному обсязі 11.06.2012р.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення - рішення №00000014200 від 24.04.2012р. прийняте Спеціалізованою Державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія» 2146грн. судового збору, шляхом списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Маргарітов М.В.