ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" грудня 2006 р. | справа № 20-1/075 |
Господарський суд міста Севастополя в складі:
судді Алсуф’єва В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі господарську справу
за позовом Управління капітального будівництва Севастопольської міської державної адміністрації (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, буд. 2) до Приватного підприємства „Нолас” (99011, м. Севастополь, вул. В.Кучера, буд. 13-б) про визнання недійсним договору про пайову участь в будівництві |
за участю представників:
Позивача –Зелінської В.А., довіреність б/н від 02.10.2006;
Відповідача –Бикова С.В., довіреність №06/11 від 06.11.2006.
Управління капітального будівництва Севастопольської міської державної адміністрації (далі –Позивач) в жовтні 2006 року звернулось в господарський суд з позовною заявою до Приватного підприємства „Нолас” (далі –Відповідач) про визнання недійсним договору про пайову участь в будівництві, укладеного Позивачем та Відповідачем 30.09.2004. Позов мотивований тим, що сторони, укладаючи договір, не досягли згоди щодо його предмету через відсутність у Позивача на момент підписання договору права користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового дома, що є порушенням статті 638 Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003).
Відповідач заперечує проти задоволення позову посилаючись на відсутність передбачених статтями 215, 203 Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003) підстав для визнання правочину недійсним.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, суд
ВСТАНОВИВ:
04.08.2004 Севастопольською міською державною адміністрацією та Відповідачем укладена угода про співробітництво, предметом якої є діяльність сторін з проектування та будівництва багатофункціонального житлового комплексу в мікрорайоні «Омега-2А»/а.с. 53/. За згодою сторін угоди виконання функцій замовника з проектування та будівництва покладено на Управління капітального будівництва Севастопольської міської державної адміністрації. Севастопольська міська державна адміністрація надала Позивачу повноваження укласти інвестиційний договір на будівництво вказаного об’єкту з Відповідачем, а останній прийняв на себе функції інвестора і генерального підрядника при будівництві.
Розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації від 30.08.2004 №1294 Відповідачу надано дозвіл на проектування і будівництво житлових 10-12-поверхових будинків в ІІ черзі забудови мікрорайону “Омега -2А” на земельній ділянці, що відводиться Позивачу.
У розвиток зазначеної вище угоди 30.09.2004 Позивачем (Сторона 1) в особі начальника Стеблянко В.В. та Відповідачем (Сторона 2) в особі Агалакової Л.В. підписаний договір про пайову участь в будівництві /а.с. 14-15/, предметом якого є пайова участь Сторін в будівництві багатофункціонального житлового комплексу в ІІ черзі забудови мікрорайону «Омега-2А»/Об’єкт/ (далі –Договір).
Додатковою угодою №1 від 30.12.2004 /а.с. 16/ предметом Договору визначені проектування та будівництво житлових будинків №27, 28, 29, 30, об’єкту обслуговування №42 і гаражної стоянки №38 в ІІ черзі забудови мікрорайону «Омега-2А».
Договір регулює відношення Сторін щодо залучення до участі в будівництві Об’єкту третіх осіб, підрядчиків або пайовиків; участі Сторін та третіх осіб в будівництві Об’єкту в формі фінансування грошовими коштами, внесення матеріальних і нематеріальних ресурсів, безпосередньої трудової участі; прав власності Сторін та третіх осіб на збудований Об’єкт; експлуатації Об’єкту після закінчення будівництва /пункт 1.2/.
Відповідно до пункту 6.3 Договір набирав чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання Сторонами прийнятих на себе зобов’язань. На час вирішення спору Договір нерозірваний та невизнаний недійсним.
На час укладення Договору, спірні правовідносини були врегульовані нормами Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003, далі –ЦК України), та Господарського кодексу України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003, далі –ГК України), що набрали чинність з 01.01.2004, тому відповідність його законодавству має перевірятись з урахуванням діючих на той момент норм.
Позивачем заявлена позовна вимога про визнання Договору недійсним.
Стаття 204 ЦК України встановила презумпцію правомірності правочину, яка полягає у тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до статті 215 ЦК України недійсність правочину може бути прямо встановлена законом (нікчемний правочин), або визнана судом, якщо одна із сторін чи інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (оспорюваний правочин). Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) загальних вимог до нього, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Статтею 207 ГК України визначено, що господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним повністю або частково.
Позов обґрунтований тим, що сторони, укладаючи Договір, не могли досягти згоди щодо його предмету через відсутність у Позивача на момент підписання Договору права користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування Об’єкту, що є порушенням статті 638 ЦК України. Тобто, Позивач заперечує дійсність Договору посилаючись на недодержання вимог статті 638 ЦК України, якою передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Аналогічні вимоги містить частина друга статті 180 ГК України.
Таким чином, у заявленому позові юридична підстава та позовні вимоги неузгоджені. Визначена Позивачем правова підстава позову може бути обґрунтуванням визнання Договору неукладеним, а не недійсним, оскільки у даному випадку законодавством чітко відмежовуються спори про визнання правочинів невчиненими від спорів про визнання правочинів недійсними за правовими підставами їх вирішення. Зазначена обставина є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Суд вважає також безпідставними твердження Позивача як стосовно відсутності на час укладення Договору та наступних його доповнень можливості досягнення згоди щодо його предмету в редакції, викладеній в додатковій угоді №1 від 30.12.2004, так і щодо недосягнення такої згоди.
Діюче законодавство не пов’язує можливість укладення договору з оформленням належним чином права.
Крім того, відповідно до пункту 2.1.1 Позивач зобов’язувався забезпечити оформлення у встановленому порядку всіх документів, пов’язаних з відведенням земельної ділянки для будівництва Об’єкту, та надати Відповідачу право організувати і здійснити будівництво Об’єкту на вказаній ділянці. Тобто, Договором передбачений обов’язок Позивача у майбутньому (після 30.09.2004) забезпечити оформлення належним чином права на визначену земельну ділянку та надати Відповідачу право організувати і здійснити будівництво на ній.
01.12.2004 рішенням Севастопольської міської Ради №2594 земельна ділянка в мікрорайоні “Омега-2А” м. Севастополя, загальною площею 10,1 га, передана Позивачу в оренду на 15 років для будівництва житлового кварталу в ІІ черзі забудови мікрорайону /а.с. 52/.
На підставі цього рішення 31.05.2005 Севастопольська міська Рада і Позивач уклали договір оренди зазначеної земельної ділянки /а.с. 17-21/. Остання передана Позивачу у користування за актом приймання-передачі від 02.06.2005 /а.с. 22/.
Таким чином, Позивач своїми діями підтвердив наявність між ним і Відповідачем договірних правовідносин та бажав настання зазначених у Договорі наслідків.
Про це також свідчить направлення Позивачем листа від 06.05.2006 №67/556 з пропозицією внести зміни і доповнення до Договору /а.с. 42-43/, листа від 31.05.2006 №67/646 щодо надання інформації про виконання Договору та узгодження нової форми договірних правовідносин /а.с. 45/, та виставлення рахунку №59 від 19.09.2006 за оренду землі в мікрорайоні “Омега-2А” за грудень 2005, січень-вересень 2006 року /а.с. 47-48/.
Враховуючи викладене, та беручи до уваги те, що визначена Позивачем матеріально-правова підстава позову не може бути підставою для визнання правочину недійсним, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги необґрунтовані, задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини п’ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при відмові в позові покладаються на позивача.
Керуючись статтями 203, 204, 215, 638 ЦК України, статтями 180, 207 ГК України, статтями 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
В позові відмовити повністю.
Суддя В.В. Алсуф`єв