Справа № 127/10327/13-ц Провадження № 22-ц/772/1990/2013Головуючий в суді першої інстанції:Іщук Т.П.

Категорія: 27Доповідач: Вавшко В. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2013 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

ГоловуючогоВавшка В.С.,

суддів:Ковальчука О.В., Сала Т.Б.,

При секретарі:Пишному О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та представника ОСОБА_8 - ОСОБА_9 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8, ОСОБА_6 про стягнення суми боргу,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2013 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_8, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 борг в сумі 29000 Евро, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ складає 302 541, 45 грн. та судовий збір в сумі 3025,41 грн.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_6-ОСОБА_7 просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_8 - ОСОБА_9 просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_10 подав заперечення на апеляційну скаргу, у якому просить залишити рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення у межах заявлених вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 04 грудня 2010 року між сторонами був укладений договір позики, що підтверджується розпискою, згідно якої відповідачі позичили грошові кошти у сумі 30 000 євро та зобов'язалися повернути позику до 01 квітня 2011 року. У визначений строк борг не повернули. Відповідачі повернули позивачеві частину позики у сумі 1000 євро. Направлені вимоги позивача про повернення позики відповідачами залишені без задоволення.

Суд не прийняв до уваги твердження представників відповідачів щодо повернення коштів шляхом передачі гаражних боксів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 у кооперативі ТВГ-10 (предмет застави), зважаючи на те, що ст. 1049 ЦК України передбачено повернення саме предмета позики, такі умови визначаються і укладеним договором.

Договір позики був укладений у формі розписки, строни не дотримувалися вимог щодо нотаріального посвідчення в частині забезпечення виконання зобов'язань, а тому на підставі ст. 220 ЦК України та ст. 14 Закону України «Про заставу» правочин, а в даному випадку його частина про забезпечення виконання зобов'язань заставою гаражних боксів є нікчемною, а тому суд першої інстанції вважав, що не породжує жодних прав та обов'язків у сторін, тобто твердження представника відповідачів про передачу предмета застави ґрунтується на припущеннях.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі спільно позичили кошти, свої зобов'язання не виконали, а сума неповернутої позики складає 29 000 євро, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ складає 302 541, 45 грн., а тому вказана сума повинна бути повернута відповідно до ст. 541 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи та відповідні їм правовідносини та правильно застосовані норми матеріального права.

Частиною 1 ст. 541 ЦК України передбачено солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Так, відповідно до приписів ст.ст. 572, 577 ЦК України виконання зобов'язань може бути забезпечено заставою, а якщо предметом застави є нерухоме майно, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Колегією суддів встановлено, що у грудні 2010 року ОСОБА_8, ОСОБА_6 позичили у ОСОБА_10 30 000 євро (а.с.49), а 22 липня 2012 року повернули останньому 1000 євро (а.с. 49 на звороті). У договорі зазначено усі істотні умови, а саме: визначення позикодавця та позичальників, суми грошових коштів, які передавались у позику, строк виконання зобов'язання тощо.

Колегією суддів з'ясовано, що у матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи, що засвідчують право власності відповідачів на гаражні бокси НОМЕР_1 та НОМЕР_2 у кооперативі ТВГ - 10, що знаходяться за адресою : АДРЕСА_1, а тому доводи апеляційних скарг у частині передачі цих об'єктів нерухомості у рахунок погашення боргу є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.

Відповідачі не надали суду доказів у підтвердження виконання ними своїх зобов'язань перед ОСОБА_10, як того вимагає положення ст..545 ЦК України, а тому доводи апеляційної скарги про відсутність заборгованості не знайшли свого підтвердження.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_6 не надавала згоди на отримання її чоловіком ОСОБА_8 позики у ОСОБА_10, колегія суддів також не бере до уваги, оскільки факт спільного отримання відповідачами позики підтверджено їхніми підписами.

Відповідно до ч.1 ст.543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми ЦК України, що стосуються позикових правовідносин, а тому дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_10 шляхом стягнення у солідарному порядку боргу з ОСОБА_6 та ОСОБА_8.

За таких обставин, та в силу ст.308 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та представника ОСОБА_8 - ОСОБА_9 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя : (підпис)

Судді :(підписи)

З оригіналом вірно :