Номер провадження № 22-ц/785/2786/13

Головуючий у першій інстанції Гавриш М.З.

Доповідач Заїкін А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2013 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

- головуючого судді - Заїкіна А.П.,

- суддів: - Мизи Л.М., Процик М.В.,

при секретарях - Горновій А.О., Булгак Х.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Кілійська районна державна адміністрація Одеської області, як орган опіки та піклування, за участю прокурора Кілійського району, про відібрання дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Кілійського районного суду Одеської області від 27 серпня 2012 року,

встановила:

У березні 2012 р. ОСОБА_4 звернувся до суду з вищеназваним позовом, в якому вказала, що вона є бабусею малолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідачка - її рідна донька. Онук проживає разом з нею, знаходиться на повному її утриманні. Батько дитини - ОСОБА_9 працює за кордоном. Мати дитини навчалась в м. Ізмаїл, з дитиною зустрічалася дуже рідко. Інколи забрила сина до себе. Дитина в цей час проживала з матір'ю в студентському гуртожитку. Їй стало відомо, що відповідачка на тривалий час відлучалася на тривалий час, залишаючи сина студентам. У зв'язку з аморальною поведінкою відповідачка була виселена з гуртожитку. З університету вона виключена. Не розірвавши шлюб, спів мешкає з іншим чоловіком. Вказане робить неможливим знаходження дитини з матір'ю, його належне виховання, до тих пір поки відповідачка не влаштує своє сімейне життя. В інтересах дитини необхідно відібрати останнього від матері без позбавлення її батьків прав. Орган опіки та піклування вважає за необхідне визначити місце проживання дитини з бабусею та дідусем.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 164, 170 СК України, просила: 1) відібрати малолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, у матері - ОСОБА_5 без позбавлення її батьківських прав; 2) передати дитину їй під опіку; 3) дозволити матері - ОСОБА_5 за її згодою контактувати з дитиною, без завдання негативного впливу на дитину.

Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, пояснивши, що на теперішній час відповідачка розлучилася з чоловіком, фактично створила іншу сім'ю. Навчання на останньому курсі покинула, з міста поїхала, не повідомивши адресу. Фактично відповідачка ухиляється від виконання обов'язків по вихованню дитини, фактично кинула сина, не проявляє будь-яких намірів піклування над дитиною. Постійного місця проживання відповідачка не має, за місцем реєстрації в родині не проживає.

Відповідачка ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася. За місцем реєстрації не проживає.

Заочним рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 27.08.12. р. (а. с. 66 - 68) позов задоволено в повному обсязі. Відібрано малолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, від матері - ОСОБА_5., ІНФОРМАЦІЯ_2, без позбавлення останньої батьківських прав. Передано дитину бабі - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка проживає за місцем реєстрації в АДРЕСА_1 Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 25.01.13 р. (а. с. 95 - 96) заяву ОСОБА_6 від 26.10.12 р. (а. с. 74 - 75) про перегляд заочного рішення Кілійського районного суду Одеської області від 27.08.12 р. залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Посилається на те, що рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального (ст. ст. 151, 163 СК України) та процесуального (ст. ст. 213, 215 ЦПК України) права: - позивачка вигнала її з дому, перешкоджає зустрічатися з сином; - органи опіки та піклування ухилися від надання їй допомоги у вирішенні спірної ситуації; - про судові засідання не сповіщалася, оскільки судові повістки направлялися ні за адресою її фактичного мешкання, а за адресою проживання позивачки. Вказане позбавило її права надати обґрунтовані заперечення, заявити відповідні клопотання; - вона має житло, в якому є всі умови для проживання сина.

В судовому засіданні ОСОБА_6 та її представник підтримали доводи та вимоги, які викладені в апеляційній скарзі.

ОСОБА_4 письмових заперечень на апеляційну скаргу не надала. В судовому засіданні вона та її представник вважали необхідним скаргу відхилити, рішення суду залишити без, посилаючись на її необґрунтованість.

Прокурор в судовому засіданні вважав необхідним рішення суду першої інстанції скасувати, увалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилався на те, що підстави для відібрання малолітньої дитини від матері відсутні.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на них, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухвалені заочного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду захистом своїх порушених прав. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України. Перелік можливих способів захисту міститься в ст. 16 ЦК України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи заочне рішення про задоволення позову в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості (а. с. 68).

Колегія суддів вважає, що погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, цих висновків суд першої інстанції дійшов при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

11.07.08 р. ОСОБА_9 та ОСОБА_10 зареєстрували шлюб. Прізвище чоловіка та дружини після укладення шлюбу - ОСОБА_9 (а. с. 14).

Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 р. народився син - ОСОБА_8 (а. с. 13). Батько дитини - ОСОБА_9 працює за кордоном (а. с. 15, 24). Мати навчається в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті (а. с. 37, 38, 137, 138).

У зв'язку з навчанням відповідачки та працевлаштуванням батька за кордоном, неповнолітній ОСОБА_8 мешкав з бабусею - ОСОБА_4 (а. с. 15). Інколи під час навчання мати брала сина до себе в гуртожиток, потім повертала його бабусі. Проживаючи в гуртожитку ОСОБА_5 зарекомендувала себе з негативного боку (а. с. 9 - 10, 37 - 38). Повертаючись із-за кордону батько дитини проживав у позивачки разом із сином. За місцем проживання позивачка та батько дитини характеризуються позитивно (а. с. 147, 188 - 189).

Відповідно до пояснень сторін, у липні 2011 р. відповідачка привезла дитину до бабусі. У вересні 2011 р. декілька днів син проживав з мамою в м. Ізмаїлі, а потім мати знову повернула сина бабусі. З жовтня 2011 р. по січень 2012 р. відомостей про місцезнаходження відповідачки не було. Дитина весь цей час проживала з бабусею, а коли його батько повертався із-за кордону останній мешкав разом із сином у відповідачки.

У зв'язку з тим, що батьки дитини не мешкають разом, неодноразово між ними, або між матір'ю дитини та бабусею виникали спірні питання щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, з приводу чого були звернення до відповідних установ (а. с. 25, 27, 83 - 84, 86, 108, 114, 144).

Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 14.08.12 р. (а. с. 45) шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 розірвано.

12.10.12 р. ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_11 Прізвище відповідачки після укладання шлюбу - ОСОБА_5 (а. с. 77, 104). Від другого шлюбу відповідачка народила сина - ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 104, 185 зворотна сторона, 188).

Василівська сільська рада, як орган опіки та піклування вважає за необхідне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_8 разом із батьком (а. с. 4, 19, 20, 32, 34).

Кілійська районна державна адміністрацій надала апеляційному суду висновок (а. с. 159 - 159 зворотна сторона), в якому вважала необхідним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ОСОБА_4 та його батьком - ОСОБА_9, за адресою - АДРЕСА_1

Служба у справах дітей Ізмаїльської міської ради направила листа (а. с. 176 - 177), в якому висловила думку про те, що малолітній ОСОБА_8 повинен проживати разом з матір'ю - ОСОБА_6.

Між сторонами склалися правовідносини щодо визначення місця проживання малолітньої дитини (ст. 29 ЦК України, ст. ст. 160, 161 СК України), а не правовідносини з відібрання дитини (ст. 170 СК України), як вважав суд першої інстанції.

Частина 4 ст. 29 ЦК України встановлює, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.

За правилами, передбаченими ч. 1 ст. 160, ч. 1 ст. 161, ч. ч. 1, 3 ст. 170 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених п. п. 2 - 5 ч. 1 ст. 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

Згідно з п. п. 2 - 5 ч. 1 ст. 164 СК України мати або батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з полового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

Встановлено судом, що мати залишила на деякий час проживати малолітнього сина у бабусі. Мати намагається забрати дитину до себе. Бабуся не віддає дитину матері, вважаючи, що остання неналежним чином ставиться до виховання сина. Зміна умов та місця проживання завдадуть істотної шкоди життю, здоров'ю та вихованню дитини. Як на час ухвалення рішення судом першої інстанції, так і на час його перегляду апеляційним судом, малолітня дитина проживає у бабусі. Таким чином, жодного випадку, передбаченого п. п. 1 - 5 ч. 1 ст. 164 СК України, або інших випадків, за яких залишення дитини у матері є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання, не існує.

Позовні вимоги ОСОБА_4 про відібрання малолітньої дитини від матері без позбавлення останньої батьківських прав, передачу дитини їй під опіку та дозвіл матері за її згодою контактувати з дитиною, без завдання негативного впливу на дитину, є безпідставними, а тому в задоволенні цих вимог необхідно відмовити. Суд першої інстанції неправильно визначився з предметом доказування. Висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Порушивши вищевказані норми матеріального та процесуального права, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення по суті позовних вимог є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Ураховуючи, що неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 про відібрання дитини.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити.

Заочне рішення Кілійського районного суду Одеської області від 27 серпня 2013 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Кілійська районна державна адміністрація Одеської області, як орган опіки та піклування, за участю прокурора Кілійського району - повністю відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: Л. М. Миза

М. В. Процик