УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 435-3856/12 Головуючий в 1 інстанції

Провадження 22-ц/774/1330/13 Бондар Я.М.

Категорія № 46 ( І ) Доповідач Савіна Г.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Савіної Г.О.,

суддів: Барильської А.П., Грищенко Н.М.,

при секретарі: Євтодій К.С.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_2 ,

її представника - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 05 квітня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_6, про поділ майна подружжя та визнання права власності на майно, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та визнання права власності на майно.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що сторони перебували у шлюбі з 19.06.1992 року. За рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 11 червня 2012 року шлюб між сторонами розірвано. Від шлюбу мають доньку - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

17 грудня 1999 року під час шлюбу та сумісного проживання подружжям було приватизовано частину домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Спірне домоволодіння було приватизовано на кошти подружжя під час сумісного проживання, але право власності на частину домоволодіння було оформлено лише на відповідача - ОСОБА_4

Вважаючи, що вказано житло є спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_2 просить його поділити, визнавши за нею право власності на 3/20 частини домоволодіння АДРЕСА_1. Просить суд стягнути з відповідача всі понесені витрати по справі.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 05 квітня 2013 року ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції матеріальних та процесуальних норм, невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсягу.

Зокрема вважає, що судом не застосовано до спірних правовідносин ч.5 ст..61 СК України, яка на думку позивача підлягає застосуванню, оскільки діє на час подачі позову до суду.

Крім того, вважає, що суд дійшов невірного висновку, що у зв'язку із не проживанням однією сім'єю разом із відповідачем та неперебуванням на обліку у спірному домоволодінні вона немає права на розподіл спільного майна подружжя.

Також вважає, що суд дійшов помилкового висновку про фіктивність шлюбу.

Суд, дійшов не обґрунтованого висновку, про не проживання сторін разом на протязі 20 років, взявши до уваги акт, який підписали особи, що проживають у різних районах міста.

Судом не взято до уваги, що позивач з поважних причин не мешкала разом із відповідачем, який зловживав спиртними напоями та мешкав разом із другою жінкою з 1994 року від якої має дитину.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.06.1992 року, що підтверджено копією свідоцтва про одруження (а.с.5).

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 11 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2012 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, розірвано ( а.с.47).

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 17 грудня 1999 року ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 , яка приватизована ними згідно ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» ( а.с.49).

Як убачається з ордеру № 3157 від 03 грудня 1980 року квартира АДРЕСА_1 , була надана рішення Саксаганського виконкому в користування ОСОБА_8 на сім'ю з 4 чоловік, ОСОБА_6- дружина, ОСОБА_9 син, ОСОБА_10- син. ( а.с.50).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна частина квартири не може бути визнана спільним майном подружжя та поділена, оскільки право власності у відповідача виникло у 1999 році на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», та не розповсюдження на спірні відносини ч.5 ст.61 СК України, на яку посилається позивач.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.22 КЗпШС ( 1969 року) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Аналогічне положення міститься в ч.1 ст.60 СК України, яка передбачає, що майно набуте подружжям за час шлюбу , належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини самостійного заробітку ( доходу).

У п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям на майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна , наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Як убачається з матеріалів справи, спірну квартиру було придбано відповідачем разом із батьками на підставі ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» у 1999 році.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача та кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.

Приватизація здійснюється лише щодо членів сім'ї наймача, які на момент приватизації зареєстровані на відповідній житловій площі. Отже, суд приймає до уваги безоплатність самого приватизаційного процесу, розповсюдження його на зареєстрованих членів сім'ї наймача, та пов'язаність саме з цим фактом розміру житла, що підлягає безкоштовній приватизації.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, про поширення на спірні правовідносини вищезазначеного Закону та не розповсюдження ч.5 ст.61 Сімейного Кодексу, яка діяла з 08 лютого 2011 року та Законом України від 17 травня 2012 року № 4766-VI виключена.

Тому колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги позивача в частині не застосування до спірних правовідносин ч. 5 ст. 61 СК України, оскільки вони не ґрунтуються на законі та не підлягають застосуванню до розподілу майна, яке було придбано у 1999 році в порядку приватизації. Згідно ст. 58 Конституції України Закони не мають зворотної сили у часі, а відповідно до ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Колегія суддів не звертає уваги на доводи апеляційної скарги, щодо визнання шлюбу фіктивним, оскільки оскаржуваним рішенням суду його фіктивність не визнавалась.

Крім того, позивач не заперечувала та сама в апеляційній скарзі стверджувала, що як подружжя сторони не проживали та не вели спільного господарства з 1994 року, оскільки відповідач зловживав спиртними напоями та проживав з ОСОБА_11, від якої має спільну дитину ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2. Тому колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги позивача, про те, що акт про спільне не проживання не може бути належним доказом у справі, тому що факт спільного не проживання позивач не заперечувала.

Інші доводи апеляційної скарги позивача, колегія суддів до увги не сприймає, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду по їх оцінці і відповідно до ч.1 ст.57 ЦПК України юридичного значення для вирішення спарви не мають та не можуть бути підставою для скасування законного та обгрунтованого рішення суду.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2013 року апеляційна скарга ОСОБА_2 була залишена без руху для сплати судового збору. На виконання ухвали позивачем надна квитанція про сплату судового збору (а.с.106). Згідно відомостей Державної казначейської служби від 27.06.2013 року № 04-11, кошти за наданою позивачем квитанцією в сумі 173,90 грн. до державного казначейства не надходили, тому з позивача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд спарви в суді апеляійної інстанції в сумі 173,88 грн.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального законодавства, висновки суду узгоджуються та відповідають обставинам по справі, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, а рішення суду повинно бути залишено без змін, на підставі ст. 308 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 05 квітня 2013 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 173,88 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: