РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"25" жовтня 2006 р. | Справа № 5/295-3800 |
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрушків Г.З.
Розглянув справу
За позовом: Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Тернопіль
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Борщівська районна друкарня», вул. Верхрадського, 3, м.Борщів, Тернопільської області
За участю представників сторін:
Позивача: Гловак В.І. –гол. спеціаліст відділення (дор. № 03-105/1339 від 31.08.2006р.)
відповідача: Зварич О.М. –директор,
Рачковська Л.В. –гол. бухгалтер (дов. Від 25.10.2006р.)
В розпочатому судовому засіданні представникам позивача та відповідача роз’яснено права і обов’язки, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.
Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в господарський суд Тернопільської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Борщівська районна друкарня», вул. Верхрадського, 3, м.Борщів, Тернопільської області –1552грн.08коп., із них: 1527грн.28коп. адміністративно –господарських санкцій за не створення в 2005 році одного робочого місця для працевлаштування інваліда та 24грн.80коп. пені за несвоєчасну сплату даних санкцій.
Відповідач у відзиві на позов №40 від 23.10.2006р. та його повноважні представники в судовому засіданні проти позовних вимог заперечують, посилаючись на те, товариство відповідача у 2005 році працювало зі збитками, які відповідно до фінансового звіту товариства у 2005 році становили 4500грн.00коп., окрім цього за відсутності замовників у товариства заробітна плата його працівникам в вказаному періоді виплачувалася нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, і повідомили, що станом на 01.12.2005р. кількість штатних працівників у товаристві становила 7 чоловік, у зв’язку із смертю директора та і звільненням працівника, і враховуючи вищенаведене, просять суд в задоволенні позову відмовити.
У відповідності до ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
З огляду на те, що ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлює, що у разі несплати адміністративно-господарської санкції суб’єктом господарювання її стягнення проводиться за рішенням господарського суду, приймаючи до уваги інформаційний лист Верховного суду України № 3.2.-2005 від 26.12.2005 року, дана справа розглядається за правилами Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановлено:
- Тернопільське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів ставить вимогу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Борщівська районна друкарня» 1527грн.28коп. адміністративно –господарських санкцій за не створення в 2005 році одного робочого місця для працевлаштування інваліда та 24грн.80коп. пені за несвоєчасну сплату даних санкцій.
Підставою для застосування санкцій стало, як стверджує позивач, дані державної статистичної звітності про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, згідно яких товариство зобов’язане було при середньообліковій чисельності штатних працівників облікового складу 9 чоловік працевлаштувати одного інваліда, а фактично жодного інваліда не працевлаштовано. За порушення у 2005 році встановлених нормативів створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів товариство повинно сплатити штраф, передбачений ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (в редакції станом на 01.01.2005 року -далі Закон України), у розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві на одного працюючого за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, що становить 1527грн.28коп. та пеню за несвоєчасну сплату даного штрафу в сумі 24,80грн..
Суд, на підставі ст. 43 ГПК України, давши оцінку поданим сторонами доказам та наведеним доводам, щодо правомірності заявлених вимог та заперечень, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню.
При цьому суд виходив із наступного:
- згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов‘язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
- Тернопільське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів відповідно до Положення „Про Фонд України соціального захисту інвалідів” затверджено постановою КМУ від 26.09.2002р. № 1434 є урядовим органом державного управління і на нього покладено завдання щодо здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, сприяння створенню таких робочих місць та здійснення контролю за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
- Порядок встановлення нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів передбачено ст. 19 Закону України, відповідно до якої для підприємств встановлюється норматив місць в розмірі 4 –х відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб –у кількості одного робочого місця.
- Обов’язок працевлаштування інвалідів покладено згідно ч. 1 ст. 18 Закону України на центральні органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, здібностей і професійних навиків відповідно до рекомендацій медико –соціальної експертної комісії. Підбір робочого місця для інваліда здійснюється цими органами із сприянням Фонду інвалідів на підприємстві, яке в свою чергу зобов’язане укласти трудовий договір та створити для нього умови праці з врахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечити інші гарантії (ст. 5, ч. 1 ст. 17, ч. 3 ст. 18 Закону України).
Отже, нормами Закону України чітко розмежовано як обов’язки вищезазначених органів так і обов’язки підприємств.
Порядок створення робочого місця та працевлаштування інваліда передбачено „Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314, відповідно до якого підприємства інформують центр зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів з врахуванням індивідуальних програм реабілітації, які розробляються в кожному конкретному випадку медико –соціальною експертною комісією відповідно до „Інструкції про встановлення груп інвалідності” затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 07.04.2004 р. № 183 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22.04.2004р, шляхом подачі, в порядку передбаченому п. 2 „Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів” затвердженого постановою КМ України від 28.12.2001р. № 1767, звіту форми № 10-ПІ, затвердженої наказом Держкомстату України від 10.01.2002р. № 49. Дана звітність містить графу щодо чисельності інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, працевлаштування яких повинні забезпечити вищезазначені органи, а не підприємство. Дана звітність введена з єдиною метою, щоб органи на яких покладено обов’язки соціального захисту інвалідів, регулярно здійснювали спостереження, контроль та прогнозування виконання норм Закону України.
Відповідно до ст. 20 Закону України, товариства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати за кожне робоче місце не зайняте інвалідом, за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів).
Оскільки даний вид санкції не є, згідно Закону України „Про систему оподаткування” обов’язковим платежем, тому суд при вирішенні даного спору досліджує наявність вини товариства в не працевлаштуванні інвалідів згідно встановленого нормативу, оскільки сама відсутність необхідної кількості працюючих на підприємстві інвалідів не може бути підставою для застосування штрафних санкцій.
Окрім того слід зазначити, що і стаття 218 Господарського кодексу України, передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. І, як зазначено вище, Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачає сплату штрафних санкцій (а не обов’язкових платежів), тобто припускає наявність протиправних дій з боку відповідача чи порушень вимог Закону, та чітко визначає як порушення відмову в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення інваліда за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності ( ст. 17 Закону).
Судом не здобуто, а позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували наявність з боку відповідача таких протиправних дій, а також доказів, які б свідчили про те, що згадані вище органи, на яких покладено обов”язок працевлаштування інвалідів, направляли інвалідів для працевлаштування на товариство відповідача, доказів сприяння в їх працевлаштуванні у товаристві (докази надання товариству індивідуальних програм реабілітації інвалідів) та інформування відповідача про наявність інваліда, групи інвалідів із зазначенням історії захворювання, не представлено доказів здійснення Фондом соціального захисту інвалідів (його Тернопільським обласним відділенням) перевірки, щодо створення товариством робочих місць для працевлаштування інвалідів, та відсутності таких місць на товаристві відповідача.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи , а саме: звіту про фінансові результати за 2005 рік, переліку застрахованих осіб в штаті страхувальника (згідно системи персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Управління ПФУ в Борщівському районі), товариство відповідача за фінансовими результатами діяльності в 2005 році спрацювало із збитками, працівникам протягом 2005 року виплачувалася заробітна плата менша законодавчо встановленого мінімального розміру, на 01.12.2005 року середньооблікова чисельність працівників в товаристві становила 7 чоловік, що також підтверджує відсутність вини відповідача в не працевлаштуванні інвалідів.
Також, слід зазначити, що на протязі 2005р. товариство відповідача являлось платником Єдиного податку, про що свідчить свідоцтво про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва-юридичною особою за № 1902000342 від 27 грудня 2004 року, виданого Чортківським МР ДПІ, Борщівським відділенням, а згідно п.6 Указу Президента України „ Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” в редакції Указу Президента №746/99 від 28.06.1999р., суб”єкт малого підприємництва, який сплачує Єдиний податок не є платником внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;
З-за таких обставин підстав для притягнення відповідача до відповідальності за ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не має.
У відповідності до вимог ст.ст.44-49 Господарського процесуального кодексу України, п. 34 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, судові витрати не стягуються.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України господарський суд
В И Р І Ш И В :
1. В позові - відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення _____дата______ року через місцевий господарський суд.
Суддя Г.З. Андрушків