ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" листопада 2006 р. | Справа № 15а/208-3970 |
12 год. 40 хв.
м. Тернопіль
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Бучинської Г.Б.
при секретарі судового засідання Вербицькій Н.В.
Розглянув справу
за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України, вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль
до Шумського автотранспортного підприємства "Кооптранс", вул. Заводська, 5, м. Шумськ Тернопільської області
про стягнення адміністративно-господарських санкцій на суму 1 350,41 грн.
За участю представників сторін:
позивача: Гловак В.І. - головний спеціаліст, доручення № 03-105/1339 від 31.08.2006р.
відповідача: не з’явився.
Суть справи:
Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів України звернулося до господарського суду з позовом до Шумського автотранспортного підприємства "Кооптранс", вул. Заводська, 5, м. Шумськ Тернопільської області про стягнення адміністративно-господарських санкцій на суму 1 333,34 грн. за не створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 17,07 грн.
Як вбачається із позовних матеріалів, спірні правовідносини за своїм характером є адміністративно-правовими, у зв’язку з чим справа розглядається згідно положень Кодексу адміністративного судочинства України, що набрав чинності з 01.09.2005р.
Відповідно до змісту пунктів 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Учаснику судового процесу роз’яснено його процесуальні права та обов’язки згідно ст.ст. 49, 51, 130 Кодексу адміністративного судочинства України.
Технічна фіксація (звукозапис) судового процесу не здійснюється за відсутності відповідного клопотання сторони.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов повністю, обґрунтовуючи тим, що відповідач не виконав встановленого ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що свідчить поданий відповідачем „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік”, а тому відповідно до ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” зобов’язаний сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 1333,34 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 17,07 грн.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, однак у відзиві на позов № 15 від 24.10.2006р. не погоджується з вимогами Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України стверджуючи, що Шумським автотранспортним підприємством "Кооптранс" належним чином дотримано вимоги Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, посилаючись на ст. 19 Закону України „Про автомобільний транспорт”, згідно якої створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводиться перевізником у розмірі 4 % чисельності працюючих, крім водіїв; водночас зазначив, що у звіті форми 10-ПІ за 2005 рік помилково з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу не виключено водіїв, що підтверджено долученими до матеріалів справи штатними розкладами оперативно-виробничого персоналу Шумського автотранспортного підприємства "Кооптранс" з 01 січня 2005 року, з 01 липня 2005 року та штатним розкладом апарату управління з 01 липня 2005 року; таким чином, середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві станом на 01.01.2006р. становила 6 осіб, у зв’язку з чим відсутній норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів станом на 2005 рік згідно ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача, оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-XII із наступними змінами та доповненнями (далі - Закон) визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами.
Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів України відповідно до Положення “Про Фонд соціального захисту інвалідів”, затверджено постановою КМУ від 26.09.2002р. № 1434 є урядовим органом державного управління і на нього покладено завдання щодо здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, сприяння створенню таких робочих місць та здійснення контролю за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Згідно ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 15 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Стаття 20 Закону передбачає, що підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік форми 10-ПІ, який було подано відповідачем до Тернопільського Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність працівників на підприємстві у звітному періоді склала 9 чоловік. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів підприємство визначило в кількості одного робочого місяця. У зазначеному звіті (розділ 1, 2) відповідач повідомив про те, що у 2005 році жодного інваліда не було працевлаштовано.
На підставі поданого звіту Фонд визначив, що в 2005 році норматив працюючих інвалідів повинен становити 1 чоловік, однак фактично норматив не виконано, оскільки не працевлаштовано одного інваліда, (розрахунок заборгованості по платежу до Тернопільського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2005 рік), а тому позивач нарахував штрафні санкції в сумі 1333,34 грн., які просить стягнути з відповідача, посилаючись при цьому на ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, Порядок сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 та Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314.
Відповідно до ст. 19 Закону України „Про автомобільний транспорт” від 05.04.2001р. № 2344-ІІІ в редакції Закону на час звітного періоду (періоду за який заявлено санкції до стягнення), створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводиться перевізниками у розмірі 4 відсотків загальної чисельності працюючих, крім водіїв.
У звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів форми за 2005 рік 10-ПІ відповідачем помилково з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу не виключено водіїв (3 чол.), які працювали на Шумському автотранспортному підприємстві "Кооптранс" згідно штатного розкладу оперативно-виробничого персоналу з 01.01.2005р., а відтак правильно визначено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві, який станом на 2005 рік становить 0 робочих місць.
Отже, враховуючи норми Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (ст. 19), Закону України „Про автомобільний транспорт” (в редакції до 07.04.2006р.) для відповідача не встановлено нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а відтак у відповідача відсутній обов’язок щодо створення робочих місць для інвалідів.
У відповідності до вимог статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (в редакції Закону на час звітного періоду) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця для інваліда здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Тобто, чинним законодавством України передбачено створення робочого місця для інваліда (його облаштування з метою створення можливих і зручних умов праці) під конкретного інваліда, інваліда якого направлено для працевлаштування на дане підприємство.
Статтею 8 Закону України “Про зайнятість населення” встановлено, що громадяни України мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємств, установ, організацій і до іншого роботодавця або до державної служби зайнятості. Пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак працевлаштування останніх здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням їх побажань, стану здоров’я, здібностей і професійних навичок інваліда, висновків МСЕК.
Згідно Положення про робоче місце інваліда і Порядок працевлаштування інвалідів, на яке і посилається позивач, робоче місце інваліда визначено як окреме місце або ділянка виробничої площі на підприємстві в установі, організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робочим місцем інваліда може бути і звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використане для працевлаштування інваліда. Даним Положенням передбачено, що центри зайнятості та відділення Фонду ведуть облік робочих місць для інвалідів, створюваних понад норматив (п. 6), для чого підприємствам виділяється цільова позика (п. 7). Крім того, згідно даного Положення на місцеві органи соціального захисту населення в тому числі і Фонд покладено обов’язок виявляти інвалідів, які бажають працювати, щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки інвалідів, які бажають працювати із зазначенням професій та спеціальностей, подають заявки на професійне навчання інвалідів (п. 11), а державна служба зайнятості сприяє працевлаштуванню інвалідів та направляє інвалідів на професійне навчання за рахунок коштів Фонду.
Пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення „Про робоче місце і порядок працевлаштування інвалідів” передбачено, що підприємства лише інформують центри зайнятості населення, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Отже, нормами чинного законодавства, яке регулює соціальний захист інвалідів в Україні на підприємства покладено обов’язок по створенню кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштування. Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів тощо.
Відповідно до п. 5, 10 - 14 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. за № 314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда, при цьому підприємства зобов’язані інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2005 році відповідач у встановлені законом строки подав відділенню Фонду соціального захисту інвалідів Звіт форми 10-ПІ, тим самим проінформував відділення про норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.
У відповідності до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Враховуючи неправильне визначення відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, беручи до уваги, що при середньообліковій чисельності штатних працівників облікового складу 6 чоловік, згідно ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, підприємство не зобов’язане працевлаштовувати інвалідів, господарський суд визнає позовні вимоги позивача щодо притягнення відповідача до відповідальності за ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” неправомірними та такими, що не підлягають до задоволення.
Судові витрати, згідно ст. 94 КАС України, стягненню не підлягають.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 4, 6, 7, 18, 71, 86, 94, 158, 160, 162, 163 та п. 6 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. В позові відмовити.
2. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі «27»листопада 2006 року до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.
Суддя Г.Б. Бучинська