ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2008 р.

Справа № 2/171.

За позовом Приватного підприємства фірми “Спіка”

до Державного підприємства Міністерства оборони України “Чернівецький металообробний завод”

про визнання правочину недійсним та повернення котів –59625,00грн.

                                                                      Суддя Скрипничук І.В.

Представники:

від позивача –не з’явився

від відповідача –Редько О.М., довіреність № 474/к від 15.09.2008р.;

Божичко А.О., довіреність № 481/к від 16.09.2008р.;

Гамалюк І.І., довіреність № 531 від 06.10.2008р.

ВСТАНОВИВ:          Приватне підприємство фірма “Спіка” м.Івано-Франківськ звернулась з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України “Чернівецький металообробний завод” м.Чернівці про визнання недійсним вчиненого в усній формі правочину купівлі-продажу теплоутилізаторів ТКП-0,9-70 у кількості трьох одиниць та стягнення 59625грн. перерахованих відповідачу за теплоутилізатори згідно рахунку     № 195 від 13.12.2007р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що даний усний правочин на поставку теплоутилізаторів укладений внаслідок помилки, що має істотне значення, а саме неправильне прийняття позивачем властивостей та якостей предмета угоди, які зменшують її цінність в такій мірі, що якби було відомо про них раніше, то даний правочин не був би укладений.

Відповідач позовні вимоги заперечує посилаючись на те, що між сторонами досягнуто згоди та укладено усний договір купівлі-продажу майна, а відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами. Договори та інші правочини тягнуть за собою виникнення зобов’язань у порядку передбаченому ст. 509 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, оцінивши докази, суд встановив.

Так, як зазначає позивач у позовній заяві, 13 грудня 2007 року за наслідками телефонних переговорів з ДП МОУ “Чернівецький металообробний завод” щодо можливості поставки теплоутилізаторів ТКП –0,9-70 у кількості трьох одиниць, останнім було виставлено позивачу рахунок № 195 від 13.12.2007р. на суму 59625грн.

Вказаний рахунок позивачем був оплачений 14 грудня 2007 року (платіжне доручення № 396 від 14 грудня 2007 року), в якому чітко зазначено у графі призначення платежу “За тепплоутилізатори згідно рахунку № 195 від 13.12.2007 року”. З цієї дати (дати перерахування коштів) між сторонами  укладено двосторонній правочин. Згідно вимог ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути як одно так і двосторонніми. Двостороннім правочином є погоджена дія  двох сторін.

У переговорах, які проходили до виставлення позивачу рахунку та його фактичної оплати, було досягнуто згоди про продаж конкретно-визначеного майна (теплоутилізатори ТКП –09/70 в кількості 3 шт. на загальну суму 59625,00грн.). Позивач прийняв цю пропозицію оплативши рахунок, у свою чергу металообробний завод прийняв до виконання замовлення позивача.

Тобто позивач, замовивши вказаний вище товар, підтвердив замовлення, оплативши рахунок виставлений відповідачу.

Відповідачем після оплати коштів по рахунку організовано роботи по виготовленню необхідної кількості теплоутилізаторів, на що затрачено відповідні кошти на матеріали та комплектуючі, виплачено заробітну плату працівникам та сплачено всі пов’язані із цим податки та платежі.

Замовлена продукція виготовлена та знаходиться на складі підприємства, готова для передачі безпосередньо позивачу у будь-який час, як заявили у засіданні суду представники відповідача.

Згідно вимог ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Оскільки договір є видом правочинів, то загальні правила про форму правочинів застосовуються і при укладенні договорів. Відповідно до зазначеної статті ЦК України сторони мають право самостійно обирати будь-яку форму договору (усну чи письмову), якщо вимоги щодо його форми не встановлені законом. Оскільки недодержання встановленої форми договору має наслідком його недійсність лише у випадках, передбачених законом, у всіх інших випадках договори, укладені з порушенням форми, слід вважати укладеними і дійсними.

Щодо посилань відповідача на те, що вищевказаний правочин вчинено під впливом помилки (ст. 229 ЦК України) і він є недійсним, то такі посилання є безпідставні і не відповідають дійсності, а саме:

Позивач у позові посилається на ст. 229 ЦК України вже після того, як отримав відповідь на претензію від 21 січня 2008 року № 52 юр. якою в задоволенні його вимог було відмовлено з посиланням на обставини укладення правочину та чинне законодавство. При цьому в претензії № 008/08 від 14.01.2008р. позивач підтвердив факт, що він просить повернути кошти оплачені згідно рахунку у зв’язку з тим, що відпала необхідність у придбанні такого обладнання, а не в якому разі на те, що договір укладено під впливом помилки. Різні тлумачення відмови щодо виконання взятих на себе зобов’язань ставлять під сумнів причини відмови позивача від виконання договору.

Що стосується вищенаведених властивостей та якостей майна згідно укладеного договору,  то вони  відповідають дійсності. Про такі властивості майна було повідомлено замовника в процесі телефонних переговорів і він з ними погодився підтвердивши згоду на придбання майна 100% оплатою виставленого рахунку. Тому посилання на ст. 229 ЦК України є хибні та необґрунтовані, і не беруться судом до уваги.

Таким чином, враховуючи вищевикладене суд вважає, що між сторонами досягнуто згоди та укладено договір купівлі-продажу майна, а  відповідно до вимог ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Договори та інші правочини тягнуть за собою виникнення зобов’язань в порядку передбаченому  ст. 509 ЦК України.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, при зазначених вище обставинах, правових підстав для задоволення позову немає.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 82, 84, 49 ГПК України, с у д –

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити.

Суддя                                                                                І.В. Скрипничук