ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

06.11.08 р.                                                                                                       Справа № 44/364                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,

при секретарі Паліводі Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Дочірнього підприємства “Газ-тепло” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ, ідентифікаційний код 32587579

до відповідача Закритого акціонерного товариства “Горлівськтепломережа”, м. Горлівка, ідентифікаційний код 03337007

про стягнення суми боргу в розмірі 5 881 006 грн. 68 коп.

за участю:

представника Позивача – Бережний Р.В. (за довіреністю № 08/177 від 08.10.08р.);

представника Відповідача – Гаврилюк Н.В. (за довіреністю № 06/4498 від 17.03.06р.).

Відповідно до вимог ст.4-4 ГПК України, п.7 ст. 129 Конституції України судовий розгляд здійснювався з фіксацією технічними засобами аудиозапису та веденням протоколу в порядку ст. 81-1 ГПК України щодо деяких засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 07.08.2008р. на 19.08.2008р., з 19.08.2008р. на 04.09.2008р., з 04.09.2008р. на 23.09.2008р., з 23.09.2008р. на 09.10.2008р., з 09.10.2008р. на 16.10.2008р., з 16.10.2008р. на 28.10.2008р., у судовому засіданні 28.10.2008р. оголошено перерву для підготовки тексту судового рішення до 06.11.2008р.

СУТЬ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство “Газ-тепло” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ (далі – Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Закритого акціонерного товариства “Горлівськтепломережа”, м. Горлівка (далі – Відповідач) про стягнення суми боргу в розмірі 5 881 006 грн. 68 коп.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на наявність підстав для застосування відповідальності за делькредере, що міститься у договорі  комісії  №12/04-246 від 01.10.2004 р.

На  підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір комісії №12/04-265 від 01.10.2004р. та додаткові угоди до нього, акти прийому-передачі теплової енергії, розрахунок боргу станом на 30.09.2007р., звіти комісіонера, вимогу про погашення заборгованості 54/11-905-1960 від 15.05.2007р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст.525, 526, 530, 625, 1016 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України.  

Позивач на виконання вимог ухвал суду від 22.07.2008р. та від 07.08.2008р. надав до матеріалів справи письмові пояснення від 08.10.2008р. №54/10-274-1104, в якому, серед іншого, заперечив обґрунтованість твердження Відповідача щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, та вказав про задоволення збільшених, у порівнянні з первісно заявленими, позовних вимог, до яких долучив 3% річних та суму втрат від інфляційних процесів.

Заявою, що надійшла до суду 16.10.2008р., навів розрахунок збільшених позовних вимог та сформулював їх в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач заявою №06/8028 від 18.08.2008р. позовні вимоги визнав у обсягу зменшеному на суму 1060085,4грн., відносно якої наполягає на проведенні зарахування зустрічних однорідних вимог із відповідною заборгованістю Позивача, яка утворилася за надані послуги з переробки природного газу та транспортування теплової енергії, а також – заявив клопотання щодо відстрочення та розстрочення виконання рішення про стягнення в сумі 4820921грн. строком на 5 років, починаючи з 01.01.2009р.

На підтвердження своєї позиції надав договір №06/07-1297-ТЕ-6, договір №69 від 01.05.2007р., додаткову угоду №256-Г від 06.02.2008р., рішення Господарського суду Донецької області  від 08.12.2005р. у справі №40/423, від 10.04.2006р. у справі №24/14; від 13.09.2007р. у справі № 20/298, графік погашення заборгованості, виписку №106/1324 від 19.03.2008р., довідку про дебіторську заборгованість, а також послався на документи, надані ним до матеріалів справи під час первісного її розгляду.

Письмовими поясненнями №06/8307 від 27.08.2008р. Відповідачем наведені обґрунтування викладеної у заяві №06/8028 від 18.08.2008р. позиції щодо суми, на яку має бути зменшення стягувана заборгованість внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог та надані документи для залучення до матеріалів справи.

Клопотанням від 23.09.2008р. Відповідачем надані до матеріалів справи документи, витребувані ухвалою суду від 04.09.2008р.

Клопотанням від 15.10.2008р. Відповідачем надані до матеріалів справи первинні документи (а.с.а.с.107-171 т.2, а.с.а.с.1-162 т.3, а.с.а.с.1-135 т.4), витребувані ухвалою суду від 09.10.2008р.

Представники учасників справи у судових засіданнях підтримали свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 ГПК України, суд

ВСТАНОВИВ:

01.10.2004 р. між Дочірнім підприємством "Газ–тепло" Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ (Комітент) та Закритим акціонерним товариством "Горлівськтепломережа" (Комісіонер) укладено договір комісії № 12/04-246 (далі –"Договір"), згідно умов п. 2.1. якого комітент доручив, а комісіонер  зобов’язався здійснювати діяльність по продажу обумовленої теплової енергії відповідно до умов договору та укласти від свого імені, але за рахунок комітента та відповідно до вказівок останнього угоди із споживачами (а.с.а.с.20-24 т.1).

Між сторонами укладалися додаткові угоди (а.с.а.с.25,26, 28-34 т.1) до Договору (№ 1/1 та № 1/2 від 30.11.2004 р., № 1/3 від 31.12.2004 р., № 1/4 від 31.01.2005 р., № 1/5 від 28.02.2005 р., № 1/6 від 31.03.2005 р., № 1/7 від 30.04.2005 р.), якими змінювався п. 3.1, а саме - ціна одиниці теплової енергії, що передається комітентом комісіонеру. Додатковою угодою № 3 (а.с.27 т.1) сторони внесли зміни до п. 3.3.1, яким визначається порядок розрахунку собівартості одиниці переданої на комісію теплової енергії.

Відповідно до п. 4.4. Договору, умови укладених Відповідачем угод із споживачами мали передбачати в обов’язковому порядку розрахунок останніх за спожиту теплову енергію безпосередньо перед Позивачем.

Втім, як вбачається із пояснень представників сторін, наданих у судових засіданнях, споживачі не здійснювали розрахунків із Позивачем, а перераховували відповідні суми безпосередньо Відповідачу.

Положення п. 4.10. Договору серед іншого передбачали обов’язок Комісіонера на вимогу Комітента відступити право вимоги до споживачів  у разі порушення ними умов укладених угод щодо розрахунків за теплову енергію. Однак, виходячи з пояснень представників сторін, такі угоди про відступлення права вимог між Відповідачем та Позивачем не укладались.

Згідно умов п. 4.8 Договору Відповідач прийняв на себе поруку (делькредере) перед Позивачем за виконання споживачами зобов’язань по угодах з реалізації теплової енергії, укладених Комісіонером. Сторони домовились, що забезпеченням поруки є сума винагороди комісіонеру, визначена сторонами в пунктом 5.2 Договору.

Зазначеним п. 5.2 Договору встановлюється, що комісійна винагорода становить 0,2 % від вартості реалізованої в межах Договору теплової енергії, в т.ч. 0,1 % додаткової комісійної винагороди за умови делькредере.

Пункт 8.1. Договору передбачає, що окремі (додаткові) угоди та додатки до Договору підписуються уповноваженими представниками сторін і є невід’ємною частиною Договору.

Сторони додатковими угодами № 1 від 01.11.2004 р. та № 2 від 30.12.2004 р. внесли зміни до п. 5.2 Договору, якими комісійна винагорода визначена сумою умовно-постійних витрат комісіонера по виконанню Договору згідно фактичної калькуляції та становить 125 026,47 грн. Строк дії додаткової угоди № 1 визначено до 31.12.2004 р., а додаткової угоди № 2 –до 30.09.2005 р.

Відповідно до п 4.15 Договору, Комісіонер зобов’язується надавати Комітенту до 10 числа місяця, наступного за звітним, всі необхідні документи щодо виконання даного доручення.

На виконання умов договору з жовтня 2004 року по квітень 2005 року ДП "Газ–тепло" передало Відповідачеві теплову енергію в розмірі 556 464,000 гігакалорій на загальну суму 53 104 871,88 грн., що підтверджується відповідними актами прийому-передачі (а.с.а.с.35-41 т.1) : №10 К/246 за жовтень 2004р. на суму 3 630 207,95 грн., №11 К/246 за листопад 2004р. на  суму 7 896 796,44 грн., №12 К/246 за грудень 2004р. на суму 10 888 688,70 грн., №01 К/246 за січень 2005р. на суму 9 551 915,29 грн., №02 К/246 за лютий 2005р. на суму 10 313 794,42 грн., №03 К/246 за березень 2005 р. на суму 8 499 680,95 грн., №04 К/246 за квітень 2005р. на суму 2 333 788,13 грн. В свою чергу, ЗАТ "Горлівськтепломережа" прийняло обумовлену у договорі теплову енергію та реалізувало її кінцевим споживачам.

За договором № 12/04-246 у період з 01.10.2004р. до 27.06.2007р. Відповідач частково виконав обов’язок з перерахування грошових коштів на загальну суму 47 223 865,20 грн., що вбачається із наданого Позивачем розрахунку суми боргу (а.с.а.с.14-19 т.1), підтверджується підписаним сторонами актом звіряння розрахунків (а.с.а.с.116-124 т.1) та актом звірення, наданим Відповідачем (а.с.45 т.2).

Згідно із звітом Комісіонера № 06 З/246 від 30.06.2007 р. (а.с.119 т.1) був зафіксований борг споживачів за теплову енергію в розмірі 5 881 006,68 грн.

Позивач направив Відповідачу вимогу №54/11-905-1960 від 15.05.2007р. (а.с.а.с.9-11 т.1) про погашення заборгованості за поставлену теплову енергію за договором, але відповіді не отримав, оплати отриманої теплової енергії не було.

За таких обставин, 21.11.2007р. Позивач звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою № 54/10-962-3674 від 25.10.2007р. до Закритого акціонерного товариства “Горлівськтепломережа”, м. Горлівка про стягнення суми боргу в розмірі 5 881 006 грн. 68 коп.

23.11.2007р. Господарський суд Донецької області (суддя Мєзєнцев Є. І.) прийняв позовну заяву до розгляду та порушив провадження у справі № 44/364, за результатами розгляду якої рішенням від 04.12.2007р. (а.с.75 т.1) позовні вимоги Дочірнього підприємства “Газ-тепло” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ були задоволені у повному обсязі.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.02.2008р. (а.с.а.с.130-133 т.1) рішення Господарського суду Донецької області від 23.11.2007р. було залишено без змін.

Як вбачається із матеріалів справи (а.с.а.с.93-101, 116-124 т.1) на стадії апеляційного провадження Відповідач визнавав заборгованість перед Позивачем, але наполягав на тому, що відносно частини зазначених вимог відбулося зарахування в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України на суму 1084219,57 гривень, посилаючись при цьому на заяву про зарахування №06/230 від 11.01.2008р. (а.с.91 т.1) та докази її відправки (а.с.92 т.1)

Постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2008 року (а.с.а.с.154-156 т.1) постанова Донецького апеляційного господарського суду від 19.02.2008р. та рішення Господарського суду Донецької області від 23.11.2007р. у справі № 44/364 були скасовані, а справу було направлено на новий розгляд.

При цьому, в постанові касаційної інстанції в порядку ст.111-12 Господарського процесуального кодексу України сформульовані вказівки, які є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, щодо надання оцінки п. 4.8. у поєднанні з п. 5.2. Договору та додатковими угодами № 1 від 01.11.2004р. і № 2 від 30.12.2004р. Водночас, Вищий господарський суд України погодився із позицією попередніх судових інстанцій щодо виникнення боргу у Відповідача перед Позивачем.  

22.07.2008 року Господарським судом Донецької області винесено ухвалу про прийняття справи №44/364  до провадження та призначення до розгляду.

В процесі нового розгляд Позивач підтримав у повному обсягу вимоги щодо стягнення з Відповідача суми боргу в розмірі 5 881 006 грн. 68 коп., заперечивши при цьому проти факту зменшення відповідного грошового зобов’язання у зв’язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

При цьому судом встановлено, що між сторонами, серед інших, 01.10.2005р. був укладений договір № 17/05-470/2 про надання послуг з переробки природного газу та транспортування теплової енергії (а.с.а.с.41-44 т.2), згідно п.1.1. якого Підрядник (Відповідач) за завданням Замовника (Позивач) зобов’язується на свій ризик виконувати роботу, а саме: здійснювати послуги з переробки природного газу в готову продукцію (теплову енергію), відповідно до технічних умов, та транспортуванню готової продукції до споживачів, а Замовник зобов’язується прийняти готову продукцію та оплатити підряднику виконану роботу з надання послуг з переробки природного газу в готову продукцію та її транспортуванню до споживачів.

Відповідно до п.9.1. зазначеного договору підставою для розрахунків за звітний місяць є підписаний між сторонами акт виконаних робіт. Як вбачається із наявних в матеріалах справи актів виконаних робіт (а.с.100 т.1, а.с.а.с.47-58 т.2) за період з жовтня 2005р. по квітень 2006р. Відповідачем виконані роботи для Позивача на загальну суму 30964726,79 гривень.

В свою чергу, грошові зобов’язання Позивача перед Відповідачем з оплати зазначених робіт припинені на підставі ст.ст. 599 та 601 Цивільного кодексу України на загальну суму 29904641,39 гривень, у тому числі -  шляхом перерахування грошових коштів (а.с.а.с.107-171 т.2, а.с.а.с.1-162 т.3, а.с.а.с.1-135 т.4) – на суму 13321687,22 грн., та  зарахування зустрічних однорідних вимог (а.с.а.с.64-67, 69 т.2) – на суму 16582954,17 грн. (угода про зарахування від 23.02.2007р. (а.с.68 т.2 надана в двох примірниках, тому враховується лише один раз – а.с.65 т.2) . При цьому, інші надані Відповідачем докази зарахування зустрічних однорідних вимог (а.с.а.с.59-63 т.2) не стосуються договору № 17/05-470/2 про надання послуг з переробки природного газу та транспортування теплової енергії, за вимогам з якого Відповідач наполягає на зарахуванні.

Факт звернення Відповідача із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст.601 Цивільного кодексу України на суму 1084219,57грн., до якої включено 1060085,4грн. заборгованості Позивача за договором  № 17/05-470/2 про надання послуг з переробки природного газу та транспортування теплової енергії та заборгованості за комісійну винагороду за договором комісії №12/05-471 від 01.10.2005р. на суму 24134,17грн., вбачається із матеріалів справи (а.с.а.с.91, 92  т.1)

Заявою, що надійшла до канцелярії суду 16.10.2008р. (а.с.а.с.141-143 т.4) Позивач збільшив заявлену до стягнення суму грошових вимог на 188074,59 - 3% річних та 1564347,78грн. інфляційної індексації.

Відповідач свою позицію відносно розглядуваного спору на новому розгляді виклав у  заяві №06/8028 від 18.08.2008р. (а.с.а.с.1, 2 т.2) та поясненнях №06/8307 від 27.08.2008р. (а.с.29 т.2). Зазначена позиція полягає у визнані вимог в сумі 4820921грн. (сума, заявлена у первісному позові до стягнення, за винятком суми заборгованості Позивача за договором  № 17/05-470/2 про надання послуг з переробки природного газу та транспортування теплової енергії, щодо якої Відповідач наполягає на зарахуванні; при цьому заборгованість Позивача з комісійної винагороди  за договором № 12/04-246 Відповідачем до зарахування не включається), відстроченні виконання рішення про стягнення визнаної суми до 01.01.2009р. з одночасним розстроченням на 5 років.

Відносно збільшених позовних вимог, вказаних у заяві, яку було подано у судовому засіданні 16.10.2008р. (а.с.а.с.141-143 т.4), надав заперечення (а.с.а.с. 151-153 т.4), що полягають у перерахуванні і зменшенні суми, яка підлягає стягненню, внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог.

Ухвалами від 04.09.2008р. та 16.10.2008р. суд за узгодженим клопотанням сторін двічі продовжував строк розгляду цієї справи на місяць.

Суд розглядає справу відносно вимог, визначених у заяві, що надійшла до суду 16.10.2008р., оскільки згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення збільшити розмір вимог, а додатково заявлені вимоги щодо 3% річних та інфляційної індексації є однорідними із первісними, пов’язані з ними підставами виникнення (фактом порушення грошових зобов’язань) та поданими доказами, а, відтак, можуть бути прийняті до сумісного розгляду із первісними згідно ст. 58 Господарського процесуального кодексу України.

Висновок суду щодо можливості одночасного розгляду всіх заявлених Позивачем вимог узгоджується із принципом процесуальної економії, оскільки не утворює складнощів у вирішенні спору та правової кваліфікації спірних правовідносин, та відповідає приписам ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. щодо ефективного судового захисту.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача  такими, що підлягають частковому задоволенню враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні до примусового виконання грошових зобов’язань за договором комісії та застосуванні наслідків прострочення виконання у вигляді додаткового стягнення 3% річних та інфляційної індексації.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та іншими актами господарського законодавства, зокрема – Цивільним кодексом України.

За своєю правовою природою Договір № 12/04-246 є договором комісії в розумінні ст. 1011 ЦК України, відповідно до якої одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до ч. 2 ст. 1016 ЦК України за договором, укладеним з третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору.

Комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер, зокрема, поручився за виконання договору (делькредере).

Спеціальна запорука-делькредере є додатковим зобов’язанням, яке бере на себе комісіонер за комісійну винагороду, визначеним лише для цього виду договору з огляду на правовий статус суб’єктів договору комісії – комісіонера і комітента  – та характер правовідносин між ними. При цьому, діюче законодавство не встановлює інших (крім суб’єктного складу та умов про відплатність) особливостей щодо сутності правовідносин за делькредере по відношенню до правовідносин із звичайної поруки, що дозволяє застосовувати відповідні норми, які її (звичайну комісію) регламентують.

Згідно пункту 4.8 Договору Комісіонер прийняв на себе поруку (делькредере) перед Комітентом за невиконання споживачами своїх зобов’язань за правочинами, укладеними між Комісіонером та такими споживачами. Виходячи з загальних положень про поруку, закріплених ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України, поручитель несе солідарну із боржником відповідальність перед кредитором. При цьому умовою для застосування такої солідарної відповідальності є порушення зобов’язань з боку боржника, яким у розглядуваній справі є споживачі.

За змістом ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України наявність солідарного обов’язку зумовлює право кредитора за своїм вибором вимагати виконання обов’язку повністю або частково як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо. Отже, Позивач, за висновками суду, управнений висувати вимоги до Відповідача з огляду на наявність умов про поруку, викладеної в п. 4.8. Договору, яка цілком відповідає вимогам ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України щодо форми правочину про забезпечення виконання зобов’язання, яким є порука у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вказівки Вищого господарського суду України щодо необхідності надання оцінки п. 4.8. у поєднанні з п. 5.2. Договору та додатковими угодами № 1 від 01.11.2004р. і № 2 від 30.12.2004р., суд зазначає наступне:

Дійсно, п. 4.8. Договору містить положення, згідно з яким за домовленістю сторін забезпеченням поруки є сума винагороди Комісіонеру згідно п. 5.2. Договору. В свою чергу, п. 5.2. Договору в редакції, чинній до 01.11.2004р. (дата підписання додаткової угоди № 1 – а.с.25), додатково до основної комісійної винагороди за здійснення Відповідачем діяльності з продажу теплової енергії, передбачав і додаткову винагороду за делькредере.

В подальшому, угодами № 1 від 01.11.2004р. (діяла з 01.11.2004р. по 31.12.2004р.) та № 2 від 30.12.2004р. (діяла з 01.01.2005р. по 30.09.2005р.) пункт 5.2. Договору викладався у редакції, яка не містила вказівки про додаткову винагороду Комісіонера. Разом із цим, умова про делькредере, викладена в п. 4.8. Договору, не змінювалася, що дає підстави для висновку про наявність такої поруки Відповідача перед Позивачем за споживачів теплової енергії, оскільки за змістом ч. 2 ст. 1013 Цивільного кодексу України, яка встановлює право комісіонера на додаткову винагороду у разі поруки за виконання правочину третьою особою, наявність делькредере не поставлена у залежність від наявності домовленості щодо додаткової винагороди – право на таку винагороду є вторинним по відношенню до встановлення поруки та може бути реалізовано в силу закону (ч. 4 ст. 1013 Цивільного кодексу України) у будь-якому разі. Зазначений висновок суду узгоджується і з приписами ч. 3 ст. 1016 Цивільного кодексу України, згідно якої обов’язок комісіонера відповідати перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, не скасовується і не відкладається через наявність (відсутність) конкретних домовленостей сторін  щодо додаткової винагороди.

Щодо обсягів відповідальності Комісіонера за делькредере у світлі положення п. 4.8. Договору  про домовленість сторін про те, що забезпеченням поруки є сума винагороди Комісіонеру згідно п. 5.2. Договору,  суд зазначає наступне.

За загальним правилом ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник. Виключення з цього правила має встановлюватися договором поруки, що кореспондується із ч. 2 ст. 553 Цивільного кодексу України. Між тим, наведене положення п. 4.8. Договору навіть не містить у собі словосполучень, зміст яких можна було б кваліфікувати як встановлення часткової відповідальності поручителя. Більш того, подібне тлумачення зазначеної умови договору (обмеження обсягу відповідальності за делькредере розміром додаткової винагороди) суперечить принципу розумності та справедливості, закріпленим п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України. Дійсно, Комітент, сплачуючи на таких умовах додаткову винагороду (незалежно від настання або ненастання відповідальності за делькредере) позбавляється будь-якого економічного сенсу такої запоруки, а Комісіонер, навпаки, не набуває жодних додаткових економічних ризиків, що не сумісно із правовою природою та наслідками правовідносин за делькредере.

Відтак, Відповідач несе відповідальність за делькредере перед Позивачем за неналежне виконання обов’язків споживачами за угодами, укладеними Відповідачем як Комісіонером за рахунок Позивача – Комітента у повному обсягу – виходячи із вартості переданої за Договором теплової енергії.

Приймаючи до уваги, що умовою для застосування такої відповідальності є порушення зобов’язань з боку боржника, яким у розглядуваній справі є споживачі, суд наголошує на такому.

Виходячи з положень п. 4.2 Договору, наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі (а.с.а.с.35-41 т.1) є належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами як прийняття теплової енергії Відповідачем від Позивача, так і її подальшої реалізації споживачам.

Відповідно до вимог п. 4.3. Договору, угоди із споживачами, що укладаються Комісіонером, мають містити умову про здійснення оплати не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим. Дотримання цього припису для Відповідача є обов’язковим за змістом ст.ст. 629, 1014 Цивільного кодексу України. Отже, оскільки вся теплова енергія за Договором передавалася Відповідачу та реалізовувалася останнім споживачам з жовтня 2004 року по квітень 2005 року, за будь-яких обставин обов’язок здійснити розрахунок за таку теплову енергію (стосовно всього обсягу) виник 11 травня 2005 року – до звернення Позивача  до суду із розглядуваним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином,  Відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обов’язку за делькредере із здійснення відповідних платежів на користь Позивача.

У розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання зазначених грошових зобов’язань Відповідачем є порушенням зобов’язання. За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання та на вимоги кредитора має сплатити суму боргу.

Вимога Позивача про сплату заборгованості від 15.05.2007р. № 54/11-905-1960 (а.с.11 т.1) з огляду на наявні в матеріалах справи акти звіряння розрахунків, наданих під час нового розгляду (а.с.45 т.2 а.с.140 т.4), є незадоволеною, що зумовлює наявність підстав у розумінні ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України для застосування відповідного способу судового захисту.

При цьому судом також враховується, що Відповідач у судових засіданнях та письмово визнав наявність заборгованості перед Відповідачем та заявлені позовні вимоги (а.с.а.с.1,2, 29 т.2), хоча і наполягав на їх частковому зменшенні на суму 1060085,4 гривень з огляду на зарахування вимог в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України.

Суд в порядку ч.6 ст. 22, ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України приймає визнання позову в частині вимог, зменшених на суму, щодо якої, на думку Відповідача, відбулося зарахування, оскільки таке визнання узгоджується із наявними в матеріалах справи доказами, не суперечить законодавству та не порушує права і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відносно позиції Відповідача щодо відсутності підстав для стягнення всієї заявленої Позивачем  суми у зв’язку із зарахуванням суд зазначає наступне.

Дійсно, як вбачається із матеріалів справи (а.с.а.с.100 т.1; 47-58, 64-67, 69, 107-171 т.2; 1-162 у Позивача утворилася заборгованість перед Відповідачем за надані в межах договору № 17/05-470/2 послуги з переробки природного газу та транспортування теплової енергії у розмірі  1060085,4 гривень. Неприпинення грошового зобов’язання Позивача у зазначеній сумі перед Відповідачем жодним із способів підтверджується  довідкою Відповідача від 04.11.2008р. № 06/12153, наданої до канцелярії суду 05.11.2008р. Попри неодноразове витребування судом відповідних відомостей Позивачем всупереч приписів ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України належними у розумінні ст. 34 зазначеного кодексу  факт відсутності заборгованості або припинення зобов’язання з її оплати не спростований.

Відповідно до  ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги.

Таким чином, законодавцем встановлені певні умови, за наявністю яких можливе припинення зобов’язання шляхом зарахування, та, водночас, ст. 602 Цивільного кодексу України встановлює випадки, у яких зарахування не допускається.

Приймаючи до уваги, що вимоги Відповідача до Позивача є грошовими, а отже – однорідними із заявленими за первісним позовом, строк їх виконання настав, а для зарахування достатньо навіть заяви одної із сторін (ч. 2 ст. 601 Цивільного кодексу України), суд, враховуючи заяви Відповідача із доказами їх надсилання (а.с.а.с.95-99 т.1), погоджується із позицією Відповідача про часткове припинення грошового зобов’язання перед Позивачем за Договором, спонукання до виконання якого шляхом стягнення є предметом позовних вимог. За таких обставин, у суду немає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині – щодо суми 1060085,4 гривень.

При цьому, оскільки первісно вимога про залік сформульована у листі № 04/5749 від 25.04.2007р. (а.с.96 т.1), суд, беручи до уваги позицію Відповідача щодо відмови від включення до зарахування комісійної винагороди в сумі 24134,17грн., дійшов висновку, що саме ця заява і опосередковує зарахування, яке, відповідно, і відбулося 25.04.2007р.

Заперечення Позивача щодо зазначеного зарахування судом до уваги не приймаються оскільки відповідна позиція не вмотивована жодними нормами права і не підтверджена належними доказами, а непогодження із зарахуванням за наявністю передбачених законом підстав та за відсутністю відповідних обмежень на можливість зарахування не впливає.

Суд також вважає за необхідне наголосити на юридичній неспроможності позиції щодо відмови від зарахування, викладеної у листі Позивача від 12.06.2007р. № 54/11-1060-2342, наданим Відповідачем, яка ґрунтується на тлумаченні п. 9.2. договору 17/05-470/2 від 01.10.2005р. Так, на думку суду, зміст зазначеного пункту договору не пов’язує момент виникнення обов’язку з оплати наданих Відповідачем послуг з момент надходження грошових коштів на рахунок Позивача відповідно до договору комісії, а, визначаючи його (обов’язку) наявність, запроваджує лише певний порядок його виконання, метою якого є саме забезпечення виконання цього обов’язку. При цьому зміст п. 9.1. договору розцінюється судом як визначеність моменту виникнення обв’язку Позивача оплатити надані Відповідачем послуги наявністю акту виконаних робіт за відповідний місяць, який безпосередньо і визначається як підстава для розрахунку.   

Не може вважатися підставою для заперечення наявності зарахування його не відображення у бухгалтерському обліку Відповідача, що вбачається із акту звіряння розрахунків (а.с.а.с.116-124 т.1), оскільки за змістом ст.ст. 1, 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарська операція, якою є зарахування, є первинною подією по відношенню до її облікування, фактична наявність якої (операції) за умов наявності відповідного первинного документу не покладається у залежність від відображення/невідображення в обліку.   

Оскільки зарахування у сумі 1060085,4 гривень відбулося до звернення Позивача із розглядуваним позовом (30.10.2007р.), у останнього на стягнення відповідної суми вже не перебувало в стані порушення, що за змістом ст.15 Цивільного кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України унеможливлює вжиття судових заходів на захист про неіснуючого порушення, а відтак – зумовлює відмову у задоволенні вимог в цій частині.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог   Дочірнього підприємства "Газ–тепло" Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” в частині стягнення 1060085,4 гривень, щодо яких зобов’язання Відповідача 11.01.2008р. припинилися в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України, і задовольняє вимоги в частині основного боргу  з урахуванням визнаної Відповідачем суми у розмірі  4820921,28грн.

Висновок суду щодо зарахування впливає і на обґрунтованість вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційної індексації.

Дійсно, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник має сплатити суму боргу з урахуванням 3% річних та індексу інфляції за весь період прострочення, проте нарахування цих відсотків та індексації має бути запроваджено до іншої суми основного боргу - 4820921,28грн.

Арифметичний перерахунок вимог, здійснений судом з огляду на вказані висновки за допомогою програми „Законодавство”, вказує на наявність підстав для задоволення вимог щодо:

-          3% річних - у розмірі  154283,56грн.;

-          інфляційної індексації - у розмірі 1294210,56грн.

Вимоги щодо 3% річних та інфляційної індексації, заявлені понад вказані суми, задоволенню не підлягають.

Відносно клопотання Відповідача про відстрочення та розстрочення виконання судового рішення, яке викладене в заяві №06/8028 від 18.08.2008р. (а.с.а.с.1-3 т.2), поясненнях № 06/8307 від 27.08.2008р. (а.с.29 т.2) та запереченнях № 06/11708 від 24.10.2008р., що надійшли до канцелярії суду 27.10.2008р. (а.с.а.с.51-153 т.4), позиція суду полягає у такому.

За загальним правилом, відстрочення та/або розстрочення виконання судового рішення застосовується у виняткових випадках за наявністю конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Наявність зазначених обставин відповідно до ст.ст. 3-4, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України має бути підтверджена належними доказами, що мають бути надані Відповідачем.

Між тим, Відповідач, посилаючись на   наявність у нього дебіторської заборгованості  населення, особливості здійснення населенням платежів за надані послуги з опалення та реструктуризацію заборгованості на суму 1662104,86грн.:

-          по-перше, не надає доказів здійснення такої реструктуризації;

-          по-друге, не доводить неможливості стягнення заборгованості з  решти дебіторів та погашення позовних вимог за рахунок цієї заборгованості;

-          по-третє, не надає доказів об’єктивної відсутності інших джерел фінансування та питомої ваги платежів за договорами про реструктуризацію в загальних обсягах надходження грошових коштів та графік очікуваних надходжень за такими договорами;

-          по-четверте, не надає відомостей щодо поточної динаміки розрахунків з контрагентами та погашення ними дебіторської заборгованості темпами, які зумовлюють запровадження саме запропонованого графіку розстрочення та відстрочення (а.с.22 т.2);

-          по-п’яте,   не надано доказів наявності ускладнень у здійсненні платежів на користь Позивача до 01.01.2009р.

Поряд із цим, суд враховує тривалість невиконання Відповідачем грошових зобов’язань перед Позивачем, інфляційні процеси, в перебігу яких майновим інтересам   Позивача завдається постійної шкоди, а, також неприйнятність запропонованого Відповідачем строку розстрочення (5 років) з точки зору принципу розумності та справедливості, встановлених ст. 3 Цивільного кодексу України.

За таких обставин суд відмовляє у клопотанні Відповідача про відстрочення та розстрочення виконання судового рішення, зазначаючи при цьому про наявність можливості звернутися із відповідним клопотанням з наданням всіх належних доказів в порядку ст. 121 Господарського процесуального кодексу України в подальшому.   

У відповідності до вимог ч. 2 ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на Відповідача повністю, оскільки саме внаслідок його неправильних дій (невиконання грошових зобов’язань) виник спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Дочірнього підприємства “Газ-тепло” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ (ідентифікаційний код 32587579)  до Закритого акціонерного товариства “Горлівськтепломережа”, м. Горлівка (ідентифікаційний код 03337007) про стягнення основного боргу у розмірі 5881006,68грн., 3% річних у розмірі 188074,59грн., інфляційної індексації у розмірі 1564347,78грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства “Горлівськтепломережа” (84601, Донецька область, м. Горлівка, вул. Академіка Павлова, 13, ідентифікаційний код 03337007) на користь  Дочірнього підприємства “Газ-тепло” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (03065, м. Київ, бул. І.Лепсе, 16, ідентифікаційний код 32587579)  основного боргу у розмірі 4820921,28грн., 3% річних - у розмірі  154283,56грн., інфляційної індексації - у розмірі 1294210,56грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволенні решти вимог відмовити.

4. Стягнути з Закритого акціонерного товариства “Горлівськтепломережа” (84601, Донецька область, м. Горлівка, вул. Академіка Павлова, 13, ідентифікаційний код 03337007) на користь  Дочірнього підприємства “Газ-тепло” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (03065, м. Київ, бул. І.Лепсе, 16, ідентифікаційний код 32587579)  у якості компенсації судових витрат: 25500грн.  - державного мита, 118грн. – оплати послуг з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу .  

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою сторін у судовому засіданні 06.11.2008р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення  підписано 06.11.2008р.

6. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання ним законної сили.

               Суддя