ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
справа № 5020-7/162-4/220 |
ПОСТАНОВА
і м е н е м У к р а ї н и
"27" жовтня 2008 р. 18:16 м. Севастополь
Господарський суд міста Севастополя
у складі колегії суддів:
головуючого судді: | Остапової К. А., |
суддів | Сімоходської Д. О. |
Головко В.О., |
при секретарі судового засідання Сінельник К.А.,
розглянувши адміністративний позов
Відкритого акціонерного товариства „Банк „Морський”
(99001, місто Севастополь, вул. Брестська, 18-а)
до відповідача: Національного Банку України (01601, місто Київ, вул. Інститутська, 9)
в особі Головного управління Національного Банку України в Автономній Республіці Крим (95000, місто Сімферополь, вул. Горького, 4)
про визнання нечинним рішення Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків при Головному управлінні Національного Банку України в Автономній Республіці Крим від 29.04.2005 №104 про притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 2396,13грн.,
За участю представників:
Від позивача: Онущак Н. С., довіреність №2462/09 від 29.08.2008,
Від відповідача: Затолокін Р. С., довіреність ВСК №239225 від 22.11.2005,
Суть спору: Відкрите акціонерне товариство „Банк „Морський” звернулось до господарського суду міста Севастополя з адміністративним позовом до Національного Банку України в особі Головного управління Національного Банку України в Автономній Республіці Крим про визнання нечинним рішення Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків при Головному управлінні Національного Банку України в Автономній Республіці Крим від 29.04.2005 № 104.
Ухвалою від 18.04.2008 суддею Ілюхіною Г.П. було відкрите провадження в адміністративній справі №5020-7/162 з призначенням попереднього судового засідання на 14.05.2008.
Попереднє судове засідання було перенесено з 14.05.2008 на 05.06.2008 у зв`язку зі службовим відрядженням судді Ілюхіної Г.П.
Розпорядженням голови суду у зв`язку з переводом судді Ілюхіної Г.П. до Севастопольського апеляційного адміністративного суду справу №5020-7/162 передано до провадження судді Остаповій К.А.
Ухвалою від 03.06.2008 справу №5020-7/162 прийнято до провадження суддею Остаповою К.А. з привласненням справі №5020-7/162-4/220 (а.с. 104).
За наслідками підготовчого провадження ухвалою від 02.07.2008 справу було призначено до розгляду на 04.09.2008.
У зв`язку з тим, що предметом оскарження є рішення Національного банку України, справа розглядається судовою колегією у складі трьох суддів. Розпорядженням голови суду №98 від 04.09.2008 була створена судова колегія у складі: головуючий суддя Остапова К.А., судді Сімоходська Д.О., Головко В.О. (а.с. 125).
В судовому розгляді неодноразово оглушувалась перерва.
У позовній заяві позивач зазначає на те, суб`єкт владних повноважень –Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків при Головному управлінні Національного банку України в Автономній Республіці Крим рішенням №104 від 29.04.2005 притягнула позивача до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 2396,13 грн. за недотримання вимог пункту 5.3 глави 5 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті і банківських металах у банках України у частині відображення операції з продажу іноземної валюти та банківських металів за національну валюту за дорученням клієнтів за відповідними балансовими рахунками, а також пункту 3.3 глави 3 Правил проведення Торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов`язаних з купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів у частині зарахування гривневого еквіваленту проданої на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти на поточний рахунок власника коштів без зарахування відповідної суми в гривнях на кореспондентський рахунок банку.
Разом з позовною заявою позивач в порядку частини другої статті 99, статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України про поновлення строку звернення до суду (а.с. 17-18).
Відповідач проти позову заперечує повністю, посилаючись на допущення позивачем порушення технології виконання банківських операцій, а саме гривневі кошти від продажу іноземної валюти, що надходили на кореспондентський рахунок банку, фактично не зараховувались на поточний рахунок клієнта, так як гривневий еквівалент іноземної валюти, яка підлягає продажу, був зарахований авансом на поточний рахунок клієнта до моменту одержання банком-позивачем гривневих коштів від продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України.
Відповідно до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, пункту 2-1 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України здійснювалась фіксація судового процесу технічними засобами.
За клопотанням представників сторін, відповідно до статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України, пояснення та клопотання по справі надавались ними російською мовою.
Згідно зі статтями 27-32, 49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні представникам сторін роз’яснені процесуальні права та обов’язки.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення учасників процесу, судовою колегією
в с т а н о в л е н о:
В період з 06.04.2005 по 22.04.2005 працівниками Головного управління Національного Банку України в Автономній Республіці Крим було проведено позапланову камеральну перевірку позивача з питань дотримання валютного законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України.
За результатами перевірки був складений Акт від 06-22.2005 (а.с. 71), відповідно до якого за даними руху коштів по особистим рахункам клієнтів банку було встановлено наступне.
30.03.2005 на поточний рахунок одного з клієнтів позивача (а саме Державне підприємство «Тис-Крим) було зараховано 1416 тис. доларів США. Цього ж дня позивач на виконання заявки Клієнта на продаж іноземної валюти зарахував ці кошти на рахунок 2900 "Кредиторська заборгованість за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти для клієнтів банку" та перерахував Клієнту аванс у гривні за прийняту до продажу валюту. Зарахування гривні на поточний рахунок Клієнта було здійснено позивачем з рахунку 2800 "Дебіторська заборгованість за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти, банківських та дорогоцінних металів для клієнтів банку".
31.03.2005 зазначена валюта була частково продана на міжбанківському валютному ринку України. Через день зазначені кошти надійшли на кореспондентський рахунок позивача і були спрямовані на погашення дебіторської заборгованості за операціями Клієнта з продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України.
Таким чином, в ході перевірки було встановлено порушення банком-позивачем технології виконання банківських операцій, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку України, а саме:
- недотримання вимог пункту 5.3 глави 5 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті та банківських металах у банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 17.11.2004 №555, у частині відображення операції з продажу іноземної валюти та банківських металів за національну валюту за дорученням клієнтів за відповідними балансовими рахунками;
- пункту 3.3 глави 3 Правил проведення Торговельної сесії та здійснення операцій, пов`язаних з купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою Правління Національного банку України від 16.04.2002 №140, у частині зарахування гривневого еквіваленту проданої на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти на поточний рахунок власника коштів без зарахування відповідної суми в гривнях на кореспондентський рахунок банку.
Порушення було допущено позивачем протягом календарного року.
За результатами розгляду матеріалів перевірки комісією з питань нагляду та регулювання діяльності банків при Головному управлінні Національного Банку України в Автономній Республіці Крим було прийнято рішення №104 від 29.04.2005 відносно позивача про накладення штрафу в розмірі 0,01 % від суми зареєстрованого статутного фонду банку, що склало 2396,13грн. з розрахунку 23961275,00 грн. х 0,01 % = 2396,13 грн. (а. с. 82).
Позивач, не погодившись з прийнятим рішенням, оскаржив зазначене рішення в вищестоящі інстанції. Рішенням апеляційної комісії Національного банку України від 22.08.2005 №42/2005 в задоволенні скарги було відмовлено, рішення відповідача №104 від 29.04.2005 залишено без змін.
Позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.
Судова колегія вважає позов Відкритого акціонерного товариства „Банк „Морський” таким, що не підлягає задоволенню, виходячи за наступного.
Згідно зі статтею 99 Конституції України, статтею 335 Господарського кодексу України, статтями 6, 7, 55, 61 Закону України "Про Національний банк України", статтями 4, 66, 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність" основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці України, в тому числі шляхом встановлення для банків правил проведення банківських операцій і здійснення банківського нагляду за діяльністю банків в межах та порядку, передбачених законодавством України.
Одна з форм реалізації Національним банком України функції щодо здійснення банківського нагляду - це застосування заходів впливу до банків у разі порушення останніми банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
Статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до заходів впливу, які можуть застосовуватися до банків, віднесено видання розпоряджень щодо накладення штрафів на банки відповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку України, але у розмірі не більш одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду.
Національний банк має право накладати на банки штрафи за порушення порядку, строків і технології виконання банківських операцій, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку, у розмірі 0,01 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку за перше порушення протягом календарного року (пункт 7.2 глави 7 розділу ІІІ Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369).
Правила здійснення банками України окремих операцій, пов'язаних з купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів, і відображення інформації про такі операції в бухгалтерському обліку встановлені Правилами проведення Торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов'язаних з купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 16.04.2002 №140 (далі –Правила №140) і Інструкцією з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті та банківських металах у банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 17.11.2004 № 555.
Згідно з пунктом 3.2 Правил №140 продаж за дорученням клієнта його власних коштів в іноземній валюті уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) зобов`язаний здійснювати не пізніше ніж за п`ять банківських днів після дня списання цих коштів з поточного рахунку клієнта.
В пункті 3.3 Правил №140 зазначено, що гривневий еквівалент проданої на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти та банківських металів має бути зарахований на поточний рахунок власника коштів не пізніше ніж за два банківських дні після дня зарахування відповідної суми в гривнях на кореспондентський рахунок уповноваженого банку (уповноваженої фінансової установи).
Пунктом 5.3 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті та банківських металах у банках України встановлено, що операції з продажу іноземної валюти та банківських металів за національну валюту за дорученням клієнтів відображаються на дату розрахунку за балансовими рахунками.
Перевіркою позивача було встановлено, що гривневий еквівалент проданої на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти після надходження на кореспондентський рахунок позивача не зараховувався на поточний рахунок клієнта, а спрямовувався на погашення дебіторської заборгованості позивача, що є порушенням технології виконання операцій, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку України, а саме: пункт 3.3 глави 3 Правил №140 і пункту 5.3 глави 5 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті та банківських металах у банках України. При цьому обов'язок банку зарахувати гривневий еквівалент проданої на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти на поточний рахунок власника коштів передбачений і в чинній редакції Правил №140, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 № 281, пунктом 3.3 якої встановлено, що уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) зобов'язана зарахувати гривневий еквівалент проданої на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти та банківських металів на поточний рахунок власника коштів не пізніше ніж за два банківських дні, починаючи з дня зарахування відповідної суми в гривнях на кореспондентський рахунок цього уповноваженого банку.
Таким чином, встановлений пунктом 3.3 Правил №140 обов'язок банку зарахувати на поточний рахунок власника коштів гривневий еквівалент саме проданої (а не такої, що у подальшому може бути продана) іноземної валюти недвозначно свідчить про те, що таке зарахування можливе лише після продажу іноземної валюти та надходження відповідної суми в гривнях на кореспондентський рахунок банку. Аналогічні порядок і технологія виконання операцій з продажу іноземної валюти за дорученням клієнтів наведені в підпунктах «а», «в»пункту 5.3 Інструкції.
Як було встановлено судом в процесі розгляду справи, згідно з заявкою від 30.03.2005 про продаж іноземної валюти клієнт фактично доручив позивачеві продати іноземну валюту на умовах, викладених у заяві.
Відповідно до частини 1 статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93 торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України.
Зарахувавши гривневий еквівалент прийнятої до продажу іноземної валюти на поточний рахунок клієнта в той же день, коли іноземна валюта була списана з поточного рахунку клієнта і зарахована на балансовий рахунок 2900 для продажу на міжбанківському валютному ринку України, позивач фактично здійснив операцію з купівлі іноземної валюти у клієнта. Отже, у подальшому на міжбанківському валютному ринку України фактично було здійснено продаж власних коштів банку-позивача в іноземній валюті.
Таким чином, операцію з продажу іноземної валюти за національну валюту за дорученням клієнта було здійснено позивачем з порушенням встановлених пунктом 3.3 глави 3 Правил №140 і пунктом 5.3 глави 5 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті та банківських металах у банках України технології виконання операції.
Посилання позивача на відсутність з його боку порушень вимог пункту 5.3 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті та банківських металах у банках України не приймається судом до уваги, виходячи з наступного.
З змісту даної норми Інструкції випливає, що використання банком транзитних рахунків, рахунків з обліку дебіторської та кредиторської заборгованості під час відображення операцій в іноземній валюті та банківських металах можливе у разі дотримання двох необхідних умов, а саме:
- порядок використання цих рахунків під час відображення операцій в іноземній валюті та банківських металах має бути визначений обліковою політикою самого банку;
- операції в іноземній валюті та банківських металах у подальшому мають відображатися за відповідними рахунками за їх призначенням.
На підтвердження правомірності використання рахунку дебіторської заборгованості 2800 при здійсненні операції з продажу іноземної валюти за національну валюту за дорученням клієнта банком-позивачем було надано витяг з Положення про облікову політику відкритого акціонерного товариства "Акціонерний банк "Морський", затвердженого протоколом засідання Спостережної ради відкритого акціонерного товариства "Акціонерний банк "Морський" №202 від 11.03.2005.
Згідно з витягом, дане Положення визначає порядок використання балансового рахунку 2800 при здійсненні вищезазначених операцій.
Відповідно до пункту 2.2 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566, облікова політика банку - це сукупність визначених у межах чинного законодавства принципів, методів і процедур, що використовуються банком для складання та подання фінансової звітності. Положення про облікову політику банку затверджується наказом до початку нового календарного року. Внесення змін до Положення про облікову політику банку протягом року, як правило, не допускається (окрім випадків істотних змін у діяльності або правовій базі).
Положення про облікову політику Відкритого акціонерного товариства "Акціонерний банк "Морський", затверджене протоколом засідання Спостережної ради Відкритого акціонерного товариства "Акціонерний банк "Морський" №200 від 28.02.2005, не містить положень, які визначали б порядок використання позивачем рахунку дебіторської заборгованості 2800 при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти за дорученням клієнтів.
Положення про облікову політику, надане позивачем, затверджене менш ніж через два тижні після того, як було затверджено попередню редакцію Положення, за відсутності будь-яких істотних змін у діяльності банку-позивача щодо здійснення операції з купівлі-продажу іноземної валюти за дорученням клієнтів та їх правовому регулюванні, тобто з порушенням вимог Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566, даний документ не може бути прийнятий судом в якості доказу.
Як вбачається з копій виписок з особових рахунків банку-позивача та його клієнтів, операцію із зарахування гривні, що отримана для клієнта - Державного підприємства "Тис-Крим", за продану іноземну валюту, після зарахування її на рахунок дебіторської заборгованості 2800 у подальшому не було відображено банком-позивачем за відповідними рахунками за їх призначенням (підпункт «в» пункту 5.3 глави 5 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті та банківських металах у банках України), оскільки ці кошти були спрямовані на погашення дебіторської заборгованості банку-позивача.
Крім того главою 5 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті та банківських металах у банках України взагалі не передбачена можливість використання рахунків дебіторської заборгованості при відображенні в бухгалтерському обліку вказаних операцій, на відміну, наприклад, від операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та банківських металів для власних потреб банку та операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та банківських металів на міжнародному ринку та на валютному ринку України, при відображенні яких в бухгалтерському обліку прямо передбачена можливість використання рахунків дебіторської заборгованості 2800 і 3540.
Позивач письмовою заявою з посиланням на частину другу статті 99, статтю 102 Кодексу адміністративного судочинства України просив суд поновити строк звернення до суду.
Строк звернення до адміністративного суду, передбачений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, по своїй правовій природі не є процесуальним і, як випливає з змісту частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, такий строк не підлягає поновленню.
Відповідач наполягає на тому, що позивач пропустив встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України строк для звернення до суду за захистом свого порушеного права.
Позивач як на поважну причину пропуску цього строку зазначив на те, що даний спір з моменту виникнення права на звернення до суду розглядався господарськими судами згідно з нормами Господарського процесуального кодексу України, а остаточне рішення з приводу підвідомчості даної справи адміністративному суду прийнято лише 05.02.2008.
Такі доводи суд не приймає до уваги, оскільки предметом розгляду спору, на який посилається позивач, було стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерний банк "Морський" сум штрафних санкцій в розмірі 2396,13 грн., застосованих рішенням комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків при Головному управлінні Національного Банку України в Автономній Республіці Крим №104 від 29.04.2005, а не саме це рішення.
Правом на оскарження вказаного рішення позивач скористався за мінуванням річного строку, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Таким чином, в ході розгляду справи судовою колегією встановлено, що викладені у позовній заяві обставини, не знайшли свого підтвердження, підстави для задоволення позову відсутні, у зв`язку з чим суд відмовляє в його задоволенні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий суддя | Остапова К.А. |
Судді | Сімоходська Д. О. |
Головко В.О. |