Справа № 2-678/11

Провадження № 22ц/779/1464/2013

Категорія 46

Головуючий у 1 інстанції Грещук Р.П.

Суддя-доповідач Фединяк В.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого- судді Фединяка В.Д.

суддів: Мелінишин Г.П., Матківського Р.Й.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Надвірнянського районного суду від 30 квітня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2011 року ОСОБА_2 звернулась в суд з указаним позовом із урахуванням уточнених позовних вимог,зазначала, що з 20 травня 1989 року по 25 лютого 2009 року з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу ними набуто квартиру АДРЕСА_1, житловий будинок АДРЕСА_2. Посилаючись на те, що набуте майно за час шлюбу належить подружжю на праві спільної сумісної власності і при його поділі частка майна дружини та чоловіка є рівними, просила визнати за нею право власності на 1/2 частину вищевказаного майна та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Рішенням Надвірнянського районного суду від 30 квітня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3:

- право власності на 1/2 частку двохкімнатної квартири АДРЕСА_1;

- право власності на 33 % будівельних матеріалів та виконаних робіт, затрачених на будівництво незавершеного будинковолодіння 90 % готовності на момент проведення експертизи, що розташоване за адресою АДРЕСА_2, загальна вартість яких в поточних цінах, згідно експертного висновку №26/07-12 становить 597962 грн;

- право власності на 1/2 частку земельної ділянки, яка розміщена за адресою АДРЕСА_2, площею 0,0622 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд і належить відповідачу ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ 306628 від 13.06.2006 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2957 грн. 87 коп. сплаченого судового збору, 2000 грн. витрат за проведення судово-земельної експертизи №12185, 3000 грн. за проведення будівельно-технічної експертизи №26/07-12 та 1000 грн. за надання правої допомоги, всього 8957 грн. 00 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення, з ухваленням нового про задоволення позову в повному обсязі, вказуючи на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, дав неправильну оцінку поданим доказам, допустив порушення норм матеріального і процесуального права й ухвалив помилкове рішення. На думку апелянта, суд помилково виходив з того, що згідно експертного висновку №26/07-12 на час розлучення відсоток готовності незавершеного будинковолодіння становило 66 % готовності, тому присудив їй 33% вартості будівельних матеріалів та виконаних робіт, так як на час припинення спільного проживання з відповідачем до належного їм будинку було підключено газопостачання, проведено електроенергію і перший поверх цього будинку був придатний до проживання.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 ставить питання про зміну оскаржуваного рішення в частині розподілу судових витрат між сторонами і присудити їх пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки рішення у цій частині не відповідає вимогам ст. 88 ЦПК України.

У судовому засіданні ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги просить задовольнити цю скаргу.

ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, хоч про час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку, що не перешкоджає розгляду цієї справи у її відсутності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 303 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_3 та часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 виходячи з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що за час шлюбу сторони набули двокімнатну квартиру АДРЕСА_1; незавершений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_2 та земельну ділянку розміром 0,0622 га. на якій розміщений цей будинок, які належать їм на праві спільної сумісної власності. Рішенням суду від 25.02.2009 року шлюб між сторонами розірваний. На час розірвання шлюбу готовність зазначеного житлового будинку становила 66 %. У зв'язку з цим, набуте майно за час шлюбу суд поділив між сторонами у рівних частках.

Висновок суду щодо поділу майна відповідає вимогам закону і матеріалам справи.

Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Згідно з частиною 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина 1 статті 70 СК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя. Суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 2 ст. 71 СК України).

Відповідно до частини 7 статті 57 СК України, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини 1 статті 57 СК України).

Судом встановлено, що за час перебування у зареєстрованому шлюбі, тобто до 25.02.2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули двокімнатну квартиру АДРЕСА_1; незавершений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_2 готовністю 66 % та земельну ділянку розміром 0,0622 га. на якій розміщений цей будинок і належать сторонам на праві спільної сумісної власності. Спірна квартира та незавершений будівництвом будинок не підлягають реальному поділу. Даний факт частково не заперечують сторони і підтверджується даними, які містяться у висновку будівельно-технічної експертизи.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку визнавши за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності по ? частці на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка не підлягає реальному поділу та виділено сторонам по ? земельної ділянки розміром 0,0622 га. на якій розміщений незавершений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_2 готовністю 90 %, . оскільки зазначене майно належало їм на праві спільної сумісної власності.

Правильним є також висновок суду, яким визнано за ОСОБА_3 право власності на 33 % будівельних матеріалів та виконаних робіт затрачених на будівництво незавершеного будівництвом житлового будинку готовності 90% на час розгляду справи по АДРЕСА_2, так як на час розірвання шлюбу та роздільного проживання зазначений будинок був готовністю 66 %., що підтверджується даними, які містяться у висновку судової будівельно-технічної експертизи від 08.10.2012 року (а.с.82-99) та показаннями свідків ОСОБА_6,ОСОБА_7 і ОСОБА_8 яким суд дав вірну оцінку та правильно відхилив показання свідків з цього приводу з сторони позивачки.

У зв'язку з цим, суд відхиляє доводи ОСОБА_3 про те, що готовність спірного будинку на час розірвання шлюбу була вищою, так як не підтверджені письмовими доказами.

Згідно зі ст. 88 ЦПК стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Ухвалюючи рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2957 грн. 87 коп. судового збору, 2000 грн. витрат за проведення судово-земельної експертизи №12185, 3000 грн. за проведення будівельно-технічної експертизи №26/07-12, суд першої інстанції виходив з того, що на користь позивачки ухвалено рішення, тому з відповідача слід присудити позивачці документально підтверджені понесені нею зазначені витрати.

Однак повністю погодитися з таким висновком не можна.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 присуджено майна зна загальну суму 299988 грн., а саме: 1/2 чатину земельної ділянки розміром 0,0622 га. вартістю 43610 грн.; 1/2 частину як ідеальну частку квартири вартістю 161712 грн; 33% незавершеного будівництвом житлового будинку ринковою вартістю 394654 грн.

На час звернення до позивачки до суду, тобто 15.06.2011 року був чинним Декрет КМ, КМ України, від 21.01.1993, № 7-93 "Про державне мито" та постанова Кабінету Міністрів України від 14.04.2009 року №361 «Про внесення змін до розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ.

Згідно п.а, ч.1ст.3 Декрету КМ України, від 21.01.1993, № 7-93 "Про державне мито" ставки державного мита із позовних заяв, що подаються до суду становлювались у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Враховуючи , що неоподатковуваний мінімумів доходів громадян становить 17 грн., то максимальний розмір державного мита підлягав сплаті в сумі 1700 грн. та 120 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних справ, як передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2009 року №361.

Подаючи до суду позовну заяву ОСОБА_3 сплатила 800 грн. судового збору та 120 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних справ. Під час розгляду справи позивачка ще доплатила 3154,48 грн. з яких 2254,48 грн. є зайвими . Отже, стягненню на користь позивачки підлягає 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних справ.

Відповідно до ст. 59 ЦПК обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

З матеріалів справи вбачається, що з метою правильного вирішення спору у справі ОСОБА_3 і ОСОБА_2 заявляли клопотання про призначення земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи .

Призначені експертизи були проведені та їх висновки покладені в основу рішення. За проведені експертизи позивачка оплатила 5000 грн.

Відповідно роз'яснень даних у п.20. постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30.05.1997, № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах оплата експертизи в цивільній справі провадиться за рахунок сторони, яка порушила відповідне клопотання. Якщо експертиза призначається за клопотанням обох сторін або з ініціативи суду, кошти на її оплату вносяться обома сторонами порівну п. 4 ч. 3 ст. 79 ЦПК України.

Стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2000 грн. витрат за проведення судово-земельної експертизи №12185 та 3000 грн. за проведення будівельно-технічної експертизи №26/07-12 суд першої інстанції зазначених вимог закону не врахував і оплату понесених витрат не поклав порівну на обидві сторони.

За таких обставин рішення суду слід змінити та зменшити розмір стягнення з відповідача на користь позивача понесених нею. судових витрат: до 1700 грн. сплаченого державного мита, 120 грн. на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 2500 грн. витрат понесених на проведення судових експертиз. В решті рішення суду залишити без змін.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Надвірнянського районного суду від 30 квітня 2013 року в частині стягнення судових витрат змінити та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1700 грн. державного мита, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 2500 грн. за проведення судової будівельно-технічної і земельно-технічної експертизи.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуючий-суддя В.Д.Фединяк

Судді: Г.П.Мелінишин

Р.Й.Матківський