Справа № 1017/6139/12 Головуючий у І інстанції Каліновська А.В.
Провадження № 22-ц/780/3680/13 Доповідач у 2 інстанції Мережко М.В.
Категорія 4 30.07.2013
УХВАЛА
Іменем України
25 липня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :
Головуючого судді: Мережко М.В.,
Суддів: Суханової Є.М., Іванової І.В.,
при секретарі: Цицюрському А.М.
розглянула в відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 16 травня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Миронівської міської ради Київської області, Відкритого акціонерного товариства «Кристал-М», третя особа: ОСОБА_4 про визнання права власності на самочинно збудовану нежитлову будвлю.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2012 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Миронівської міської ради Київської області, Відкритого акціонерного товариства «Кристал-М», третя особа: ОСОБА_4 про визнання права власності на самочинно збудовану нежитлову будвлю. Свої вимоги обґрунтовував тим, що у 1975 році позивачем власними силами і за власні кошти було збудовано гараж позначений у плані БТІ літерою А-1, площею 41,5 м. кв. розташований за адресою: АДРЕСА_1. У 1994 році земельна ділянка, яка знаходиться під зазначеним гаражем була занесена до державного акту на право постійного користування акціонерного товариства «Кристал-М». У тому ж році акціонерним товариством було фактично надано йому в користування земельну ділянку, площею 0,0050 га для обслуговування автогаража за зазначеною вище адресою.
Позивач просив визнати за ним право власності на самочинно збудований гараж, позначений у плані БТІ літерою А-1, площею 41,5 м. кв., розташований за адресою : АДРЕСА_1.
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 16 травня 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить скасувати рішення Миронівського районного суду Київської області від 16 травня 2013 року та ухвалити нове рішення, про задоволення його позовних вимог у повному обсязі, з підстав порушення норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.
Судом встановлено, що на підставі рішення 16 сесії 21 скликання Миронівської міської ради народних депутатів від 06 квітня 1994 року акціонерному товариству «Кристал М» надано право постійного користування землею у розмірі 86,6 га, що підтверджується копією державного акта серії КВ від 24 січня 1995 року.(а.с. 4-5).
Відповідно до копії витягу з протоколу загальних зборів акціонерів ЗАТ «Кристал - М», наявного у матеріалах справи, позивачу надано у користування земельну ділянку в розмірі 0,01 га для обслуговування гаража 22 травня 1994 року. (а.с. 7).
Зазначений гараж розташований по АДРЕСА_1, що підтверджується копією технічного паспорту (а.с. 9-12).
19 квітня 2012 року позивач звернувся до Миронівської міської ради Київської області із заявою про визнання права власності на нежитлову будівлю - гараж, який розташований в АДРЕСА_1 (а.с. 19).
Листом Миронівської міської ради Київської області від 28 квітня 2012 року позивачу відмовлено у визнанні права власності на гараж за вищезазначеною адресою. (а.с. 20).
Згідно із ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
В силу положень статті 23 зазначеного Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Суд першої інстанції вірно не приймає до уваги посилання позивача на отримання у встановленому порядку права користування земельною ділянкою на підставі рішення загальних зборів від 22 травня 1994 року, оскільки станом на зазначену дату ЗАТ «Кристал -М» не набуло права постійного користування на землю у розмірі 86,6 га, з огляду на те, що відповідний державний акт було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування лише 24 січня 1995 року, а тому не мало права нею розпоряджатись.
Відповідно до договору суборенди землі від 01 вересня 2004 року, орендар ВАТ «Кристал - М» передає суборендарю - ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0030, яка знаходиться у володінні та користуванні орендаря у відповідності до Державного акту на право постійного користування землею, виданого Миронівською міською радою народних депутатів. Однак в даному договорі взагалі не визначена адреса земельної ділянки, що передається у суборенду, крім того не зазначено дату та номер державного акту на підставі якого орендар володіє та розпоряджується земельною ділянкою. (а.с. 21-22).
Судом встановлено, що відповідно до наявного у матеріалах справи договору оренди від 25 червня 2010 року ВАТ «Кристал - М», в особі голови правління, надав позивачу в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 0,55 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, терміном на 25 років, разом із приміщенням складу. (а.с. 13-14).
Однак позивачем не обґрунтовано та не надано відповідних доказів, щодо відповідності меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 межам земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, у встановленому законом порядку земельна ділянка не зареєстрована.
Отже, з вищезазначених договорів не видно, що позивачу була надана у користування земельна ділянка, яка розташована за адресою АДРЕСА_1.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Відповідно до п.п. 3, 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» право власності у порядку, передбаченому частиною третьою статті 376 ЦК, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв'язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом.
На підставі частини третьої статті 376 ЦК суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК).
При цьому суд має враховувати, що відсутність заперечень власника проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво, чи визнання такого позову має бути обґрунтовано відповідними доказами, що підтверджують право на вчинення таких процесуальних дій, зокрема, договорами купівлі продажу земельної ділянки, оренди, міни.
Таким чином, основними умовами при задоволенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, яка була передана особі у користування під уже забудоване нерухоме майно є те, що особа дійсно збудувала його, будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією або ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу та земельна ділянка надана у користування у встановленому законом порядку.
Колегія суддів, з огляду на зазначене, вважає, що суд першої інстанції вірно прийшов до висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не надано суду докази того, що нерухоме майно - гараж за адресою: АДРЕСА_1 побудовано власними силами і за власний рахунок, що позивач є користувачем земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1, а також що будівництво зазначеного гаража велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в порядку ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, в якій ставиться питання про ухвалення нового рішення про задоволення позову, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обгрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 303 ,307, 308, 313-315, 317,319, ЦПК України колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Миронівського районного суду Київської області від 16 травня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: